Раніше боєць під, звичайно ж, вигаданим ім’ям Андрій, 2 роки проходив спеціальну підготовку військових снайперів спільно з грузинськими колегами. Нам вдалося отримати ексклюзивне інтерв’ю. У матеріалі використана специфічна лексика співрозмовника в оригіналі.

Кажеш, робота складна, але цікава, а чому робота?

Ну як, це ж як командіровка, спакував «снарягу» махнув на пару днів «взяв» одну, дві, три цілі і до дому, тоєсть в штаб. Поїв нормально, душик, поспав, як люди сплять, і знов на роботу, хоч і то все відносне. Це ж ворога нищити, то вже автоматизм», - розповідає Андрій.

Ну от як Ти виходиш на позицію, як правильно вибрати місце?

То є своя особливість. Спочатку розвідка. Переважно іде група. Я прикриваю з вільних місць. Можна в траві, можна з дерева, можна в кущах. Найгірше коли погана видимість району. Треба завжди вибирати таке місце, щоби бачити увесь периметр. Добре, коли і позаду теж. При виході на позицію завжди спочатку прокласти шлях відходу. Я ж не камікадзе, шо вальнув і чекаю поки прийдуть по мене. Треба вміти придивлятися до дрібних деталей, до найменших. Крім того треба знати хто твій ворог, тобто піхота, арта, дрг, таке. Найгірше коли винюхуєш їхнього снайпера. То найгірше, бо ті с*ки тоже опитні. Там вже зовсім інша тактика», - продовжує мову снайпер.

А розкажи як зловити ворожого снайпера?

Його найкраще на обманку. Треба, щоби він «засвітив» свою позицію. Тобто, переважно, я вже наперед знаю де він «заліг», але шоби дістати, то треба щоб він вийшов на позицію стрільби, тоді контратакую. От було, то правда ше коли АТО називалося під (назва міста), я «винюхав» на схилі «братка». А як? День перед тим фіксував периметр, а сьогодні якийсь «лєвий» пеньок там на горизонті появився. То «вєрняк» або «обманка» або «схрон». Я два дні його «пас». То питання дуже делікатне і перевірити можна хіба обманкою. Я в одному місці підкопався і поставив патик з примотаним фонаріком, сам засів в другому місці, коли зранку вийшло сонце фонарік «бліканув» і він вистрілив. Всьо: секунда і він труп», - якось, навіть, радісно та з гордістю розповідає Андрій.

А чи важко боротися з принципами людяності, совісті, якісь моральні докори сумління, Ти ж все-таки живих людей вбиваєш?

То інша «тєма». Я перший раз, коли довелося вбити людину, дуже це пережив, але воно пройшло десь після 3-го. Тут важливо поставити собі психологічний блок: я не вбиваю людину, я вбиваю ворога, який гвалтує моїх жінок і вбиває моїх дітей. Все. Крапка. Далі тиснеш на гашетку без жодних докорів сумління. Ми там на передку не все знаємо шо з ваших новин, але ми бачимо на місці шо є, і то у вас не покажуть, повір. Тут, навіть, не ворог то, я не знаю, як тих тварєй взагалі називати. То людиноподібні істоти і це ще більше полегшує роботу», - стверджує професіонал.

В яких ситуаціях вдавалося найчастіше вражати ворога?

Чесно, в більшості по їх тупості. Він так невдало якось виліз з окопа, а я бачу погони офіцерські, він певно пос*яти виліз. Мені не можна було «світити» позицію, але я не стримався. Це ж падло не просто воює, воно віддає накази вбивати. Це для мене ще гірше, ніж просто вбивця. Я вальнув. Все за планом точно в яйоли, зразу «кіпіш» піднявся, побігли спасати «камандіра», я відкотився і вальнув ше два рази на ураження і давай дьору. Вони тормозили ше хвилини дві поки нарешті прилетіли «воги» на мою позицію. Тут дуже важливо не лише зробити влучний постріл, але і вчасно покинути позицію, бо туди обов’язково відразу щось «прилітає», - чітко описує дії військовий.

Чи були якісь такі ситуації коли реально «горіло під хвостом»?

Ну, було таке, що вислали за мною групу на перехват, а я ж вже «битий» вони, придурки, «ломанулися» за мною навпростець, а я вбік і траверсом виліз на горку, то, не повіриш, положив трьох, шо за мною побігли. Вони або дурні зовсім, або просто абсолютно не розбираються у тактичних діях. А це все іде від командирів. Вони групу відправили, а що вона має робити то й не знають. Я спочатку «очканув», але потім, все-таки, військова вичинка дала своє, я зразу чітко зрозумів як маю діяти. Крім того, я мав три шляхи на відхід, а ше й зімпровізував. В штабі не похвалили, а ше й під ср*ку надавали, але я точно знаю шо зробив правильно. Кожною тою падлотою менше, то світ вільніше дихає», - емоційно розповідає Андрій.

