Про виборчі перегони та перспективи України після них - у статті польського тижневика "Пшекруй".

Виборча кампанія перед січневими президентськими виборами, яка офіційно розпочалась наприкінці жовтня, "годується" грипом вповні. Тимошенко (сьогодні трохи більше 20% підтримки) виголошує звернення до народу і зустрічає в аеропорту вантажі ліків. Її опоненти - чинний президент Віктор Ющенко (ілюзорні шанси на перевибори, сьогодні близько 3% підтримки) і лідер Партії Регіонів Віктор Янукович (лідер рейтингів, близько 25% підтримки) критикують уряд за організаційний хаос.

Багато людей бояться грипу, особливо на Заході України, де він атакував найсильніше. Але навіть ті, хто годинами вистоюють в чергах до аптек, усвідомлюють, що їхня країна зіткнулась з викликами набагато сильнішими, ніж пандемія. Те, чи їх переможуть не залежить від самих українців, а також, - а може перш за все, - від найважливіших гравців глобальної політики.

ЄС: чи Україна не є частиною Росії?

Коли у 2005 році одягнуті на напомаранчево українці вистояли собі на київському майдані демократію, більшість європейських дипломатів відреагували на зразок: "і що ми зараз маємо з ними зробити?" - питали один в одного. Чітку відповідь тоді мали лише Польща і Литва (президенти Квасневський і Адамкус їздили до Києва на "помаранчеві" протести): мусимо запросити їх до ЄС.

- Успіхом Польщі варто назвати те, що частина Європи, хоча б французи, довідались, що Україна існує, і що вона не є частиною Росії - говорить в інтерв'ю "Пшекрою" Кшиштоф Солох з паризького інституту міжнародних стосунків.

Польським дипломатам вдалось переконати Берлін створити спільний документ, що окреслив принципи європейської стратегії щодо України. Документ потрапив до Європейської Комісії і дав основу для початку переговорів щодо договору про вільну торгівлю, якій потім було надано статус договору про співдружність. Переговори тривають донині.

Проте, статус співдружності не є жодною підставою, аби говорити про перспективи членства. - Чилі також є серед країн-співдружності ЄС - зауважив керівник інституту demosEuropa Павел Швєброда. Надія на швидкий вступ України до ЄС після "помаранчевої революції" видавалась реальною, але лише з польської точки зору. Київ ніколи не отримував від ЄС жодної політичної декларації, яка б давала надії на швидкий вступ, яка була б поштовхом для еліти у реалізації потужних реформаторських дій. Дві головні причини стриманості ЄС - це загальне небажання групи країн до подальшого розширення і особлива обережність у стосунках з Росією. Частина аналітиків стверджує, що на багатьох політичних салонах найбільших країн ЄС панує тиха згода на те, щоб Росія мала свою сферу впливів на території колишньої радянської імперії .

Однозначно, найближчими роками згода для України в ЄС не прийде з Німеччини. Економічні, енергетичні і політичні зв'язки Берліна з Кремлем збудовані на твердому фундаменті неофіційного порозуміння початку 90-х років, коли взамін за згоду на об'єднання, Німеччина впомпувала в Росію мільярди марок допомоги, що, де факто, врятувало її перед банкрутством.

Другий європейський гігант - Франція також реалізує з Росією багатомільярдні бізнес-проекти і лише чекає, аби відібрати у німців першість в стосунках з Москвою. Останнім часом великим успіхом Парижа було підписання договору між "Газпромом" і концерном "Total" на експлуатацію величезних газових родовищ у Баренцовому морі.
Тим часом, українська економіка цього року зафіксує падіння на рівні мінімум 15%, а роботу влади постійно паралізують політичні битви.

Питання лише, чи політичний балаган є причиною обережності ЄС щодо України чи значною мірою її наслідком? Прозахідна українська еліта розчарована позицією Європи. Особливо сумною, з київської точки зору - була повна відсутність європейської реакції на серпневий лист Дмітрія Мєдвєдєва, у якому він інструктував президента Ющенка, як той повинен реалізувати внутрішню та закордонну політику своєї країни, щоб уникнути поділу. "Мовчання ЄС у цій справі це Мюнхен 2" - висловлювався тоді на шпальтах лондонського "Гардіан" Володимир Горбулін, колишній урядовий радник з питань національної безпеки.

