Тарас Чорновіл: "Зараз є те, що називається опозиція "проти", наступним кроком буде створено опозицію "за"

Тарас Чорновіл - народний депутат України

«Те, що є зараз, я назвав би опозицією „проти” із перспективою викристалізації у ній опозиції „за”. Тобто „проти” - це об’єднання усіх тих політичних сил, які хочуть протистояти діям влади. Ці дії, як мені здається, сьогодні уже обурюють навіть багатьох прихильників влади і представників абсолютно проющенківського табору. Адже дії досить неадекватні до ситуації і навіть неадекватні до здорового глузду. Цьому треба протистояти. Вважаю, що у опозиції „проти” мало б право бути найширше коло політичних сил. Так, існує чисто психологічний стопор, але я не бачу проблеми, щоб до цієї коаліції зараз приєдналася, скажімо »ПОРА".

- Тарасе В’ячеславовичу, є негласна традиція: у перші сто днів існує «медовий» період нової влади, коли її не зачіпають, дають можливість реалізуватися. Опозиція не витримала цього стоденного терміну. Чому вона вже зараз почала так гостро критикувати нову владу?

- Говорити, що ми дуже гостро критикуємо нову владу за більш фундаментальні речі, які потребують певного терміну виваженості, оцінки тощо, дещо некоректно. Адже з іншого боку звучать абсолютно протилежні звинувачення - що у цей період опозиція беззуба, вона заковтує усі дії нової влади, більше того підтримала ряд подій, які за своїм статусом не повинна була підтримувати. Приміром, обрання Прем’єр-міністра. Значна частина опозиційних фракцій підтримала й інші такі речі.

Відносно критики, то є такі речі, які у подальшому матимуть суттєві наслідки. Ми майже не говорили, що уряд провалив те чи інше, призвів до негативних наслідків, працює непрофесійно. Хоча іноді це проривалося. Деякі речі, особливо щодо гуманітарного блоку (я відкину економічний блок), заяви, дії Томенка чи Білозір вражають. Або ж заяви Рибачука в міжнародному напрямі. Вони повівають не просто непрофесіоналізмом, а ганебним дилетантством. Ми уникали зайвих оцінок.

Скажімо, відбувається прийняття нового бюджету (фактично нового, тому що назвати це змінами навіть язик не повертається), відбувається вкладення норм, які, на наш погляд (хоча може ми і не праві), мають повністю доруйнувати українську економіку. Це може призвести до того, що врешті-решт ніякі соціальні проекти виконані не будуть, а ми лише отримаємо гіперінфляцію. То ми маємо мовчати чи говорити про непрофесійний підхід? Маємо критикувати ці дії?

Відбуваються речі, які інакше як прямим тиском не назвеш, згортанням здобутків демократії. Вони з’явилися не завдяки уряду чи цій владі, а завдяки певним суспільним процесам восени-взимку. Застрягли на багато вищому рівні, і їх починають згортати. Той самий тиск на ЗМІ, зокрема на пресу. Скандал з НТН – це тільки верхівка айсбергу. Заяви Томенка про перерозподіл телерадіопростору сповнені ігнорування будь-якої законодавчої норми. У нас існує Антимонопольне законодавство, я так розумію, що Томенко його жодного разу не читав. Його заяви з цього приводу не законні. Повинна опозиція при цьому мовчати чи ні?

Підсумки щодо економічної роботи уряду, те, що критикується після ста днів, ми зводили до мінімуму. В принципі, ми витримали цей термін.

- Коли йдеться про те, що ви не витримали цей термін, мається на увазі насамперед те, що опозиція пішла у вуличний наступ. Наприклад, щодня збільшується кількість наметів у Маріїнському парку. Чи це пов’язано зі справою Колесникова, чи це вже глобальний наступ опозиції?