А чи можеш Ти сказати скількох ворогів Тобі довелось вже знищити?

А то треба про таке говорити? Ясно, а шо в нас ше людей цікавить. Так багато. Більше 50 точно, я далі, чесно, і не рахую. Я думаю, то якась фобія в людини має бути, чи хвороба, щоби рахувати своїх жертв. Я ж вже казав тут зовсім інший принцип, я захищаю свою землю. Я знищую ворога і чим більше і краще я буду це робити, тим краще буде нам всім. Та, були складні цілі, яких я пам’ятаю, то таких можна порахувати, а була і шваль, навіть, патронів, деколи, шкода було», - знову перейшов на емоції Андрій.

Чи працював Ти колись з навідником на цілі?

Ні, ніколи. Перестаньте дивитися дурнуваті фільми. Я військовий снайпер, а не найманий вбивця. Моя ціль - це ідея і знищення ворога, що зайшов на мою землю. Моя навігація це моя мотивація. Так то троха не по професійному, проте я сам найкраще можу оцінити напрям вітру, розрахувати дальність, тиск,  температуру, траєкторію польоту кулі. То все в голові то автоматизм, тут, якщо я буду розраховувати на показники наводящого і зволікати, то все час, а іноді роль грає доля секунди», - зі знанням справи розповідає Андрій.

До речі ти вмієш писати наосліп? – Зовсім несподівано запитав мене Андрій. – Я, ніколи не пробував, а навіщо це?

Розумієш, я людина творча, деколи сидіти доводиться добами, нудно, думки дурні лізуть і я пишу вірші. Правда от, натхнення приходить найчастіше вночі, коли вже темно, я ж фонарік не засвічу, от я вчився так потихеньку писати всліпу. Перше каракулі виходили, а потім призвичаївся. То не так як в Ліни Костенко, дуже люблю її вірші, то таке польове, троха воєнщини, але воно допомагає часом трохи відволіктись. От не знаю то у всіх так чи тільки в мене? Коли мене пацани просять прочитати шось із моїх віршів, то я ніодного напам’ять виявляється і не знаю».

І тут, ще додає:

Минулого тижня заходили в село їсти попросити, ну не важно, а я книжок набрав.. то зайвий баласт, але я бронік ітак не ношу він нам (вирізано), а от з книжок, то джерело знань. Сильний воїн – мудрий воїн. Казав китайський полководець Сунь-Цзи колись", - помудрував боєць.

А як же сучасні гаджети: телефон, електронна книжка?

Ага, а ше супутникова антена, і, як в америкосів обов’язково жувачка і кока-кола… Ти про шо? В мене з гаджетів може бути рація (вирізано) щоб давати (вирізано) і все. Я забув, як мій телефон виглядає", - розстроєно говорив Андрій.

Чи траплялося цілитися у своїх, думаючи що ворог?

Мені, на щастя, Бог милував. Розповідали наші, що чуть не положили своїх. Але то рідкість. Ми не такі дикуни як вони, ми переважно, завжди знаємо, де є наші і хто куди іде. Мені простіше, я бачу всіх детально в приціл. А морду москальську то, навіть, в любій формі я впізнаю. От чесно вони ж впізнавані, вони і з вигляду інакші. А знав би ти скільки в них «чурків» воює, ужас, мало не кожен третій», - розповідає снайпер.

Що можеш побажати українцям в боротьбі?

Я не вмію нічого бажати і не люблю. Я знаю що можна зробити: можна захищати свою державу, свою націю, тим що вмієш. Зараз я вмію добре стріляти, але мене на всіх тих падлюк не хватить, тому має бути колективна взаємодія. Ми як ЗСУ захищаємо на позиціях. А в кожного позиція має бути в міру своїх можливостей. Все має іти зараз на благо збереження нашої національної ідентичності і винищення окупанта з нашої землі», - дослівно з переживанням підсумував Андрій, професійний снайпер ЗСУ.

Запитань було насправді значно більше, як і самих відповідей, та не все виявилась можливість опублікувати, з метою збереження конфіденційності. Проте, ця розмова з нашим бійцем спецпідрозділу, снайпером ЗСУ, дає можливість нам сформувати у своїй свідомості образ справжнього захисника України, з однієї сторони такого простого і водночас такого професійного вже бійця. Ця історія не була б завершеною, якби ми не розповіли, що у цивільному житті Андрій до 2014-го року працював молодим вчителем у школі... Реалії тодішнього життя назавжди змінили його плани на майбутнє.

ІА "Вголос": НОВИНИ