В людському плані персона львівського „митного генерала”, вірного соцдека, торгівця за первинним фахом, Тараса Козака мало цікава як для письменників-біографів, так і для політологів чи психологів. Надто, перепрошуємо, ординарна особистість. З вражень багатьох, хто мав з ним справу, – звичайний „браток”. За мовою, життєвими інтересами та цінностями, мораллю, „понятіями”... Навіть постійним виразом обличчя.

Як же міг виникнути і набрати сили цей феномен, клон командно-адміністративно-кланової системи?

В офіційних електронних базах даних біографії Тараса Козака знайти не вдалося. Знаємо, що сільський хлопець без особливих відзнак закінчив Львівський торгово-економічний інститут (тепер Комерційна академія). Придбані потім псевдонаукові звання до уваги не беремо, бо дісталися вони, кажуть, так само, як фізкультурнику Сергієві Медведчуку чи відомому „проффесорові”. Мода тоді була на звання, а ціни на кандидатські й докторські дисертації відносно низькі..

Знову стає чути про Тараса Козака, коли, підсидівши свого шефа-доброчинця, він раптом стає першим заступником начальника львівської податкової Сергія Медведчука. Саме на той час припадає розбудова соцдеками широкої мережі маніпуляцій з ПДВ, контрабандою, поборами з підприємців, розстановкою на ключових постах області „своїх людей”. Кажуть, Тарас Козак дуже пишався своїм місцем „тіньового касира” при Медведчукові-молодшому, був (і є) сліпо відданий цій сім’ї, кланові взагалі, тому міг розраховувати у майбутньому на „коржики” і повну безкарність з боку закону. Так і робив.

Якось старший офіцер СБУ, готовий в разі слідства і суду свідчити, з болем розповідав таку історію. Група СБУ затримала у прикордонній зоні трейлер дорогої контрабанди. Як годиться, вантаж і супровід заарештували, завели справу. Невдовзі, о другій годині ночі, вдома у цього офіцера дзвонить телефон. Панібратським тоном особисто мало знайома посадова особа просить „замнути” справу і відпустити машину „наших друзів”. Офіцер обурюється таким нахабством і кидає слухавку. За півгодини дзвонить з Києва роздратоване начальство цього офіцера і влаштовує йому „рознос” за неповагу до „наших друзів”. Справу „замнули”, але офіцер за короткий час змушений був залишити посаду. Здогадаймося з двох разів, хто заступався за „друзів”?

Митники тоді навіть не приховували від своїх депутатів і журналістів, що на кордоні відпрацьовується чітка система провозу величезних партій контрабанди і „супроводів”, що складалися порівну із кримінальників та спеціально відібраних довірених працівників правоохоронних органів. Поставити справу на широку ногу контрабандисти ще не могли, бо час-від-часу на перешкоді ставали непоступливі митні керівники різних ланок, лунали депутатські запити, намагалася працювати спеціальна парламентська комісія.

Справу на Банковій вирішили в принципі. Тридцятилітній податковий чиновник середнього рангу стає відразу митним генералом, начальником регіональної митниці з надзвичайними повноваженнями, заступником голови Держмиткому. У кого б не запаморочилася голова від такого злету? І Тарас Козак бере зустрічні підвищенні зобов’язання перед своїми покровителями. Заодно проводить ретельну „чистку” кадрів на митницях. На відповідальні посади ставляться люди, які, як і сам Козак, не мають ні спеціальної освіти, ні досвіду митної справи. Звиклі до всього, навіть поляки на тому боці беруться за голову, дивлячись на „нічні аврали”.

Народний депутат України Володимир Яворівський неодноразово заявляв, що спеціальна депутатська комісія ВР володіє переконливими даними, що лише з підлеглих Тарасові Козакові митниць щоночі до Києва кур’єр відвозить 200 000 доларів готівкою. У „пенсійний фонд” Кучми і партійну касу соцдеків. Деякі з документів, що свідчать про це, кажуть в кулуарах штабу Ющенка, було виявлено у вантажівці, що намагалася прорватися з адміністрації президента крізь пікети протестантів, під снігом.

Особлива тема – громадсько-політична діяльність депутата обласної ради Тараса Козака. Після від’їзду до Києва (розбудовувати податкову на державному рівні) Сергія Медведчука, неформальним лідером соцдеківської фракції в облраді став юний податковий генерал. З усіма наслідками, що майже увесь минулий рік з того випливали – блокування роботи ради, цькування її голови Михайла Сендака, залякування і тиск на депутатів.

Позаздривши популярності на Жовківщині народного депутата Володимира Яворівського, Тарас Козак і собі заходився влаштовувати депутатські прийоми. Правда, сам на них приїздив рідко, відряджаючи довірених помічників. Ті мали і певні суми готівки на „гуманітарку” для нужденних, і телефони всіх районних начальників, аби „рішати питання”. Але люди чомусь не йшли. Потім виявилося – злякалися дорогезних джипів біля приймальні і самого виду козачків з челяді. Стати „татусем” для знедолених не вийшло, та й не було часу за головними клопотами.

Як влучно сказав свого часу партайгеноссе Шурма, соцдеки (обнулені) на Львівщині „увійшли у владу”. Схоже, їм там дуже сподобалося, бо по-доброму ніяк виходити не хочуть. Якщо у них свято витримується принцип кругової поруки, то йти доведеться всім. Разом і в одне місце.

ІА "Вголос": НОВИНИ