- Це не наступ. Це поки що захист опозиції. Я був учасником усіх опозиційних процесів в Україні, починаючи навіть не з часів Горбачова, а з часів Брежнєва, коли була Українсько-Гельсінська група. Я добре орієнтуюся в речах, що є захист, а що наступ. Те, що відбувається зараз, - це певний захист, і можливо, певне відпрацювання роботи, в якій ці політичні сили ніколи раніше не були задіяні. Реальна політична опозиція вимагає дуже багато технологічних моментів, які просто треба навчитися робити.

Те, що сьогодні відбувається у Маріїнському парку, з одного боку, - захист, а з другого, - навчання, коли потрібно буде виступити масово, дуже потужно. Щоб наступати, треба вміти це робити. У Маріїнському парку дуже мало гасел проти дій уряду. Там є фактор тиску на певні регіональні групи, відзначається факт незаконних арештів, як вважають громадяни, що перебувають там. Це не те, що підпадає під сто днів. Люди висловлюють незадоволення економічною і соціальною політикою уряду. Але це особисте незадоволення. Організатори визначили певні моменти щодо відстоювання демократичних принципів проти розгортання тоталітаризму.

- Пане Тарасе, критика, яка звучить у бік нової влади, чомусь завжди оминає особу Прем’єр-міністра, яка колись найбільше критикувала стару владу. Це випадково? Чи це якийсь план дій опозиції?

- Ні. Це не спеціальний план дій опозиції. Щодо Прем’єр-міністра, то це і є фактор ста днів. Ми критикуємо людей, що здійснили злочинні вчинки, ті речі, які матимуть вагомі наслідки. Зокрема Прем’єр-міністра стосовно з прийняттям бюджету. Я та мої колеги здебільшого не Прем’єра критикували, а Терьохіна та Пинзеника – авторів цього маразму, який був підсунутий їй у вигляді змін до бюджету.

Я мав можливість провести невеличкий тест під час зустрічі з фракцією Юлії Тимошенко і переконатися, що вона не читала цього документа. Юлія Володимирівна його просто не знала. Коли я процитував деякі речі, у неї були дуже великі очі, вона запитувала: «Як таке могло там опинитися? Адже ми принципово виступаємо проти таких речей».

Прем’єра ми не критикували з тієї причини, що є фактор ста днів. Друга причина, через яку ми уникали прямої достатньо жорсткої критики (адже критика все-таки була), зводиться до того, що ми не хочемо лізти у внутрішню склоку в команді Ющенка на боці однієї сторони.

Ми прекрасно всі знаємо про протистояння Тимошенко Порошенкові. Тимошенко вже усім нам трохи в печінках сидить своїм волюнтаризмом і ударом по економіці. Вона достатньо добре розуміє фінансову економіку й те, якими будуть наслідки від зробленого нею. Вона добре розуміє, що їй ніхто не дасть досидіти на посту Прем’єр-міністра до парламентських виборів, тому що конкуренція для Ющенка фатальна. Він програє Юлії Тимошенко, якщо вона зможе вийти на поверхню ще в той період, то у фракції Ющенка будуть проблеми навіть із проходженням трипроцентного бар’єру. Вона просто забере у нього все. Вона знала, що її будуть додушувати приблизно у квітні-травні, максимум у червні. Для цього Юлія Володимирівна пішла на популістські кроки, які можуть завдати значної шкоди економіці. Адже зараз вона запустила механізм, який дасть негативні результати, - гіперінфляцію чи просто інфляцію, розвал економічних відносин і падіння соціального рівня життя людей, колосальне падіння, - приблизно восени. На той момент вона зможе сказати: «От бачите, мене зняли з посади. Якби я була, то вирулювала б». У нас же люди думають ірраціонально, і голосують ірраціонально. Брати участь у цьому протистоянні, коли Тимошенко розігрує свою роль? Порошенко, який би прийшов на заміну Тимошенко або хтось від його команди, чим для нас кращий? Він буде робити нормальну економіку? Чи він займатиметься своїм особистим лобізмом? Втягуватися в це протистояння? Вважаю це нелогічним.

