Легко бути патрітом в Україні, важко любити свою країну за її кордонами, а ще важче залишатись українцем на території, що була окупована ворогом. Тетяна Москаленко — кримський фотограф, вважає себе громадянкою України. Більше того з 2014 року почала розмовляти українською.
Фотографією зацікавилася ще в дитинстві, коли батьки на восьмиріччя подарували фотоапарат «Смена 8». Батько-військовий займався фотографією професійно, навчив доньку обробляти тоді ще чорно-білу плівку, друкувати у темній кімнаті перші свої фотознімки. Мріяла про хорошу камеру. Згодом в арсеналі молодого фотографа з'явився фотоапарат «Зеніт», який у часи Радянського Союзу був чи не вершиною мрій фотоаматора. Нова камера, нові можливості і, звичайно, новий якісний рівень у творчості. Коли обікрали квартиру (як кажуть, немає біди, щоб на краще не вийшло), придбала цифрову камеру.
«Хоч я знімала впродовж тривалого часу на плівку, — розповідає Тетяна Москаленко, — без жалю перейшла на цифрову фотографію. Незважаючи на те, що аналогова фотографія має свій шарм, але цифрові технології дали можливість розкрити себе більше як автора пейзажного фото. Саме нові технології у цій галузі змусили мене рухатися далі та виробити свій особистий почерк в українській фотографії.
Тетяна Москаленко не любить показувати або ж викладати у «Фейсбуці» фотознімки за принципом «я тут був», «я на фоні»... Вона постійно повертається до свого архіву світлин і свідомо доводить до технічної досконалості знімки, які найкраще передають той настрій пейзажів, куточків природи, моря, який панував під час зйомки. Для портретиста головне — відтворити стан душі, а для неї — стан природи. Можливо, такий глибокий підхід вона перейняла від батька, котрий намагався у портреті передати весь внутрішній світ людини, котру фотографував. Тетяна повертається до своїх знімків і через пейзажі передає власні почуття —любов, тугу, надію.
Усю гаму людських переживань, як вона вважає, можна передати через зйомку краєвидів. Окреме дерево або ж небосхил із хмарами, веселкою, що їх звичайна людина може і не помітити, в руках майстра перетворюються на вибагливу і безмежну палітру кольорів, тональностей, об'ємів, виражених у зображеннях.
»Останнім часом я не знімаю, — ділиться майстриня. — Щоб зробити художнє фото, а не документацію об'екта, потрібно розслабитися, злитися з навколишньою природою, а зараз це для мене неможливо. Ідеш із камерою на об'єкт, а назустріч тобі бронетранспортер або ж озброєні люди в камуфляжі. Після цього романтичний настрій зникає і я відчуваю, як мій контакт із навколишньою красою — гірським пейзажем чи морем просто зникає. Крим — як унікальна пам'ятка природи вмирає на очах. Це проявляється у банальних, здавалось би, речах: там, де були зони відпочинку — купи сміття, пропадають заповідні закутки Кримського півострова".
Для Тетяни Москаленко стало справжньою трагедією, коли Малий каньйон Криму (про Великий каньйон знають усі) практично перестав існувати. Водоспад у цьому диві природи звалився. До анексії були плани з його реконструкції, а сьогодні про нього вже навіть ніхто не згадує.
Крим — знахідка для фотографа. Тут на кожному кроці можна побачити розкішний пейзаж, який і не сподівався знайти. Тому втрата будь-якого мальовничого куточка з часом призведе до катастрофи: зміниться обличчя півострова, його ментальність, природність. За останні роки у кримському пейзажі багато змінилося, він вмирає. Якби це був природний процес, то це відбувалося б достатньо довго у часі, а зміни проходять навіть для ока досить швидко, і не на краще.
«На півострові люди стали добровільними в'язнями. Я і мій чоловік зберегли громадянство України»Для друзів фотознімки Тетяни Москаленко — це не просто гарні сувенірні поштівки. Для них кожна світлина Тетяни — символ, в який хочеться вірити і зберегти для себе. До прикладу, у роботі «Черешневий сад» більшість побачили тризуб, символ України. Так з'явилась друга назва, запропонована глядачами і друзями фотографа — «Кримський тризуб».
"Для кримців, для тих, хто залишився, головне — щоб про них не забули. На півострові люди стали добровільними в'язнями. Я і мій чоловік зберегли громадянство України", — розповідає фотомисткиня.
У планах авторки — зняти колекцію фотографій, де образ моря був би співзвучним із музикою, а точніше з різними видами танцювальних мелодій — вальсу, танго, полонезу тощо. Можна не сумніватися, що вона зможе реалізувати цю ідею і вкотре потішить глядача своїми роботами. Здавалося б, що на цьому можна було б закінчити розповідь про Тетяну Москаленко, але...
Переглядаючи сторінку фотографині у «Фейсбуці», я побачив її нові роботи. Можу сказати, що не був здивований. Поруч із пейзажними фотографіями з'явились фотопортрети — не лише рідних і близьких, але і людей незнайомих. Чому не був здивований? Бо те, що з дитинства закладено в кожному з нас, рано чи пізно проросте щедрим урожаєм. Тому упевнений, що ми ще будемо говорити про Тетяну Москаленко як про відомого кримського фотографа-портретиста. Хоча, мабуть, правильно було б написати не лише кримського, але передусім українського фотографа. Україна чекає від Тетяни нових фоторобіт.
ІА "Вголос": НОВИНИ