Цвіт нації чи втрачені покоління?

«Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання – стати батьками майбутнього своєї нації…» – писала свого часу Олена Теліга.

І вона мала рацію, адже саме молодь повсякчас відігравала значущу роль в українському суспільстві. Зберігаючи традиції предків, розвиваючи їх і додаючи щось нове, юні хлопці і дівчата, школярі та студенти завжди були чи не головною рушійною силою нашої держави.

От лише згадаймо про подвиг героїв Крут – молодих хлопців, які відважно пішли на захист України та загинули в нерівному бою з більшовиками у 1918-му.

Або ж пригадаймо Революцію на граніті проти тоталітарного режиму в жовтні 1990 року, яка відбулась саме за ініціативи українських студентів та показала, що наша держава вже давно готова вийти на шлях до прогресивних змін.

Неоціненним був і внесок української молоді під час Революції Гідності, на яку вийшли десятки тисяч студентів, аби відстояти свою громадянську позицію. Варто пам’ятати й про війну на сході України, на якій, зокрема, саме молоді хлопці та дівчата вже 8-ий рік поспіль захищають наші кордони.

Утім є інший бік медалі. Нерідко від представників старших поколінь (так званих «бебі-бумерів» 1945-1963 рр. народження та «іксів» 1961-1981 рр. народження) ми чуємо, що «сучасна молодь – це втрачене покоління».

Вони дивляться на юнаків та юначок і стверджують: «ми були зовсім інші». Мовляв, молодь стала зовсім безкультурною та неосвіченою, геть не думає про майбутнє і живе у своєму віртуальному світі.

Та справа в тім, що конфлікт поколінь або ж прірва між поколіннями, яка особливо зараз відчутна в українському суспільстві, завжди існували. Кожне нове покоління ніколи не було схожим на попереднє.

Сучасні покоління так званих «міленіалів» (приблизно 1982-2004 років народження) та «зумерів» (приблизно з 2005-го і дотепер) – не такі, як покоління їхніх батьків. В той час як і покоління їхніх батьків відрізняється від покоління їхніх бабусь та дідусів.

У 1991 році дослідники Вільям Штраус та Ніл Хоув пояснили це у своїй книзі «Покоління». Згідно з їхньою теорією, приблизно кожні 20-25 років у світі з’являється нове покоління людей з кардинально відмінними від попередніх поколінь цінностями.

Водночас, вони з’ясували, що конфлікт, який виникає між поколіннями, провокує зовсім не різниця у віці. Інакше діти, дорослішаючи, ставали б схожими на своїх батьків. Утім усі ми різні.

Насамперед причиною цього є політичні, соціокультурні та економічні процеси різних історичних періодів, які й впливають на формуванння людини як особистості та визначають її поведінку.

Своєю чергою, німецький філософ і соціолог Карл Мангейм писав, що «соціальні зміни особливо впливають на людей, коли вони молоді». Саме в цей період, на його думку, формується не лише людина, а й ціле покоління.  

Що впливає на покоління «міленіалів» та «зумерів»?

Сучасні покоління українських «міленіалів» та «зумерів» справді виросли в умовах розвитку нової, технологічної епохи. При цьому якщо «міленіали» ще встигли насолодитись дитинством без ґаджетів і ознайомились з ними у свідомішому віці, то «зумери» стали першим поколінням, яке народилось фактично зі смартфоном у руці.

Молодь покоління «Z» — так ще називають покоління «зумерів», з яким старшим поколінням найскладніше знайти спільну мову, дійсно найбільше відрізняється від своїх попередників. 

Це покоління, яке вправно підкорює соцмережі і навчилось заробляти мільйони на 30-секундних відеороликах. Воно вже не знає, яким був світ без інтернету, вірить у свою індивідуальність та не шукає для себе авторитетів. 

Успішними нова українська молодь вважає насамперед тих, хто має мільйони фоловерів та лайків в Instagram чи в Tik-tok.

Але все ж психотерапевти стверджують: в загальному прагнення молоді завжди залишаються незмінними. Вона, як і колись, прагне незалежності та свободи. Змінились лише інструменти, з допомогою яких вона йде до своїх цілей. Зараз цим інструментом є віртуальний світ. 

«Молодь, як і раніше, прагне самоствердитись, прагне самостійності від батьків, так само «йде протестом». В кожного цей протест виражається по-різному, але, в будь-якому випадку, бажання залишається одне: отримати визнання, успіх і свободу», — пояснює психотерапевтка Інна Шинкаренко. 

Утім у соцмереж, які вже стали центром життя для сучасної молоді, є як переваги, так і недоліки.

З одного боку, покоління «Z» бачить там для себе безмежні можливості для розвитку та заробітку. Водночас тренди, які поширюються там, не завжди позитивно впливають як на його систему цінностей, так і на психологічне здоров'я.  

«Зараз молодь перебуває у гонитві за трендами, за швидкою славою та визнанням. Соцмережі впливають на них таким чином, що вони починають себе порівнювати з зірками, блогерами, а згодом потрапляють у швидке вигорання. Бо теж хочуть досягнути аналогічних результатів, але не всім вдається», — додає вона. 

Крім того, значні зміни у житті сучасної української молоді внесла пандемія коронавірусу. За словами психотерапевтки, попри те, що життя й до цього було доволі віртуальним (з появою соцмереж люди надали перевагу спілкуванню крізь смартфон), то тепер кількість прямих контактів ще значно зменшилась. 

"Навіть якщо говорити про дистанційне навчання, на яке були змушені перевести сучасних студентів. Коли у мене було студентське життя, у нас були пари, а після пар завжди було якесь спілкування — ми розмовляли, слухали музику. Зараз, в зв'язку з дистанційним навчанням, між студентами вже немає безпосереднього і природного контакту", — стверджує експертка.

А людина, за її словами, передусім — істота соціальна. І відсутність таких контактів серед молоді спричиняє те, що у багатьох з них часто розвиваються депресивні стани. 

Крім того, соцмережі провокують у сучасної молоді й екзистенційну кризу. Часто соцмережі тиснуть: «Тобі вже 22-24 роки, ти вже повинна (повинен) бути успішним і багатим»,  «Тобі 21, а ти все ще живеш з батьками. Могла б (міг би) вже давно купити собі квартиру», як той чи інший блогер.  

Внаслідок цього представники покоління Z знецінюють власний успіх і вважають, що вони роблять щось неправильно. Але це не так.

"Насправді така тенденція характерна для усіх молодих поколінь. Хтось досягає успіху раніше, хтось ще швидше. Але це є абсолютно нормально для такого віку — не знати, куди рухатись далі, втрачати змісти і знову шукати новий сенс життя", — каже Інна Шинкаренко.

Тож не варто категорично стверджувати, що українська молодь — це втрачене покоління. Воно просто не таке, як інші. А це не означає — гірше.

Змотивоване, повне сил та ініціативне, воно не лише здійснює великий прорив в технологічному розвитку країни, а й стає на захист наших державних кордонів. А отже, гідне майбутнє нашої нації в надійних руках. 

ІА "Вголос": НОВИНИ