- Майже одночасно з’явилося дві інформації: одна в інтерв’ю з Медведчуком, який сказав, що можливим його союзником по блоку на виборах може бути Юлія Тимошенко, інша інформація про те, що найближчим часом Юлія Тимошенко піде у відставку. З чим ви це пов’язуєте?

- Думаю, що відставка Тимошенко планувалася з моменту введення її на цю посаду. Пам’ятаєте «випад» Романа Безсмертного, що Юля – це шантажистка вищої марки? Вона зуміла розіграти певні козирі, зокрема й ті, про які ми не знаємо. До того ж спрацювала політична кон’юнктура. Адже призначення Юлії Тимошенко якраз співпало з поїздкою Віктора Ющенка до Москви, була розроблена доктрина демонстративних ляпасів Росії. Демонстративних і дуже по-дитячому примітивних. Завдали шкоди Україні. Економічну незалежність та гідність держави не відстояли. Було багато даних, які випливали з Ющенкового середовища, що призначення Тимошенко насамперед було заспокоєнням певних сил всередині України і ляпас Росії. Пов’язувати це з якимись нинішніми подіями я б не рекомендував. Мені здається, що відставка Тимошенко закладена з першого дня її перебування на цій посаді.

- Все-таки, ваш прогноз, чи можливий варіант, що разом підуть на вибори, приміром, Медведчук і Тимошенко або Тимошенко і Янукович в одній команді?

- Думаю, що цього не буде. Поламали занадто багато списів. З Януковичем, очевидно, цього не буде через різні економічні доктрини. Для Віктора Федоровича дуже важливе значення має економічне підґрунтя. На економічному та соціальному блоках він робить досить серйозну акцентуацію.

З Тимошенко у них кардинально відмінні погляди. Вже спалені мости. Це було б дуже оригінально, але такого не буде. Щодо Медведчука, то це цікава партія і цікаві лідери. Проте зараз я не берусь щось судити, оскільки не впевнений, що знаю, хто сьогодні остаточно приймає рішення, що це сам Медведчук. Зараз звучать оригінальні піар-заяви, але це піарівський хід. Не думаю, що за цим щось стоїть.

- Одним із прикладів порушення нейтралітету перших ста днів нової влади стало оголошення про створення опозиційної коаліції. Це пов’язано із арештом Колесникова чи щось інше звело докупи ці об’єднання? Чи існує позитивна програма дій і, зрештою, хто персонально став учасником коаліції?

- Я категорично заперечую те, що опозиція чогось не дотрималась. Сто днів - це період більш зваженої критики дій уряду. Тобто не надто сильно бити, дати можливість уряду запрацювати. Ми цей термін витримали. Стосовно оголошення про створення опозиції, то вона має створюватися того ж дня, коли інша сторона виграла вибори, і не пізніше.

Те, що остаточне фіксування рішення Партії регіонів про перехід у опозицію відбулося аж на березневому з’їзді, це уже було колосальне зволікання. При усьому моєму контраверсійному ставленні до Медведчука мені імпонує його вислів: «Якщо ми не у владі, ми або у опозиції, або у болоті». Інших варіантів немає. Тому із цим усе в порядку. Щодо коаліції, то про неї видумали уже стільки легенд, що вони давним-давно перехлеснули усе, що є реально насправді.

Це не виборча коаліція. Це принциповий момент. Про нього весь час забувають і весь час розказують: от вони за одним столом посиділи, скажімо Вітренко, представник від СДПУ(о) Шурма, Янукович, Бойко від НРУ (за єдність), і вже потрібно говорити, що це створилася виборча коаліція. А як же вони будуть у одному списку ділитися? Та не буде ніякого одного списку. Під час засідання це було абсолютно чітко роз’яснено.

