Архітектурно-археологічні дослідження здійснюються спільно з Інститутом археології НАН України, повідомила прес-служба Міністерства культури.
Сукупність археологічних знахідок дозволяє віднести спорудження прибудови до середини – другої половини ХІ ст. Після монгольської навали 1240 р. храм прийшов у запустіння і згодом був зруйнований. У XVI–XVII ст. його територію займало кладовище Софійського монастиря, а у XVIII–XIX ст. – розміщувався Митрополичий сад та різні господарські споруди.
Науковці вважають, що прибудова до храму являла собою дво- або трикамерну споруду, яка, можливо, слугувала для відправи поминальних богослужінь. Фундаменти прибудови було виконано з каменю та цегли (плінфи), покладених на цем’янковому розчині. Зовнішні та внутрішні поверхні стін прибудови, ймовірно, були потиньковані; на фрагментах тиньку фіксуються залишки стародавніх написів-графіті.
Відкриття цих фундаментів, за твердженнями науковців Національного заповідника «Софія Київська», має важливе наукове значення, адже надає нам нову інформацію стосовно давньоруської архітектури і техніки виконання тогочасних будівельних робіт.
У перспективі планується музеєфікація цієї пам`ятки.
1909 р. археологом Дмитром Мілєєвим на цьому місці було розкопано залишки храму, який більшість дослідників ототожнює з Ірининською церквою, заснованою Ярославом Мудрим.
ІА "Вголос": НОВИНИ