Перший лист (7 березня 1985 р.) в апарат обласного уповноваженого ради у справах релігій від мешканців с. Сілець Сокальського району був надзвичайно коротким. Вірні Церкви Христової висловлювали свої життєві та духовні турботи з приводу ситуації в їх церковному комітеті. Вони, зокрема, вважали, що чинний церковний комітет не завжди толерантно ставиться до релігійної громади, священика. Без будь-яких причин деякі його представники можуть не допустити прибирання храму. Унеможливлюють скликання зборів громади, самочинно розпоряджаються її коштами, не враховують потреб церкви. Скаргу підписали 36 представників релігійної громади.

В іншому листі (11 березня  п. р.), щоправда, тепер уже мешканці сіл Сілець, Гірник та м. Соснівки цьому ж адресатові просили залишити на парафії священика Михайла Нискогуза і дозволити переобрати церковний комітет. Причина?  Останній, на їх погляд, не виправдав довір’я парафіян. “Члени комітету, а вірніше “нерозлучна шістка”, – писали заявники, –  грубо ставляться до людей, обзивають їх нецензурними словами. Були випадки – виганяли парафіян із церкви. Також неприхильно ставляться до священика, під час Богослужіння деякі з них без жодних причин ходять по вівтарі, сміються, чим відвертають увагу парафіян. За чотири роки їхнього керівництва нічого не було зроблено для церкви. Оббріхують священика скрізь і всюди, і перед органами державної влади, і перед єпархіальним управлінням. …Церковний комітет вибраний сільською радою. Секретар сільської ради є родичкою голови церковного комітету, а тому сільська рада завіряє їх наклепи на священиків своєю печаткою. Комітет обрали в клубі, а не в церкві. Парафіяни їх не хотіли, бо вони ніколи раніше не ходили в церкву. Вибрали ж їх голова та секретар сільради і  дільничний при зачинених дверях. За час роботи комітету у церкві вимушено змінилися чотири  священики.

Маємо у церкві сторожку, де взимку священик хрестить дітей. Однак тут постійно відсутнє тепло, а сторожка наповнена горілчаним перегаром і тютюновим димом. Водночас, за словами Сокальського благочинного, парафіяни не мають до священика жодних претензій. Тому просимо залишити нам нашого священика – о Михайла Нискогуза, якого ми дуже поважаємо, і допомогти нам переобрати церковний комітет».

У свою чергу 11 травня п. р. від діючого тоді церковного комітету релігійної громади  с. Сілець (голова – Нікітін І. С., заступник – Ройко П. С., голова ревізійної комісії – Карпів Т. Ф. та три члени цієї комісії (оце і є “нерозлучна шістка” – авт.) надійшов лист на ім’я Преосвященного митрополита Львівського і Тернопільського Никодима (Руснака). Заявники оскаржували дії священика Михайла Нискогуза. Він-бо започаткував у неділю “споминання” за здоров’я, упродовж тижня кілька разів править Служби Божі за померлих за участю до 20 осіб, а за здоров’я – до 40 осіб. Хрестить дітей по домах, дає шлюби… Висловили також претензії щодо втручання священика у фінансово-господарські справи релігійної громади. Тому, мовляв, вони не бачать можливостей дальшого дотримання договору із священиком і розривають з ним всі стосунки.

Враховуючи відповідну напругу у середовищі релігійної громади с. Сілець, керівник апарату обласного уповноваженого ради у справах релігій після виїзду на місце констатував: «Был в Сокальском райкоме партии, райисполкоме. Категорически против священника. «Местные» соседи тоже поддерживают это мнение. В епархиальном управлении Нискогуз имеет поддержку, Он сумел завоевать симпатии верующих, которые стоят за ним горой. Есть договоренность с митрополитом о том, что его переведут со временем».

У той же час відтворимо занотовані стислі замітки тодішнього благочинного району стосовно о. Михайла: «…Священик Нискогуз хрестив дитину, читаючи із … уніатського требника, відстоював свою позицію  щодо виголошеної проповіді, яку слід заново переписати. Із райкому партії стверджують, що на машині із тілом померлого, бачили намальований тризуб. Цю акцію приписують священику».

Ще одна заява (11 жовтня 1985 р.). Тепер на адресу обласного комітету компартії України. Автор листа – Т. Ф. Карпів, голова ревізійної комісії. Допис скерували в апарат уповноваженого до розгляду та виконання. Тут відзначили, що факти зазначені у скарзі, частково підтвердилися. Разом з тим, – писали працівники апарату, – слід відмітити, що священик Нискогуз Михайло Васильович зумів завойовувати симпатії окремої частини віруючих села. Згідно із домовленостями з єпархіальним управлінням протягом жовтня місяця цього року священика Нискогуза буде переведено на іншу парафію, що повинно здійснитися не пізніше 15 листопада».

Відома нам уже “нерозлучна шістка” продовжувала свою “творчість”. Тепер адресувала колективного листа (1 серпня 1986 р.) ЦК КПРС. На бланку, що засвідчив його отримання у вищому партійному органі, значилося: “Жалоба на священника Нискогуза». Лист спочатку побував в обласному виконкомі, а відтак був скерований  відомству у справах релігій. Тут отримав візу працівника апарату уповноваженого: “Прошу спільно з єпархіальним управлінням раз і назавжди вирішити питання про перебування священика Нискогуза у с. Сілець. Відповідь заявникам і облвиконкому». Одночасно відправили запит стосовно священика до виконкому Сокальської районної ради. У тому ж місяці ті ж заявники (поодинці і колективно) відправили аналогічну скаргу в апарат обласного уповноваженого.