Зараз є те, що називається опозиція „проти”, наступним кроком буде створено опозицію „за” і ще одним кроком буде опозиція як коаліція у передвиборчому списку. І останній крок - це створення коаліції у майбутньому парламенті з досить різношерстих або близьких політичних сил. Те, що є зараз, я назвав би опозицією „проти” із перспективою викристалізації у ній опозиції „за”. Тобто „проти” - це об’єднання усіх тих політичних сил, які хочуть протистояти діям влади. Ці дії, як мені здається, сьогодні уже обурюють навіть багатьох прихильників влади і представників абсолютно проющенківського табору. Адже дії досить неадекватні до ситуації і навіть неадекватні до здорового глузду. Цьому треба протистояти. Вважаю, що у опозиції „проти” мало б право бути найширше коло політичних сил. Так, існує чисто психологічний стопор, але я не бачу проблеми, щоб до цієї коаліції зараз приєдналася, скажімо «ПОРА». Чому б і ні? Вони виступають проти якихось дій, тож можуть у цьому брати участь. Коли формуватиметься опозиція „за”, тоді із коаліції буде викристалізовуватися кілька блоків, із яких, можливо, сформується кілька списків.

- Можете назвати конкретних учасників цього об’єднання?

- Я спробую їх назвати, хоча більшості з них я ніколи не знав. Вони не достатньо потужні, але їм треба дати шанс включитися у опозиційний процес і вкласти якусь свою частку. Дрібні партії самі нічого не зроблять. Але ж у когось є харизматичний лідер, хтось може щось організувати, у когось у якомусь регіоні є певні впливи.

Назву лише частину політичних сил, які вступили в цю коаліцію. По-перше, Партія регіонів, яка стала каталізатором тих подій; партія „Держава” Васильєва; партія, очолювана Євгеном Кушнарьовим. На цьому етапі приєдналися сили (при чому ми чітко розрізняємо, що на другому етапі, коли формуватиметься певна передвиборча коаліція, це вже буде інший блок), які можна віднести до лівого і частково проросійського табору. Це ПСПУ Наталії Вітренко, «Руський блок», Українсько-російський рух України, партія „Союз” Костусєва. На зібранні вони усі разом заявили, що уже зараз треба протистояти тому, що відбувається. Однак перед виборами вони будуть гуртуватися у свої блоки. Ми ж постараємося виробити систему взаємовідносин, щоб не пересваритися і не вийти на ворожнечу. Інших не беруся точно згадати.

- У чому політична логіка Партії регіонів? Витягувати політичні сили, які або абсолютно не сприймаються суспільством, або завжди паразитували на політиці, наприклад, коли йдеться про Корчинського? Ви витягуєте тих, хто за ваш рахунок відбілюється в очах частини суспільства і потім буде вашим конкурентом на виборах або на ваших плечах увійде у парламент?

- Якщо йдеться про СДПУ(о), то вони лише були спостерігачами. Я не пригадую, щоб партія Медведчука вступила у коаліцію. Вони для себе вибирають свою нішу. При тому, що рівень підтримки партії не дуже високий, Медведчук хоче вибрати для неї якусь певну нішу, в якій він буде лідером процесу. Тут він лідером не буде. Він це прекрасно розуміє. Тому СДПУ(о) вибрало очікувальну тактику. На цій стадії я не бачу з цим проблем. А нам що, потрібно зараз відпустити у самостійне плавання дрібні партії, щоб вони натворили проблем усім і вся, передусім опозиційному руху? Це ж не передвиборча коаліція. Ми змішуємо речі, які змішувати не слід. Є, скажімо, претензії до Корчинського. Але ніхто не сумнівається, що він може організувати локальні, але ефектні акції, які можуть бути підтримані певними колами, і за підтримки інших політичних сил можуть дати результат і зупинити владу від якихось елементарних бандитських дій. Якщо це не глобальний наступ. Група Корчинського це уміє робити.

- УНА Коваленка у цьому переліку є?

