За квотою НРУ, головою Львівської облдержадміністрації став член цієї партії Петро Олійник. Вперше від часів Чорновола націонал-демократи взяли на себе відповідальність за ситуацію в області. Проте, якщо на початку 90-х націонал-демократи зосереджували свої зусилля в основному на „розбудові держави” – занятті, яке дещо нагадувало битву відомого персонажа з вітряками і було хоча й нелегким, але досить неконкретним, то на цей раз перед представниками націонал-демократії поставлене чітко сформульоване завдання: боротьба з корупцією, наповнення бюджету і створення нових робочих місць.

Найпростіше, звичайно, боротися з корупцією. Треба робити побільше заяв для преси про те, що віднині ніхто не сміє заходити до кабінетів керівництва з пакунками і мобільниками – і половину справи вже фактично зроблено. А от із наповненням бюджету та створенням робочих місць – справа дещо складніша. Вона передбачає скоординовані зусилля фахівців, представників влади і бізнесу. З цим новій львівській владі буде важче.

Попри те, що від часу призначення Петра Олійника головою ОДА (4 лютого) не минуло й місяця, вже сьогодні доволі чітко вималювалися основні проблеми, вирішити котрі новій владі буде непросто.

Міжособистісні проблеми

Олійник, попри те, що два останніх роки провів у Києві, є людиною із провінції. На теренахї всієї області у нього немає команди упізнаваних і шанованих політиків, яка б реально працювала під його безпосереднім керівництвом. Команда вірних, але безликих і маловідомих виконавців з'явилася вже у процесі виконання ним обов'язків начальника обласного штабу кандидата в президенти В. Ющенка, але завдання, які стоять перед виборчим штабом і керівництвом області - не однакові. Тому новий губернатор виявився нездатним провести тотальну і швидку заміну влади на Львівщині.

Скажімо, із п’яти заступників глави ОДА, «людьми Олійника» можна вважати тільки трьох: Тараса Батенка, Володимира В’язівського і Ярослава Питка, що відповідають, відповідно, за блоки внутрішньої політики, апарат облдержадміністрації і соціальну політику в області. Ці люди пройшли з Олійником виборчу компанію, працюючи в штабі «НУ». Але саме їх призначення викликали сьогодні найбільші дискусії і несприйняття як громадськістю, так і середовищем фахівців Львівщини. А от ще два призначенці: перший заступник Михайло Сеник і заступник з питань економіки Валерій П’ятак - опинилися на своїх посадах радше завдяки професійним якостям і лобізму з боку політичних кіл у Києві, ніж близькому знайомству і теплим взаєминам з новим губернатором.

Фактично осторонь призначень виявилися серйозні представники місцевої політичної та бізнесової еліти. Першим у списку незадоволених стоїть ім’я нардепа, члена НРУ Петра Димінського, близького до НПК «Галичина» і луцької групи «Континіум». Димінський, як відомо, з 2002 року реально контролює керівництво Львівської облради, а також тривалий час був головним спонсором обласної організації НРУ. Його протеже, голова облради Михайло Сендак, вважав і вважає, що він був гідний очолити облдержадміністрацію, як мінімум, не менше, ніж Олійник. Сендак навіть інспірував лист-звернення від президії Львівської облради до прем’єр-міністра Юлії Тимошенко із пропозицією призначити Сендака головою Львівської ОДА. Цікаво, що нинішнє протистояння Олійника і Димінського з високою точністю повторює їх же протистояння у грудні 2002 року. Але тоді це було змагання за те, хто очолить штаб Ющенка на Львівщині. Димінський зробив ставку на Олега Тягнибока, а рішення олігарха озвучив голова обласної ради Михайло Сендак, „обласна рада просто не бачить на цій посаді іншого кандидата, крім Олега Тягнибока, оскільки він єдиний з депутатів від Львівщини, який допомагає в роботі обласної ради”. Під Тягнибока уже почала формуватися структура, яка мала стати базою для розбудови системи місцевих виборчих штабів, а саме: на базі обласної ради була утворена асоціація Рад, куди увійшли голови районних рад та міст обласного підпорядкування (окрім Львова), вже були проведені переговори із головами міст районного підпорядкування на предмет їх вступу до цієї структури, а також заготовлене аналогічне звернення від голів сільських та селищних рад. Однак всі зусилля команди Димінського розбилися об рішення політради блоку „Наша Україна” підтримати кандидатуру народного депутата Петра Олійника. Очевидно не останню роль у цьому відіграло як особистісні риси кандидатури, поштовхуваної Димінським, так і те, що Димінський і сам незадовго перед тим вийшов із парламентської фракції „НУ”.

