Нещодавно була опублікована моя стаття «Львівські маргінали та питання меморіалу Митрополита Шептицького». Злива лютої критики з боку ботів і багатьох тих, що ненавидять УГКЦ і Митрополита Андрея заполонила сайти «Вголос» і Твіттер. Міражі сталінського минулого і цинічна брехня деградованих нащадків совкової епохи і нинішнього російського режиму ніколи не похитнуть віри у велич нашого Митрополита. Правда за нами, бо вона правда. Атаки прихильників «Русского мира» і Ко засвідчили про те, що дана стаття є актуальною і в ній піднято важливу проблему нашого міста. Тішить те, що робота по підготовці реконструкції скверу і площі Святого Юра уже розпочалася і це вселяє радість і надію, що Львів таки невдовзі вшанує ім’я Великого Митрополита.
Група моїх критиків вболіває і за значні кошти, що виділені на побудову пам’ятника Шептицькому в часі коли йде війна проти московських ординців. Ніби так, але чому ви, панове, мовчали з 1991 р., коли б тоді у Львові мав би стояти величавий монумент Галицькому Прометеєві. Може, виходячи з вашої логіки, давайте ще на 24 роки відкладемо побудову пам’ятника. Не те вас турбує, а прихована ненависть до величного імені Митрополита і його духовних учнів, а може і до усієї УГКЦ. П’ята колона, пряма чи опосередкована, відверта чи неусвідомлена старається посилити інформаційну війну, посилаючи імперський дискурс Росії. Протест проти побудови пам’ятника Шептицького дестабілізуюче впливає на ситуацію не тільки в Галичині, але й усій Україні. Виходячи з цього, такі завуальовані диверсії мають засуджуватися всім нашим суспільством і певними державними органами.
Ми неодноразово писали про заслуги Митрополита Андрея перед Львовом, Галичиною, Україною, нашим народом і нашою Церквою. У цій статті, знову ж таки, хочемо відкрити інші маловідомі сторінки життя і діяльності Шептицького, які характеризують його жертовність. Як уже знаємо, троє братів Митрополита – Леон, Казимир та Олександр загинули від рук більшовицьких та гітлерівських окупантів. Родинне гніздо Владики в селі Прилбичах – було зруйноване червоними варварами. Тлінні останки батьків, братів і близьких родичів – знищені в каплиці-усипальниці на окраїні цього ж села. Всі маєтки родини були конфісковані. І ось ще кілька слів про трагедію родини Митрополита. Його племінник Іван (Ян), син вбитого чекістами графа Лева і вбитої матері графині Ядвіги Шептицької-Шембекової був заарештований НКВД у родинному маєтку в селі Вибранівці і вивезений до Києва, а далі аж під Владивосток. Далі була армія Андерса і бої під Монте-Касіно в Італії. Капітан Іван Шептицький вижив і разом з головним капеланом ІІ польського корпусу владикою Юзефом Ґавліном, допомагав нашому владиці українських скитальців архієпископові Іванові Бучкові заопікуватися українцями ІІ польського корпусу та українськими дивізійниками, що перебували в англійському полоні в Італійському Ріміні. Другий племінник Митрополита Андрея і син брата Лева Андрій Шептицький попав в руки більшовиків в часі захоплення Галичини і як польський офіцер, був знищений в Катині.
Отака, панове маргінали і «защітнікі «Русского міра», трагічна доля родини Шептицьких.
Після проголошення держави на західноукраїнських землях Митрополит Андрей виїжджав у Європу з дипломатичною місією, щоб переконати представників Ради Амбасадорів підтримати незалежність ЗУНР.
В 1930 р. щоб придушити національний опір Галицьких українців Польська влада розпочала сумнозвісну «пацифікацію». Хворий Митрополит Андрей, щоб припинити порушення прав українців і нищення майна українських установ – негайно виїхав у Варшаву, щоб зустрітися з маршалом Пілсудським, президентом Мосціцьким та міністром внутрішніх справ Наконечніковим-Ключковським, але ті не прийняли Митрополита.