- Ні. Партії Коваленка не було. Я маю певні застереження. Для мене події 2001 року мають значення, тому мені важливо, щоб зберігалася певна чистота. Хоча багатьох із цих лідерів партій я не хотів би бачити в українській політиці. Утім, де-факто вони є.

Ми не хочемо повторювати те, що зараз робить команда Ющенка. Вони повністю повторили принцип Кучми: «Ми самі визначаємо, хто має бути у опозиції». Пам’ятаєте, як Кучма казав: «Так звана опозиція проти мене воює, а я визнаю, що в Україні одна опозиція. Це комуністи». Не справа влади визначати, хто у опозиції. Зараз команда Ющенка заявляє: «Опозиції не існує, ми не можемо навіть назвати це опозицією. Вони не такі й не відповідають нашому уявленню про опозицію». А ми не хочемо так робити. Якщо політична сила, навіть дрібна чи маргінальна, заявила про свою опозиційність, якщо вона не перейшла крайньої межі, тобто не ввела у свої політичні принципи того, що є незаконним, наприклад сепаратизм, розкол за національною ознакою, заклик до знищення національного суверенітету, повалення держави й інших речей, що суперечать українській Конституції, то вона має право декларувати свою опозиційність. Некоректно відкидати їх на першому етапі.

- Колись була логіка у ідеолога українського націоналізму Донцова - іти у проросійський уряд Скоропадського, щоб відстоювати українські інтереси. А яка логіка Тараса Чорновола: іти у структуру, яка чітко декларує свою проросійськість, а у певних випадках, навіть антиукраїнськість, ненависть до української мови національних церков і т. д. Що вас штовхає у табір не просто опозиційний, а антиукраїнський?

- Це трохи згущені фарби. Навіть у тому ж Маріїнському парку зібралися представники із східних регіонів - Донецька та частинка із Харкова й Одеси, при чому із тих політичних груп, які дійсно далекі від українства. Це є локальна акція. Щодо політичних сил, то більшість депутатів фракції „Регіони України ” не антиукраїнські. Частина з них російськомовні, хоча активно вивчають українську мову. По-моєму, внутрішня українізація у них набагато вища, ніж в тих антиукраїнських сил, які сьогодні об’єднані у блоці Ющенка.

- Своєю місією українізацію цього табору вбачаєте?

- Певною мірою так. Я ніколи не змінював своїх принципів. У передвиборчий період була безглузда заява Януковича, спровокована російськими політтехнологами, про другу державну мову і подвійне громадянство. Мені довелося бути на зустрічі Януковича із російськими ЗМІ, коли прозвучала ця заява. Я її розкритикував. У інтерв’ю «5 каналу» уже наступного дня я говорив, що вважаю це помилкою, недоречним, неправильним кроком тощо. Проте з цього я не роблю драми. Адже ми всі прекрасно розуміємо, що таке ввести другу державну мову. Це не просто зміни до Конституції, це зміни до першого блоку Конституції. А для цього потрібно 300 депутатських підписів уже на старті, а потім інші не менш складні заходи. Зрозуміло, що перший стартовий момент буде провалено.

Зроблена помилкова піар-акція, яка тільки завдала шкоди Януковичу. Не наблизила до нього навіть російськомовних людей, проросійського спрямування, тому що більшість із них не бачили проблеми у тому статусі російської мови, який є у Донбасі чи Одесі, яка натомість створила досить серйозні проблеми для Януковича у Центрі і на Заході України. Я це критикував і критикую, але проблеми не бачу, оскільки це усе рівно ніколи не буде реалізовано. Навіть якби Янукович став Президентом, він зміг би лише провести широку дискусію з цього приводу, яка наламала б чимало списів і все рівно померла б на голому місці. Продовження не було б. Говорити про проросійськість цього напряму нелогічно. Те, що значна кількість людей, які підтримують цей напрям і нову опозицію, дійсно мають проросійські настрої, мене тривожить. Але з іншого боку, коли я бачу не просто брутальні, а відверто дурні кроки нової влади, яка вишукує образ ворога і починає тиснути по певних регіонах і добивати там, маючи за спиною у себе такі обсяги корупції бандитизму і злочинності, мені здається, що влада сама збуджує ці пристрасті. У направлених мною запитах до Луценка я зазначаю, що, бажаючи розширити географію вашого правдошукання, прошу розібратися із рядом справ у Тернопільській області, де відбуваються дикі факти, коли міліція, нова влада просто додушують підприємців. Влада робить певні кроки, щоб збудити ці пристрасті. Мені здається, що це робиться достатньо штучно.