Сьогодні Олійник має в особах Димінського і голови облради Сендака не просто недоброзичливців, а непримиримих суперників.

Ще одним у списку незадоволених є екс-губернатор Львівщини, а нині глава наглядової ради корпорації «ЕкоЛан» Степан Сенчук, котрий, як стало відомо, взяв активну участь у фінансуванні діяльності обласного штабу Ющенка. Цілком вірогідно, це була особиста домовленість між ним і Олійником, санкціонована Києвом. Однак наскільки можна вірити інформації, що надходить з коридорів виконавчої влади на Львівщині, при розподілі посад в ОДА і глав РДА інтереси і пропозиції Сенчука практично залишилися неврахованими.

Це далеко не всі, але наразі найважливіші проблеми міжособистісного характеру, з якими зіткнулася нова влада. А скільки їх ще попереду...

Проблеми системного характеру

Нинішню владну команду важко назвати оптимальною. Більшість експертів сходяться на тому, що далеко не всі з нових керівників, зможуть справитися із поставленими перед ними завданнями. Це особливо очевидно щодо керівництва районної ланки.

Проблеми, пов’язані із більш або менш категоричним несприйняттям нового керівництва РДА існують в багатьох районах Львівщини, та й не тільки Львівщини. Чому ж призначення керівників районів викликають таке колосальне незадоволення?

Нова влада, прийшовши у свої кабінети внаслідок Помаранчевої революції, опинилася без серйозної опори. Вона не могла спертися ні на бюрократію, ні на бізнес-структури, ні на силовиків. За підтримкою можна було апелювати тільки до Майдану. Але після того як революційна хвиля спала і Майдан опустів єдиним більш-менш легітимним репрезентантом революційної стихії стали політичні партії.

І це при тому, що згідно з опитуваннями, які проводились напередодні минулих парламентських виборів, лише близько 1% (одного відсотка!) українців є членами партій, і близько 1,5% жителів України симпатизують ідеям та діяльності якоїсь конкретної партії. Скажімо, що таке політична партія „Батьківщина”, яка, нагадаю, претендує на чверть усіх посад. В 2002 році за „Батьківщину” на парламентському рівні проголосувало 17% виборців Львівщини, а на місцевих виборах – один депутат у Львівській міськраді і декілька представників у райрадах. Що це означає? Це означає, що партії „Батьківщина” на Львівщині фактично НЕ ІСНУЄ. Є Юлія Тимошенко, яку й підтримали 17% львів’ян, а на місцевому рівні – достойними, авторитетними людьми ця партія не диспонує. Але, як відомо, Юлія Тимошенко вже при посаді. То кому віддати ті 23% посад на обласному рівні, яких домагається ЛОО „Батьківщина”? Різного роду самозванцям і авантюристам, які не мають авторитету серед людей, які їх прекрасно знають – жителів сіл, міст і містечок-райцентрів. Аналогічна, якщо не гірша ситуація і з іншими політичними партіями. Партійці, особливо у низових структурах, у переважній їх більшості не користуються авторитетом.

