Так вважає голова «Товариства Лева» у 1989-1990 роках Левко Захарчишин.

Як члени «Товариства Лева» хоронили тоталітарний режим на Личакові

Сам Левко вважає, що потрапив до організації випадково.

Після закінчення інституту він працював три роки в Закарпатті в Карпатському державному заповіднику. І там потрапив до середовища природоохоронних рухів. На той час існував сильний неформальний рух ДОП – дружина охорони природи. Члени цієї дружини займалися тим, що ловили браконьєрів. На диво, тими браконьєрами виявлялися партійні функціонери. Молодь ловила, викликала силові органи, вказувала на порушення природоохоронного законодавства. Але цих чиновників за таке не карали. Навпаки, винними робили молодь, яка захищала природу. Так вони ішли до протистояння з владою.

Потім Левко повернувся до Львова, поступив в аспірантуру. Якось йшов собі вулицею і зустрів Юрка Волощака.

«Він мені й каже: «Тут така група збирається, тобі, напевно, буде цікаво, приходь». Я й прийшов. Ця пропозиція впала на благодатний ґрунт, мені було це цікаво. І, враховуючи, що я мав досвід з охорони природи та екології, то це була та ніша в Товаристві Лева, яку я зайняв. З неї й постала екологічна секція», - згадує активіст.  

Левко Захарчишин зізнається, що перше враження від Товариства Лева було дивним: все було неструктуризованим, хаотичним і могло статися, що молодь запалиться та й перегорить. На щастя, цього не сталося.

А ось страху, що їх заарештують – не було. Це вже не ті часи були, дисидентів випускали з в’язниць, дозволяли створювати неформальні організації. Хоча, все могло статися.

Ішов 1988 рік. Товариство Лева вже набуло популярності. На загальні збори приїхали делегації з Прибалтійських країн, з цілої України. Це мала бути поважна антикомуністична маніфестація неформальних рухів. Збори планувалися провести на Театральній у Львові, у Будинку офіцерів. І члени Товариства Лева дізналися, що в обкомі партії вирішили не допустити їх проведення.

«Це ми вперше стикнулися з тим, що дано чітку команду: «Досить там їм розхитувати ситуацію. Заборонити!» Керівництво закладу отримало вказівку не пускати нас. Це було розраховано на те, що збереться натовп, двері будуть зачинені, виникне конфлікт. Силовики вже сиділи в музеї Леніна та очікували на вказівку», - говорить Левко.

Проте активісти не повелися на провокацію. Вирішили, що скасувати збори – отже, здатися. Прийти – точно будуть бійки та арешти. Тоді вирішили прийти та мати з собою документи на випадок арештів. Голова товариства Орест Шейка виступив з промовою, в якій проголосив, що злочинна влада боїться свого народу. Та закликав всіх гуртом піти на Личаківський цвинтар і поховати залишки застійної влади.

Це спрацювало. Активісти гуртом, по тротуару, пішли на Личаків. Правил дорожнього руху ніхто не порушував. Тому й затримувати нікого не було підстав.

Іншим разом хлопці несли торби з самвидавом. Йшли вчотирьох по вулиці Руській, коли їх затримав міліцейський патруль. Ярослав Рибак зумів передати торбу з самвидавом дівчині й вона втекла. Але у Ярослава в сумці залишилося кілька примірників. Отож, хлопців затримали та повели в опорний пункт міліції на Староєврейській.

Міліціонер обшукав хлопців, знайшов той самвидав і зрадів. Викликали «людину в цивільному».

«Поклав він ті газети самвидавівські на стіл і складає протокол. Запрошує понятих. Прийшли двоє місцевих алкоголіків, чоловік і жінка. Зачитують протокол: «Я у вашій присутності вилучив такі то газети». Ці поняті кивають головами: «Так, так». А я збоку коментую: «Ви бачили, що він у нас їх вилучив? Він не вилучав у нас нічого. Вони у нього на столі лежали. Це ж ви потім під суд підете за неправдиві свідчення», І поняті відразу: «Ми нічого не бачили!», - Левко Захарчишин описує це як кумедний випадок і додає, що якби це трапилося на рік раніше, то хлопців би так просто не відпустили.

Як «Товариство Лева» зупинило будівництво Карпатського моря

Члени «Товариства Лева» не вважали себе дотичними до політичної боротьби. Так, екологічна секція виступала проти атомної енергетики, оскільки це були часи, коли вибухнув Чорнобиль.

Або ж боролися проти будівництва протипаводкового сховища на річці Стрий, так званого Карпатського моря. За задумом влади, тут треба було побудувати величезне озеро, поховавши при цьому села Довге, Рибник, Новий Кропивник та інші. Думки мешканців сіл, звісно, ніхто не питав. А на думку експертів, якби прорвала гребля чи стався землетрус, то вода б затопила десятки сіл та міст, було б десятки тисяч жертв.