- Факт геополітичної зацікавленості Росії Україною ні для кого не секрет. Після виборів Білокам’яна прийняла ряд представників сьогоднішньої опозиції, у тому числі Януковича. Ви не гадаєте, що ціна „братньої” допомоги може виявитися надто дорогою для держави? Пам’ятаєте слова Лесі Українки: „Хто визволиться сам - той вільний буде. Хто визволить когось – в неволю візьме”?

- Ліпше такої підтримки опозиції Росією не було б. Більшої шкоди виборчій кампанії Януковича, окрім вищеназваних моментів, ніщо так не завдало, як два візити Путіна. Візити були в гості до чинного тоді українського Президента Кучми, а не до Януковича. Команда Януковича не знала, як на це реагувати. Вона була розгублена. У той самий момент тодішня опозиція - нинішня влада - мала чітко наперед відпрацьований слоган, яким чином розбомбити нашу команду у зв’язку із приїздом Путіна.

Однак я хочу підійти до вашого питання з іншого боку. У липні минулого року група народних депутатів стажувалися в НАТО. Там було багато депутатів із різних країн Європи, у тому числі й Росії. Ми багато спілкувалися із російськими депутатами. З тих розмов я знайшов для себе підтвердження того, що уже десь помічав останніх кілька років. Мені здається, що зараз Росія проходить одну зі своїх циклічних стадій (у них постійно або стадія гегемонії, домінування над усім світом, панслов’янські ідеї, яка змінюється циклом, коли згортаються зовнішні фактори і починаються пошуки чогось усередині себе), відбувається велике закручування гайок, війна із великим бізнесом, перекройка системи влади, переділ власності і створення державних олігархів. Ці мої думки лише підтвердили розмови із російськими парламентарями. У Росії зараз немає великої наснаги і вміння виходити на зовнішнє домінування. Вона програє крок за кроком. Причому здача її інтересів іде з абсолютною нехіттю. Путін для внутрішнього вжитку намагається показати, що він за щось бореться. Але ж по усіх напрямах, де були так звані геополітичні інтереси Росії, вони усе здали без особливої тривоги, махнули рукою. Коли представники Березовського заявляють, що для Путіна був найкошмарніший сон побачити в Україні в кріслі Президента Ющенка, то мені здається, що Путіну це було майже байдуже. Вони зараз зациклені на своїх проблемах. Після приходу до влади Путін фактично переключив країну на вирішення внутрішніх проблем, на внутрішній вектор максимального впливу держави. Там зараз відбувається колосальна закрутка гайок. Перебільшенням є те, що зараз Росія хотіла б мати і має сильний вплив на Україну. Там є декілька груп впливу, наприклад рогозінська, яка намагається підняти ідею великої Росії. Утім, вони зараз у колосальному програші. Нікого у Росії не цікавить, що зараз відбувається в Україні.

- Нинішній владі, перебуваючи ще у статусі опозиції, вдалося здобути не тільки статус політичної опозиції чи бізнесової, а дійсно народної опозиції з широкою підтримкою серед людей. Як такою опозицією за рік намагатиметься стати Партія регіонів?

