Видання «Голос Прикарпаття» зібрало спогади земляків військового.

Василь Особа народився 24 травня 1989 року у місті Добромиль. Навчався у Добромильській школі. На захист держави став на початку повномасштабного вторгнення. Василь був бійцем “Легіону Свободи” четвертого батальйону “Сила Свободи” бригади швидкого реагування Національної гвардії України “Рубіж”. Мінометник. Старший солдат. Загинув на Сіверському напрямку.

Василь наголошував рідним, що хлопці на передовій знають свою справу.

"Василько – мій двоюрідний брат. Ми дуже любилися, народилися в один рік, разом в один клас. Василько – хрещений батько мої донечки Марічки. І він завжди це пам’ятав, і навіть коли був на фронті не забував ні дня народження, ні Миколая.

Я часто його питала: як там? А він казав: ви тут вдома займайтеся своїми справами, працюйте, бережи Марічку, а хлопці на передовій знають свою справу.

Дуже мріяла зібрати всю родину на Різдвяні свята, у свій День народження… Дуже важко повірити, що Василько більше не прийде до нас…", – ділиться двоюрідна сестра Героя Наталя.

У Добромилі, звідки родом Василь, важко приймають цю втрату. Як і втрату кожного воїна.

"Василь прийшов у Добромильську школу таким, знаєте, допитливим хлопченям із добрими очима. Він був хорошим учнем, усім цікавився, постійно щось перепитував. Дуже гарно йому вдавалося декламувати вірші. А ще уже навіть з перших шкільних років було добре видно, що цей хлопець – цілеспрямований та буде працювати над досягненням кожної своєї мети. Кажуть, що це гордість -вивчити й виховати Героя. Але це дуже болюча гордість.

Згадую в ці дні його перші шкільні роки. Це вже так давно було, важко відтворити в пам’яті якісь деталі… Але Василь назавжди для мене залишиться тим допитливим хлопцем зі щирою посмішкою та добрими очима", – пригадує перша вчителька Василя Особи Ганна Гільжинська.

«Я вже другий день переглядаю в інтернеті його фотографі, різні відео з ним. Ви знаєте, я не впізнаю в них того Василя, який навчався в нашій школі. Сама себе запитую: невже це той Василько, який був у моєму класі. Він дуже змінився. Війна змінює людей. Василь дуже змужнів. Але  і будучи школярем, і будучи мужнім воїном, Василь випромінював собою світло та добро. Знаєте, діти в школі є різні і кожен є особливий для вчителів. Василева особливість – це вихованість, послушність, порядність. Він був такий спокійний, виважений і завжди щирий на допомогу. У класі користувався авторитетом. Його поважали. Я дуже боляче переживаю загибель кожного нашого воїна, з великою скорботою. Але коли війна забирає тих, з ким твоє життя пересікалось – болить нестерпно. Важко підбирати слова, щось думати й говорити. Смерть Василя Особи – велика втрата для нашого Добромиля та України», – каже Любов Бішко, класна керівниця Василя.

ІА "Вголос": НОВИНИ