«Ми виїжджали на місце, підняли хвилю протесту. І навіть мене запросили до першого секретаря обкому партії на Винниченка, 18. Я тоді вперше в житті ввійшов в цю будівлю влади. Це був напівтемний кабінет, великі крісла. Але нас підтримали, ми наполягали на міжнародній екологічній експертизі. І нам вдалося зупинити той процес», - каже активіст.

Були й локальні питання, як от - не дозволили побудувати автостоянку в районі Любінської всередині житлової забудови, яку запроектували з порушенням норм.

А ось акцію щодо заборони проїзду автомобільного транспорту через центр міста вигадали митці. Звісно, екологи цікавилися забруднення повітря і здивувалися, що найбільшими забруднювачами є не фабрики чи заводи, а автомобілі.

«Автомобіль був мрією кожної радянської людини. Люди роками стояли в черзі. І ніхто не думав про автомобіль як про забруднювач повітря. Тому художники придумали як це показати людям. Перед Ратушею поставили «Волгу», взяли поліетиленові труби, прив’язали їх до вихлопної труби. І така труба за кілька хвилин наповнювалася вихлопними газами. Тобто, віалізували це явище. Це було шокуючим», - зізнається Левко Захарчишин.

Чи є спорт або екологія поза політикою?

Проте найбільш вражаючим проєктом екологічної секції «Товариства Лева» стала експедиція річкою Дністер. Цей проект існує досі. І досі молоді науковці щороку сплавляються річкою.

Власне, за кілька років до втілення цієї ідеї на Дністрі сталася величезна екологічна катастрофа: хвостосховища Калуського хімкомбінату переповнилися та витекли у Дністер. Все живе тоді загинуло. Це був локальний Чорнобиль. Тому екологи вирішили подивитися, що ж там діється. Так виникла ідея пройти від джерела Дністра у Турківському районі до гирла Чорного моря та фіксувати екологічний стан. Хрещеним батьком проєкту став Валентин Стецюк

Але, окрім того, що члени Товариства Лева відбирали проби води, спостерігали за рослинами, тваринами та ґрунтом, вони ще й спілкувалися з місцевим населенням.

«Десь фіксували незаконно збудовані склади, десь гноївка витікала. Але місцева влада пробувала входити з нами в конфлікт», - згадує активіст.

Сплавлялися хлопці та дівчата на катамаранах. На цих суднах були баки з військових літаків, які зумів дістати Орест Шейка. На ці баки нашили рами й так експедиція йшла до самого Чорного моря.

Щоправда, члени екіпажу змінювалися дорогою. Не всі мали можливість плисти два місяці. Тому в кожному великому місті, кожні два-три тижні екіпаж змінювався. Студенти, які вчилися у Львові, їхали додому і підсідали на плоти у своїх містах. Всі дослідження опрацьовувалися та систематизувалися.

«Для влади це був певний компроміс. Вони казали: займайтеся екологією, тільки не лізьте в політику. Вони не розуміли, що екологія і політика – пов’язані. Це як зараз ведуться дискусії, чи є спорт поза політикою. Ні, не є», - вважає Левко Захарчишин, нещодавній консул України у Гданську (Польща).

День проголошення Незалежності України

На момент, коли стався серпневий путч у Москві, в Україні вже відбулися інші події. У Львівській області до влади прийшли антикомуністичні сили. Левко Захарчишин тоді займався «Пластом».

Якраз у Запоріжжі завершився фестиваль «Червона Рута», багато хто повертався додому. І повідомлення про путч їх заскочило у Львові.

«Ми зібралися у приміщенні на проспекті Шевченка та створили Комітет опору диктатурі. Ми не знали, як розвиватимуться події надалі. Ми очікували найгіршого сценарію та готувалися перейти до інших форм боротьби, як от підпілля. Очевидно, не маючи в тому жодного досвіду», - згадує активіст.

Відчуття було екстремальне. Активісти провели в підготовці дві доби, ночували в тому приміщенні. Серед них був і поляк, активіст незалежної самоврядної професійної спілки «Солідарність» в Польщі Даріуш Хобздей. Він теж повертався з «Червоної Рути». Але пропустити такі події в Україні не зміг. То ж ділився своїм досвідом. На щастя, він не знадобився.

«Коли 24 серпня перед Оперним у Львові відбувався великий мітинг, мій батько, який, на жаль, помер через рік, сказав: «Я ніколи не думав, що я доживу, коли ця імперія впаде», - зізнається Лев Захарчишин.

 

ІА "Вголос": НОВИНИ