Прокурори та скептики
Експерти і блогери розділились на два табори. Табір обвинувачі неоднорідний. Одні бажають правди, інші мріють зробити собі ім’я на скандалі, треті – сподіваються, що скандал остаточно поховає нинішнього Президента. Останні вголос мріють, як «Вагнергейт» потягне за собою імпічмент, а далі дочасні президентські, і вуаля - «п’ятий стане сьомим». Інший табір, назвемо їх «скептиками», сумніваються у цій історії. Одні стали скептиками, бо бажають правди, інші – бо розсварені з певними обвинувачами, ще інші – бо сама лише думка про можливість переобрання «п’ятого» у «сьомого» викликає у них зупинку шлунка. І хоча цілий рік пройшов у обміні фейсбук-нокаутами між цими таборами, та рахунок так і не було відкрито.
Що каже світовий досвід
Справа загалом непроста. У США, у європейських країнах, і просто країнах, які себе поважають, в подібних колізіях розбираються всередині, самі, без чужої допомоги. Справу обговорює парламент, вирок виносить суд, публічні інтелектуали і моральні авторитети дають орієнтири суспільству. Для країнах (пост)колоніальних навпаки – більше значення мають зовнішні інстанції та інша міжнародна громадськість. І це зрозуміло – в постколоніях фундаментом суду є корупція, парламентарями стають випадкові люди, а моральні авторитети пропонують себе дешевше від повій. Але є ще бантустани, де роль третейського судді в суперечці взагалі може зіграти перший зустрічний білий. Куди ментально тяжіє українська еліта видно з того, що остаточного вердикту у справі вона чекає від «Беллінгкет» і Христо Грозєва.
Як годувати жданиками
Група журналістів-розслідувачів «Беллінгкет» здобула за останні роки немалу відомість. Та коли один з лідерів цієї організації Христо Грозєв побував весною у нас, він дещо ошалів від того, які надії покладають на нього тубільні проевропейці і державники. Очевидно, скромному журналісту було незручно почувати себе цілим верховним арбітром сорокамільйонної нації. Він був дуже обережним у формулюваннях, не сказавши аж нічого. Та й беллінгкети, як на зло щоразу переносять вихід свого фільму. Вперше він мав вийти, нагадаю, ще у березні (!). Уже вересень, а фільму все нема. Зрозуміло, що ентузіазм навколо цієї загадкової історії, яка все ніяк не закінчиться, потроху сходить нанівець, і дедалі частіше згадка про вагнергейт і беллінгкет викликає саркастичну посмішку, якщо не відверті кпини.
«Посварити Україну з CNN»
Та ось на днях британський журналіст Метью Ченс знову у підстебнув інтерес до цієї заговореної теми. Він оприлюднив на CNN результати власного розслідування. І хоч публікація Ченса не додала нічого нового до вже відомих фактів, вона підлила бензину у суперечку таборів, що вже помітно затухала. Обвинувачі сприйняли виступ британця як переконливий доказ власних побудов. У їх трактуванні позиція журналіста перетворилась у позицію CNN, а та, у свою чергу – у мало не офіційний рупор Держдепу чи американської розвідспільноти. Легкі пересмикування, нічого такого. Скептики відповіли двома аргументами. Перший – вони поставили під сумнім об’єктивність Ченса, вказавши, що сам Ченс вакцинувався російською вакциною і захоплено відгукувався про неї у твіттері. Другий аргумент полягав у тому, що виступ Ченса отримав схвальну оцінку рупорів пропаганди РФ. Між нами кажучи, це називається дискредитацією. Обвинувачі відповіли так само творчо і з вогником. По – перше, заявили вони, – Ченс вакцинувався «спутніком» і хвалив його у твіттері лише для того, аби здобути довіру росіян та проникнути на закритий російський дослідний центр. Коротше, Метью Ченс, виявився агентом під прикриття, сучасним Джеймсом Бондом з журналістським посвідченням. По друге – сумніви у його словах «можуть посварити Україну з CNN», ні більше ні менше. І по третє – ці скептики сумніваються не просто так, а за «за 200 доларів з Офісу Президента». Дискредитація за дискредитацію! Такий рівень дискусії, така витонченість аргументації протиборчих сторін звичайно привертає увагу, майже як голосна сварка перекупок на Привокзальному ринку. Але надоїдає ще швидше.
І що далі?
ІА "Вголос": НОВИНИ