«Конец проэкта «Украина»?
Усупереч пропаганді та принципам військової стратегії, серія російських сепаратистських диверсій в Україні «русская весна» не відбувалася одночасно у всіх російськомовних регіонах України, як це мало б виглядати в разі «народного волевиявлення жителів Донбасу». У такому разі Харківщина, Луганщина, Донеччина, Одещина та Херсонщина мали б повстати проти «київської хунти» одночасно вже в лютому, максимум у березні 2014 року. Адже як «налякані звірствами» «фашистів та правосєків» російськомовні жителі «юго-востока», могли спокійно жити місяцями під владою «русофобів», після «успешного возвращения Крыма на Родину»? Тоді одночасна атака з обох флангів, спрямована на дезорганізацію України, була б значно ефективніша та успішніша. Дезорієнтована, ослаблена та залякана українська влада, старі проросійські чиновники в регіонах та небоєздатна армія виявилися б просто безпорадними глядачами переможного російського наступу. Паради суверенітетів південно-східних областей за принципом доміно мали б поховати Українську Державу в кордонах 1991 року. Давня мрія російських українофобів, утілена у псевдополітологічній книжці директора російського «Центра геополитических экспертиз» В. Коровина «Конец проэкта «Украина», могла успішно реалізуватися. Однак, усупереч бажанню Кремля, удари по Україні завдавали не одночасно, а поетапно: у лютому-березні 2014 року росіяни захоплювали Крим, а у квітні – Донбас. Спробу розгорнути сплеск сепаратизму в Одесі організували в травні 2014 р.
Коли в Криму вже відбувався «референдум» під дулами російських автоматів, у Луганську, Харкові та Донецьку одна-дві тисячі тих самих людей, переважно гастролерів з Ростовської області РФ, захоплювали адміністративні будівлі та вивішували російські триколори. Одна одіозна жінка, з’являючись щодня в іншій області, представлялася журналістам «місцевою жителькою», яка прагне виходу свого регіону зі складу України та приєднання до РФ. Це стало зайвим підтвердженням диверсійної роботи приїжджих з Росії сепаратистів-мітингувальників, які мали захопити владу в областях під виглядом місцевих жителів. Але виконати поставленні ФСБ завдання іноземним сепаратистам-гастролерам вдавалося не одразу.
Після сутичок з проукраїнськими активістами та правоохоронцями окуповані сепаратистами облдержадміністрації звільняли, але невдовзі їх знову захоплювали нові хвилі сепаратистів. Це стало свідченням слабкості й нечисленності ядра «русской весны», яке не мало достатньо сил для встановлення контролю над регіоном. І лише після завершення анексії Криму так звані «зелені чоловічки», а де-факто російські диверсанти, прибули на Донбас як підмога. Перша спроба проголошення «Донецької народної республіки» відбулася 7 квітня. 12 квітня російські спецпризначенці під командуванням диверсанта І. Гіркіна захопили Слов'янськ. Одночасного параду проросійських суверенітетів на українському південному сході не відбулося з однієї простої причини – нездатності Росії провести одночасно дві масштабні диверсійні операції у двох місцях.
Місія нездійсненна: два фронти РФ
Незважаючи на величезні демографічні, економічні та військові ресурси, РФ, як свідчить практика, у всіх важливих військових та гібридних операціях використовує відносно невелику кількість тих самих людей. Так, наприклад, одіозний диверсант Стрєлков-Гіркін, брав участь у сепаратистських виступах у Придністров'ї 1992 року, у війні в Боснії у 1992-1993 роках, у Чечні 1995 року. 2014 року, будучи керівником російського диверсійного угруповання у Сімферополі, мав стосунок до захоплення Верховної ради АР Крим. Після завершення анексії півострова Гіркіна перекидають на Донбас для організації так званого «Народного ополчення Донбасу». Очевидно, в Росії є лише кілька тисяч боєздатних професіоналів, які мають досвід бойових дій, і їх використовують то в Чечні, то в Грузії, то в Україні. Розпочавши воєнну операцію в Сирії, у якій залучають авіацію, бойову техніку та підрозділи спецпризначення, Росія одночасно припинила активні бойові дії на Донбасі. Тоді як російські війська розпочали висадку та бойові дії в Сирії, впродовж усього вересня вздовж усієї лінії розмежування в зоні АТО зберігалася тиша, яку іноді порушували вибухи закладених раніше мін або хаотичні обстріли, які, очевидно, були локальною ініціативою місцевих нетверезих люмпен-бойовиків.
Питання «чому донецькі маріонетки Москви раптом зважилися на припинення збройних провокацій саме зараз?» стало загадкою для багатьох експертів та військових аналітиків. Чому перемир’я наступило саме у вересні, адже напередодні не відбулося жодних значних дипломатичних зрушень чи зміни переговорних форматів. А тут раптом російські маріонеткові збройні формування почали дотримуватися взятих на себе зобов'язань. Нещодавно ватажок донецьких бойовиків Олександр Захарченко підписав договір про відведення на Донбасі озброєнь калібру менше ніж 100 мм.
«Сьогодні я підписав документ, що закріплює припинення вогню, і ми розпочнемо його виконання у встановлені терміни», – заявив терорист.
«На мою думку, це може означати закінчення війни. Тож це спричинить відведення техніки на необхідну відстань, по суті, створюється буферна зона в 30 км – кожна зі сторін відводить на 15 км. Виходячи з цього, буде вкрай складно обмінюватися обстрілами», – наголосив один з ватажків бойовиків «ДНР» Денис Пушилін. Для втомленого війною населення Донбасу зажевріла надія на довгоочікуваний мир. Це щось таки означає, адже сепаратистські маріонетки Москви на Донбасі раніше нічого не говорили про справжній мир, а обстріли українських позицій не припиняли. А тут раптом у вересні 2015 року припинили.
Серед військовослужбовців збройних сил Росії надалі поширюється інформація про наміри президента РФ припинити підтримку «ДНР»і «ЛНР» та злити проект «Новоросія». Інформацію «про злив» також активно обговорюють самі терористи, яким значно скоротили фінансування та погіршили умови забезпечення. Почастішали випадки дезертирства бойовиків, а також зросла кількість рапортів на звільнення серед російських військових на Донбасі.
Ба більше, російських бойовиків з Донбасу почали перекидати в Сирію для участі в бойових діях на боці диктатора Башара Асада. Зокрема, командування батальйону російських найманців «Дон», які дислокуються на окупованій Луганщині, отримало розпорядження «відрядити» зі свого складу 190 осіб до Сирії. Участь російських військових спеціалістів у війні в Сирії означає також нестачу організаторів планування та організації бойових операцій на Донбасі. Адже всі значимі наступальні дії донбаських сепаратистів здійснювали російські воєнні спеціалісти, яких тепер відправили в Сирію. На цьому етапі Росія зробила ставку на сирійську карту, тому перекинула головні свої військові ресурси на Близький Схід. Для України тривалість військового втручання РФ у Сирію означає тривалість перемир'я на Донбасі.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