- Не було ніколи у того, що ви називаєте стара опозиція - нова влада, великого бажання ставати опозицією. Оце для Ющенка було дійсно жахливим сном - офіційно опинитися в опозиції. Він проти цього боровся, як тільки міг. Я три роки намагався добитися, щоб Ющенко став опозиціонером. Плюнув і пішов з тієї фракції. Це перше.

Друге, щодо підтримки народу, то створювався протягом великого проміжку часу образ харизми Ющенка. Ще з часу роботи його у Нацбанку. Працювала спеціальна група, яка розробляла образ білого і пухнастого. Це робилося приблизно років десять. Свого часу до цього дуже серйозно приклався Вадим Гетьман, до того поки Ющенко його не зрадив. Вони над цим працювали з десятиріччя. Тут звичайно часу немає. Очевидно, що не доводиться розраховувати, що такий харизматичний вибух відбудеться навколо Януковича. Хоча особливої різниці між ними немає. Януковичу, наприклад, закидають, що він не вміє красиво виступати. Так Ющенко взагалі не вмів говорити. Зараз його трохи навчили, і він уже щось може сказати, і то ні слова виразно. А згадайте Ющенка в часи його прем’єрства. Якісь мовні конструкції, які ні з чим не пов’язані. Тобто людина у принципі не могла бути харизматичною за своєю суттю, з неї роблять харизму. У останній передпрезидентський період цю харизму робили виключно створенням образу ворога. Страшного дикого ворога чи методом розколу України. Це проста елементарна дикість. Тому що дрантя і гидоти і на Заході, і на Сході України вистачає безумовно. Але концентрувати і виводити увесь жах і страхіття із одного регіону, з певних людей. Акцентувати увагу на певних людях, мало як не на вовкулаках, маючи за собою такий шлейф злочинів, це принаймні некоректно. З цього зробили результат, який ми дістали оцим спалахом емоцій. Більшості людей, які виходили на майдани, Ющенко, по правді кажучи, був байдужий. Їх залякали, що якщо прийде Янукович, то буде кінець. Держави не буде, усім опанує Росія, прийдуть бандити, будуть усе забирати. Зараз їздять бандити, усе забирають, донецьких серед них немає. Є нові-старі, які вчасно швидко перефарбувалися.

Тут досить умовна технологічна харизма, яка є найбільш негативним фактором у політичному житті.

- Усе-таки як ваша команда забезпечуватиме зв’язок з народом і популярність серед нього?

- Зв’язок з народом це дещо інше, ніж харизма. Зв’язок з народом якраз і є. Тому що сприйняття є достатнім. Половина населення проголосувала за одного із кандидатів навіть враховуючи те, скільки на нього було вилито бруду. Це певна електоральна база і достатньо сильна.

- Але зараз це негативна консолідація. Люди гуртуються навколо Януковича, бо побоюються Ющенка. Живуть стереотипами, витвореними навколо нього.

- Утім, і довіряють Януковичу. Люди знають, що при Януковичу пішли угору економічні, соціальні процеси. Зараз же вони у такому хиткому стані.

Зрозуміло, що за рік не можна створити колосальну харизматичну базу для певної політичної сили. Для того щоб здобути перемогу на виборах 2006 року, мусить зіграти цілий конгломерат факторів. Це і негативи нової влади. Їх потрібно уміло підкреслювати. Це і підкреслення своїх минулих заслуг. Відділяння нашої політичної сили від тих, які є негативними однозначно. Скажімо, ви можете мене запідозрити, що я люблю Кучму. Очевидно, ні. Але ви бачите, я підтримую Януковича. Я для себе зробив розподіл, де Янукович, а де Кучма, і між ними є досить чітка грань. А зобразити, зуміли відпрацювати технологічно, щоб і інші люди побачили цю грань. Тиск на суддів, пресу робився із Банкової, а не з Грушевського. І те свавілля, що робилося стосовно бізнесу, оте розкрадання в державі, теж курирувалося в основному не з Грушевського.
Далі буде.

ІА "Вголос": НОВИНИ