Якби Митрополит Андрей був живий, його молитви, думки та дії були б з нашими героями на сході України. І без сумніву, величезна матеріальна допомога була б спрямована на допомогу нашому воїнству і нашим біженцям.
Пригадаймо, як Митрополит взяв під опіку Оленку Лоську – дочку героя Крут Ігоря Лоського, що залишилася сиротою. Дівчина навчалася у школі сестер-василіанок і утримувалася за рахунок Шептицького. І таких випадків було чимало.
Чималі гроші Митрополит витратив і на впорядкування українських релігійних установ у Римі. Так у 1929 р. він відкупив у російського графа Гагаріна чудову віллу для потреб церкви у Кастель Гондольфо.
В 1938 р. Митрополит рішуче став на захист православних церков Холмщини та Підляшшя, які руйнувала польська влада. Він видав Пастирське послання в цій справі і руйнація церков припинилася. Православний Митрополит Діонізій щиро подякував Митрополитові за оборону православних українців та їх церков.
Німим свідком жорстокої епохи більшовиків є розстріляна церква на полігоні, де колись були села Велика і Мала Вишенька. Тут неодноразово був Митрополит, молився разом із вірними та отцем Радзикевичем.
І ще. У Парижі є музей всесвітньо відомого художника Леопольда Креца, там, поряд з портером художника прикріплена фотографія Митрополита Андрея, бо саме він допоміг цьому бідному єврейському хлопчикові зі Львова, влаштувавши його у школу О.Новаківського, яку сам же і утримував, а потім дав гроші талановитому юнакові на навчання в Паризькій академії мистецтв. Понад 23 персональні виставки і 20 різних нагород – такий творчий доробок Леопольда Креца. Батьки художника загинули в Бухенвальді. Мала б бути меморіальна таблиця на честь художника на вул. Перова, 9.
Митрополит допомагав і білоруській молоді, і в тому числі письменниці Алоїзі Цьотці, що навчалася у Львівському університеті.
А ще Митрополит Андрей допоміг архикнязеві Вільгельму Габсбургові (він же Василь Вишиваний), що був командиром УСС придбати будинок у Відні, бо ж все його велике майно після війни конфіскувала нова влада. Нагадаймо, що цього великого друга українців знищили ідейні вчителі нинішнього російського президента.
Митрополит Андрей надав притулок російським владикам Євлогію та Антонію, які колись вимагали від царських властей арештувати Шептицького. Тепер самі втікали від більшовиків.
Владика Андрей тепло зустрів у Львові і втікачів з Радянської України Аркадія Любченка, Юрія Шевельова, Олександра Оглоблина, Дмитра Дорошенка, Наталю Полонську-Василенко та інших. Майже усім їм Митрополит допоміг матеріально.
Отже, меценатом і опікуном, Слуга Божий Митрополит Андрей був не тільки для галицьких українців та вірних УГКЦ. Він допомагав усім, хто мав у цьому потребу!
Наведу для опонентів Шептицького милі їм слова Клима Дмитрука (він же полковник КГБ Гальський) з його книжки-фальшивки «Свастика на сутанах». «Почти 45 лет униатской церковью, этим зловещим рассадником наиболее оголтелого национализма, а затем и фашизма, безраздельно правил потомок крупнейших земельных магнатов – Александр Роман граф Шептицкий – Митроплит Андрей». А це ще миліші слова: «В сентябре 1939 года Красная Армия принесла трудящимся западно-украинских земель радость освобождения. Рабочие и крестьяне, писатели и учителя, трудящиеся города и деревни приступили к строительству новой, социалистической жизни в своем крае». «Радость освобождения» коштувала галичанам сотні тисяч закатованих і депортованих у Сибір, сотні знищених храмів.
ІА "Вголос": НОВИНИ