Росія: чи ми все ще в Європі?

Україна в ЄС - це для Росії неприйнятний сценарій - говорить Кшиштоф Солох. - Можна сказати, що без України Росія не існує.

На виборах 2004 року боролись два табори - прозахідний і проросійський. Перший презентував Віктор Ющенко, стоїк-інтелектуаліст, який обіцяв швидкий вступ до ЄС і НАТО. Другий - благословенний тогочасним президентом Леонідом Кучмою Віктор Янукович - партійний кар'єрист з російськомовного Донецька з трирічним вироком ув'язнення у біографії.

За кілька днів перед виборами "The Wall Street Journal" аналізував: "на потреби збереження у кондиції національної тожсамості, Кремль пропонує ідею "двох Європ" - ЄС зі столицею в Брюсселі і Євро-Сходу зі столицею в Москві. Перехід України та інших країн СНД під крило Брюсселю означав би, що Росія залишається на Євро-Сході сама, що піддало б сумнівам саму її політичну приналежність до континенту.

Ті вибори означали повернення Москви на міжнародну арену після 15 років пострадянського мовчання. Під час кампанії Путін тричі їздив до Києва підтримувати Януковича. Не допомогло. Проросійський табір "зробив" потрібний для Москви результат голосування, але маршові на схід успішно протистала вулиця. Повторне голосування, і Ющенко за підтримки Тимошенко (колишня бізнесвумен, яка збила капітал на сірій приватизації 90-х років, наділа народну косу і перенеслась в політику) став президентом.

Зараз ситуація виглядає зовсім по іншому.

Солох: Від часів повернення на арену в 2004 році, Росія браво реалізує сучасну версію політики "divide et impera" - дезінтеграція ЄС та її партнерів за допомогою розігрування взаємин з кожним окремо.

Завдяки великим зусиллям російських дипломатів та військових (війна в Грузії) Київ зараз ближче до Євро-Сходу, ніж до ЄС і НАТО. Єдині вагомі кандидати - Тимошенко і Янукович, хоча й виражають бажання подальшої співпраці з ЄС, перш за все говорять про необхідність відбудови дружби з Росією.

- Обоє рівняються на Москву і вихваляють до небес модель демократії, яку реалізує в Росії Путін - говорить в інтерв'ю виданню Наталія Шаповалова, український політолог, яка працює для реномованого мадридського видання FRIDE. - Це свідчить про відсутність єдиного бачення розвитку держави.

Тому Москва не потребує надавати підтримки жодному з них. Експерти передбачають, що хто б не виграв вибори, Росія й надалі буде застосовувати тактику дестабілізації ситуації у свого сусіда, щоб й надалі послабити його надійність в очах Заходу.

Кремлівське бачення розвитку України можна побачити в російських мас-медіа. Серпневі погрози Мєдвєдєва "Комсомольская правда" проілюструвала "картою Європи 2015 року". Україна на ній зменшилась до невеличкого анклаву довкола Львова. Решту її території зжер Медвідь.

США: чи хочемо помирати за Крим?

Як би відреагувало НАТО, якби бригада російської армії ввійшла в Крим? - питаємо декількох експертів, які займаються європейською і світовою безпекою. - Швидше за все, завершилося б на загостренні політичної риторики - відповідають більшість з них. Альянс не застосував би жодних конкретних кроків.

- НАТО не має жодних ситуативних планів на випадок загрози навіть для Польщі і прибалтійських країн - своїх членів - говорить Павел Швєброда. Що вже говорити про Україну.