Але зараз склалася ситуація, за якої політичні партії, які по-суті були лише шумовинням на гребені потужної революційної хвилі, зуміли скористатися плодами чужих здобутків, добившись квотного принципу при розподілі посад. Зрозуміло, якщо на столичному і частково на обласному рівні вони ще можуть обсадити посади своїми представниками, то на рівні районів, де партійні осередки представлені переважно, як казав поет, „агітаторами, горланами”, безпідставність їхніх претензій видно особливо яскраво.

При підборі людей на посади в апарат ОДА новий губернатор ще міг контролювати процес особисто і наполіг на призначенні тих осіб, яких добре знає і у професійних та людських якостях котрих він впевнений. Відстоюючи власні кадрові призначення на обласному рівні, Петро Олійник навіть не побоявся піти на відкритий конфлікт з обласним керівництвом партії „Наша Україна”, зігнорувавши їхні побажання. Як наслідок, голова ЛОО „НУ” Тарас Стецьків заявив, що не бачить сенсу у тому, щоб партія брала на себе відповідальність за наслідки діяльності персональної команди Олійника.

Однак при формуванні районного керівництва Львівський губернатор був змушений спертися на партії. Передусім тому, що Петро Олійник, стартувавши до Києва із Червонограда, ніколи не мав серйозних системних зв’язків на рівні області і просто не мав достатньої кількості своїх людей, котрих міг би запропонувати на посади голів районів. А по-друге, Олійник просто змушений був врахувати квоти на представництво у владі, затверджені міжпартійними домовленостями на київському рівні.

НРУ та УНП – партії, які на теренах області є найчисельнішими і, за їх словами, найавторитетнішими, отримали, відповідно, 5 і 6 районів у своє керівництво. Остання отримала більше, вірогідно за рахунок того, що віддала свою квоту в керівництві ОДА в розпорядження губернатора – Петро Олійник провів на посаду заступника з питань внутрішньої політики свого секретаря Тараса Батенка ніби-то від УНП, хоча останній вступив до цієї партії тільки в січні 2005 року.

Щоправда жителі Перемишлянського району внесли свої корективи в плани ОДА і відмовилися прийняти представника УНП на посаду глави РДА, а відтак – позиції УНП і НРУ за кількістю голів райдержадміністрацій – зрівнялися.

Лідер ЛОО УРП „Собор” Ростислав Новоженець отримав посаду керівника Яворівської РДА не тільки через те, що голова ОДА хотів уникнути конфронтації з цією маловпливовою, але галасливою партією, але й тому, що за квотою УРП „Собор” заступником голови ОДА, який відповідає за роботу апарату облдержадміністрації і соціальну політику в області, став Володимир В’язівський. Насправді останній є людиною Петра Олійника і до партії має дуже приблизне відношення.

ВО „Батьківщина”, КУН, ХДС, ВО „Свобода” отримали по одному-два райони, відповідно до свого впливу і авторитету на теренах області. Але, позаяк навіть найавторитетніші обласні партії, як з’ясувалося, мають дуже коротку „лаву фахівців”, у більшості районів до влади прийшли абсолютно непідготовлені люди.

Райони по-суті виявилися „розмінними монетами” під час торгів губернатора з партіями. Це очевидно не лише для експертів, але й для жителів районів. Щобільше – для жителів районів це очевидно в першу чергу. Відтак – партійні призначення голів РДА призвели до ряду конфліктів на районному рівні. Свою незгоду вже висловили представники громадськості Перемишлян, Сколе, Самбора, Мостиська. Очевидно ще більше конфліктів нас очікує після того, як новоявлене керівництво районів приступить до виконання своїх посадових обов’язків.

Хто ж буде наповнювати бюджет і створювати нові робочі місця? Передбачаю, що з цим виникнуть дуже серйозні проблеми. Нова команда вміє переважно боротися, а не будувати. От і будуть боротися з корупцією. Аж доки на поверхню не вийде низка корупційних скандалів, у яких замішані самі представники нової влади. Бо, як відомо, хто з чим воює, той від того і гине.

ІА "Вголос": НОВИНИ