[media=72739,72740,72741,72742,72743,72744,72745,72746]
Про це повідомляє кореспондент «Вголосу».
Виставу «Двадцятилітні», яку присвячено 70-ій річниці УПА, створили ще у 2012-ому. Але зараз, коли її вперше показали у музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», вона справляє ще більш яскраве враження на глядачів.
Показу передує перформенс просто у тюремних камерах. Актори у вишиванках та костюмах 40-50-х років, замкнені у камерах-одиначках, читають спогади колишніх упівців. Хтось співає, а хтось тримає у руках свічку. Глядачі можуть побачити їх, лише зазирнувши у віконечка, через які ув’язненим передавали їжу. Через деякий час акторам відкривають двері, і вони виходять з камер. Їх голоси зливаються і, здається, це – душі ув’язнених упівців знов повертаються на місце своїх страждань (хоч більшість із героїв вистави – ще живі).
Режисер вистави Уляна Мороз розповідає, що акторам після перших репетицій снилися ці камери. Дійсно, тексти вистави такі живі, тому що в них немає жодного видуманого слова. Це лише інтерв’ю упівців або їхні листи. Спектакль такого типу називається «вербатім». І його актори не вчать напам’ять текст, а лише читають його.
«Минуло стільки років, а люди пам’ятають події тих років у найменших дрібницях: хто і що сказав, який був номер годинника, який пароль… Для нього це було таким шоком, що він вивчив це до кінця життя. Тому нам так шкода було викидати текст! Спочатку, коли ми склали інтерв’ю і зробили читку спектаклю, вийшло чотири години. Але ми мусили креслити… Єдине, що ми ніяк не могли зменшувати – це листи», - розповідає режисер спектаклю.
Згадує, як коли лежала в роддомі збирала докупи тексти вербатіму, а особливо епізод, коли молоді батьки-підпільники мусили віддавати чотирьохденне немовля на виховання в чужі руки, і в її очах застигають сльози.
Уляна Мороз обіцяє продовження вербатіму, присвяченого УПА, вже восени цього року. Каже, знов візьмуться за спогади вояків, лише концепцію постановки змінять.
ІА "Вголос": НОВИНИ