Наразі спроба військової експансії росіян на півострів видається малоймовірна. Але в період посилення напруження на лінії Київ-Москва (як під час щорічних газових воєн) навіть невеликий інцидент може принести катастрофічні наслідки. Договір оренди російським флотом порту в Севастополі втрачає чинність у 2017 році і жоден з кандидатів на пост президента, включаючи проросійського Януковича, не говорить що його продовження це абсолютна формальність. Навіть навпаки - власне панує згода щодо того, що добре було б позбутись російських моряків. Крім того, для підписання нового договору потрібні зміни в Конституції. Навіть, якщо новий президент буде реалізовувати політику покращення стосунків з Москвою, Крим залишиться проблемою . А Росія - майстер провокації.

У Києві мало хто має ілюзію, що Захід буде "вмирати за Крим". Любителі символів нагадують, що це саме на кримському курорті в Ялті Рузвельт і Черчіль зовсім недавно віддали Сталіну усю східну і центральну Європу. Сьогодні, на думку багатьох українських дипломатів, схожої "зради" припускається президент Барак Обама. Його "надмірна зачарованість" в сторону Росії, якої він потребує для приборкання ядерних амбіцій Ірану, одночасно сприймається як те, що він "дає собі спокій з Україною". Перспектива членства України в НАТО сьогодні - абсолютна фантастика. Як сказав один з аналітиків: " Багато людей у цій справі несамовито перелякані. А відтак, що б Обама не сказав у Москві, Мєдвєдєв з Путіном потрактують це як зелене світло в українському питанні".

Наш анонімний співрозмовник, чудово зорієнтований у питаннях європейської безпеки, переконує, що роздуми на теми військового вторгнення Росії в Крим не мають сенсу, бо не існує небезпеки від такого вторгнення.

- Хто б не сидів у Білому Домі і якою б не була нинішня стратегія США щодо Москви, російська акція в Криму не залишилася б без американської відповіді. Кремль про це добре знає і не буде діяти всупереч своїм інтересам.

- То як знав, що може собі дозволити в Грузії? - питає польський тижневик.
- Грузія - це не Україна - говорить джерело і розповідає як на закритій зустрічі з західним дипломатом високого рангу прозвучало запитання - чи якби у серпні 2008 року Грузія була в НАТО, Альянс рушив би на її захист. Дипломат не відповідав протягом кільканадцяти секунд. Мертву тишу перервало наступне запитання.

Що після виборів?

Існує шанс на політичну стабілізацію, якщо виграє прем'єр Тимошенко. Лише вона може розраховувати на більшість в Раді. Перемога Януковича найвірогідніше спричинить передчасні парламентські вибори і лише поглибить хаос. Як зауважує Наталія Шаповалова з FRIDE, реальним є поворот України в сторону "парапутінських" авторитарних урядів. У дебатах кандидати навіть не згадують про необхідність подальшої демократизації, натякаючи, що зміцнення президентської влади принесло б користь державі.

Польща повинна взяти на себе завдання переконувати Європу, що повне перетягування України на сторону Заходу є корисним і необхідним - вважає "Пшекруй". Добре підготовлений проект "Східного Партнерства" досягне успіху лише тоді, коли буле підкріплений грошима. На разі шість країн, охоплених програмою, - Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Грузія, Молдова і Україна отримали 600 млн євро до 2013 року, тобто менше, ніж отримує від ЄС одна Туреччина. Польські дипломати розраховують на підтримку зі сторони нового міністра закордонних справ Німеччини Гуіда Вестервелле, який говорить про членство України в ЄС як про одну зі стратегічних цілей ЄС. Проте, аналітики скептичні. - Вестервелле це жовторотик - стверджує Солох. - Швидко переконається, що насправді закордонною політикою керує канцлер. На разі згоди Німеччини для України в ЄС не буде.

Одним з небагатьох успіхів президента Ющенка є те, що йому вдалось пробудити в народу почуття національної гідності. Це найважливіше досягнення помаранчевої революції. Зараз, як лідери в Києві, як і в європейських столицях мусять зрозуміти, що тисячолітній український народ заслуговує на сильну стабільну державу і міцну позицію в об'єднаній Європі.

ІА "Вголос": НОВИНИ