1 вересня п. р. надійшла відповідь працівникам апарату уповноваженого та заявникам від виконкому Сокальської районної ради. У ній йшлося, що священик Нискогуз спровокував напад на чинний церковний комітет, добився переобрання його, проводить релігійні обряди хрещення в себе вдома. Згадали також, що 12 грудня 1984 р. під час відправлення обряду поховання трагічно загиблого гр. Малицького у проповіді допустив негативні вислови на адресу господарських органів. Не дав належним чином провести мітинг (це з приводу похорон – авт.), організований адміністрацією шахти, самовільно очолив похоронну процесію, вів її від церкви до місця поховання в культовому одязі з культовими обрядами.

7 липня (Різдво св. Івана Предтечі – авт.) 1985 р. священик Нискогуз провів релігійний обряд поза церквою. Адмінкомісія оштрафувала його на 50 крб. Районний працівник вкотре просив перевести священика на іншу парафію.

5 жовтня 1986 р. заявники (все ті ж 6 осіб) із с. Сілець написали повторне прохання (прошение), тепер уже на адресу Генерального секретаря ЦК КПРС М. Горбачова. «Мы, люди уже пенсионного возраста, прошедшие тяжелые фронтовые дороги, побывавшие у фашистских концлагерях, помогавшие партизанам Сидора Артемовича Колпака (так у листі – авт.)… сегодня стали оскорбленными молодым, здоровым священником Нискогузом Михайлом Васильевичем…». Далі  отець називається дармоїдом, провокатором, який на похоронах трагічно загиблого шахтаря Малицького Івана (шахта № 8 Великомостівська) осоромив публічно комуністичну партію… Радянська держава забезпечила його безкоштовним навчанням, він закінчив школу,  сільськогосподарський технікум, нарешті, заочно Московську духовну семінарію… І знову низка попередніх звинувачень, що мали місце у відомих раніше листах.

12 вересня 1986 р. виконком Сокальської районної ради написав листа керуючому Львівсько-Тернопільської єпархії митрополиту Никодиму. Тут констатувалося, що священик Нискогуз постійно втручається у фінансово-господарську діяльність релігійної громади с. Сілець, за що неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. У церкві села не вилучено уніатську атрибутику. Керівники району вважали неможливим подальше перебування священика на парафії. Апарат уповноваженого ради у справах релігій підтримує позицію виконкому. Того ж дня на копії цього листа читаємо візу уповноваженого: «Вопрос перевода на контроль».

Минув рік. 3 жовтня 1987 р. архів зберіг пояснення священика М. Нискогуза. Тут йдеться про хворобу його дитини (дитячий параліч), відсутність шкільної і медичної установи у с. Грибоківці Жидачівського району, куди його скерували на службу. «Віруючі парафії с. Сілець категорично відмовились відпустити мене, було навіть чергування біля будинку, в якому я замешкував… Недавно в мене був сердечний приступ, про це я повідомив віруючих». Наприкінці листа священик просив не позбавляти його права служіння у РПЦ.

У жовтні 1987 р. о. Нискогуз отримав реєстрацію на парафії у с. Стара Ропа (церква преп. Іллі, мурована, зведена 1810 р., кількість мешканців – 855 осіб; 1946-го переведена в РПЦ (о. Іван Новак арештований); 1989-го перша повернена у власність УГКЦ (за о. Михайла Нискогуза) Старосамбірського району (Шематизм… 1998. –С. 109). Тоді ж священик дав письмове запевнення, що у подальшій службі не буде порушувати законодавство про релігійні культи.

Та вже через два роки, 11 жовтня 1989 р. від апарату обласного уповноваженого ради у справах релігій надійшло представлення прокуророві області. «Протягом декількох місяців колишній священик РПЦ Нискогуз М. В. грубо порушує чинне законодавство про релігійні культи, розпалює вороже ставлення до Руської Православної Церкви, підтримує тісні зв’язки з націоналістичними елементами, відкрито закликає до невиконання радянських законів, компрометує працівників місцевих партійних і радянських органів. Неодноразово притягався до адміністративної відповідальності, попереджувався у виконкомі Сокальської районної Ради, прокуратурою району… Належних висновків не зробив і продовжує протизаконну діяльність. Керуючись Законом «Про прокуратуру СРСР», вважаємо за необхідність вжити до гр. Нискогуза М. В. заходи впливу прокуратурою області».

Значить, правда інша, не підкорився священик тій земній не своїй владі. Більше того. За собою привів до рідної Церкви вірних (650 осіб!). А безбожна влада  подала на нього чи не останнє таке представлення. Прийшли інші часи. Прокурорські радянські заходи впливу канули в небуття.

Нині отець Михайло Нискогуз вже 23 рік служить у Храмі св. Йосафата. Ця церковна споруда за величиною випереджає кафедральний собор св. Юрія у Львові більш ніж у два рази. 25 листопада парафіяни відзначають храмовий празник. Це найвищий храм у Прибужжі, висота якого 58,3 метри, площею близько 1000 кв. метрів, що поміщає понад 2000 вірян. Архітектор проекту храму Юрій Фігар. Головний престол, жертовник, зробили майстри з Турківського району. Нові образи Хресної дороги виготовлені з каменю. Іконостас виготовлений майстрами з Великого Любіня.

 

Матеріал підготовлений на підставі даних Державного архіву Львівської області (ДАЛО). Ф. Р-1332. –Оп. 3. –Спр. 451. –Арк. 97, 107, 121, 104, 105, 106, 90, 87, 88, 89, 91-92, 93, 94-95, 85, 84.

Юрій Боруцький, спеціально для «Вголосу»

ІА "Вголос": НОВИНИ