[media=124982,124984,124985,124987,124988,124990]
Про це повідомляє власкор «Вголосу».
Відкриття пам’ятного знаку відбулося сьогодні на території Луцького базового медичного коледжу, який закінчив воїн. Участь у заході взяли родичі Олександра Сивого, його бойові побратими, представники влади, студенти, працівники коледжу та небайдужі лучани.
«Попереду було все життя… Багато мрій і задумів обірвалися в одну хвилину, але не дарма, бо він загинув, як герой, захищаючи Україну. Сашко прийшов в коледж 15-річним юнаком: скромний, витриманий, тихий, добрий, але іноді якийсь смуток опановував його. Він сидів на першій парті на уроці історії і дуже глибоко задумувався над сказаним, іноді так, що не чув викладача. У групі, де було 12 хлопців він не був прикладом мужності, сміливості і побачити в ньому героя було неможливо, але з великої кількості випускників, які були в АТО і виконують нині свій обов’язок, загинув саме він. Це велика несправедливість і ми мусили відкрити цю дошку, щоб хоч якось виконати й свій обов’язок і вшанувати Сашка», - розповіла директор медколеджу Аліса Хмелькова.
Своєю чергою, командир групи Ігор Дрючан зауважив, що Олександр Сивий твердо наполягав на тому, аби їхати у зону АТО.
«Я був командиром групи і поганим командиром. Я не повернув з Іловайська шістьох хлопців. Наймолодшому було 19 років, найстаршому – 40 років. Неприродно, коли старше покоління вшановує пам’ять молодших. Я був вдвічі старший за нього. Смерть на війні вибиває кращих зі строю. Нам є чим пишатися, що серед нас є такі хлопці, які покладають життя за цю країну. Я запитав у Сашка, чи він дійсно готовий. Він відповів, що так і він був дуже підготовлений, як медик, але йому і в страшному сні не снилося те, що він побачив на фронті. На руках у нього помер ще один воїн – Володимир Іщук», - зазначив Ігор Дрючан.
Він додав, коли сепаратисти починали один зі своїх наступів і у вікно влетіла граната, Олександр Сивий заспівав повстанську пісню «Лента за лентою».
«Після цього стало легше і зав’язався бій. Тоді все обійшлося. Через 3 доби ми виходили з «Іловайського котла» і вийшло так, що він не вийшов. Хочеться, щоб таких дощок більше не було. Завдяки таким хлопцям та дівчатам є наша нація і вона буде. Ми не віддамо Україну хто б сюди не прийшов», - заявив військовий.
Бойовий побратим Олександра Сивого Андрій Рабомізо наголосив, що військовий «не ховався по кафе, по барах і не казав, що то не його війна, а встав і пішов», що він надихав хлопців своїми діями.
«Знаючи, що є такі люди, ми можемо бути впевнені, що переможемо. За ці 2 роки показали, що українці – сильний народ, із характером і свого ніколи не віддасть», - підсумував він.
Виконувач обов’язків начальника поліції Волині Петро Шпига вручив родині бійця пам’ятний знак «Іловайськ».
Народився Олександр Сивий 1 січня 1991 року у місті Луцьку. Закінчив Луцький базовий медичний коледж за спеціальністю «Лікувальна справа». Був фельдшером медичного пункту РПСМОП «Світязь» УМВС України у Волинській області.
Загинув 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайська «зеленим коридором». 2 вересня 2014 року тіло Олександра Сивого разом із тілами 87 інших загиблих у «Іловайському котлі» доправили до Запоріжжя, де його тимчасово поховали. Згодом військового ідентифікували за тестом ДНК та перепоховали у Боратині на Волині.
Указом Президента від 9 квітня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», Олександра Сивого посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
ІА "Вголос": НОВИНИ