В четверговому числі „Львівської газети” увагу привернули вміщені на одній сторінці два інтерв’ю: з головою Львівської облради Михайлом Сендаком і головою Львівської обласної державної адміністрації Олександром Сендегою. „Ділянки праці” в обох керівників майже співпадають, як, втім, і їхні прізвища. Однак перший, нагадаю читачеві, є обранцем „нашоукраїнської” більшості обласного депутатського корпусу, а другий – призначенцем самого „гаранта”. І ще одна обставина, істотна для розуміння інформативної ситуації: з боку „ЛГ” загалом та авторів обох публікацій зокрема виявів симпатій до чинного режиму помічено не було...
Отже, дві одночасні світлини з соціально-економічними краєвидами області на тлі її вищого керівництва. Михайло Сендак: ”Через їхнє неприйняття ( ухвал сесії – В.В. ) бюджет утрачає мільйони гривень, а сотні людей – працю та зарплату. Не затверджено переліку об’єктів приватизації... Крім цього, керівники будівельних організацій, з якими головні розпорядники коштів передбачали укласти угоди щодо будівництва об’єктів соціально-культурного та житлово-комунального призначення, вимагають терміново це зробити. Вони вже шукають інші об’єкти... А це призведе до невиконання відповідної програми, зростання заборгованості... Хто за це відповість? Як ми дивитимемось в очі нашим людям, яким обіцяли нові школи, лікарні, амбулаторії?..”
Одне слово, картина вимальовується безрадісна. Навіть якщо блокування роботи ради є справою соціал-недемократичної (вислів М. Сендака) меншості депутатського корпусу – що з того пересічним мешканцям Львівщини, які з вини місцевої влади (всім відомо, якої політичної орієнтації ця влада) недоотримують працю, зарплату, стратегічні об’єкти соцкультпобуту?
А ось про що розповідає Олександр Сендега: ”Минулого року нам вдалося відкрити Сихівський шляхопровід, відновити Жовкву та Турку ( так в тексті – В.В. ), збудувати двадцять нових шкіл, завершити другу чергу онкоцентру та кардіоцентру, газифікувати десятки населених пунктів області тощо. Налагоджено поточну роботу з центром, залучаємо кошти міністерств і відомств... Щодо об’єднуючого фактора, то ми налагодили діалог із усіма політичними партіями, їхніми лідерами...”
І далі в тому ж дусі. Контраст до попередньої картини є очевидним. Можливо, одкровення п. Сендеги присмачені дещицею самореклами (політикові без неї не можна ), привласненням чужих заслуг і т.ін., проте в їх основі – реальні факти. Причому факти позитивні! Майстерна гра головного героя створює вигідне тло й для епізодичних фігур на обласному подіумі – президента, прем’єра, транспортного міністра...
Що ж має уяснити зі співставлення звітів двох обласних достойників пересічний мешканець регіону? Що чинна центральна влада руками львівського посадника діловито й компетентно розв’язує проблеми області, тоді як влада місцева „бавиться в політику” й нічого суттєвого для блага своїх земляків не робить? Що підтримувати цю останню не варто і в інтересах громадян - не протидіяти намаганням деяких політичних сил її скинути? Що регіону краще було б, якби ним керували партії та особи, лояльні до офіційного Києва? Що...
Нині, коли, по багатьох роках неперервного занепаду, врешті-решт намітилося якесь економічне зростання, львів’янам украй важливо максимально скористатися його плодами та можливостями. То може, варто „начхати на політику” й рушити назустріч довгоочікуваному добробутові шляхом найменшого опору? Спокуса чимала, однак мусимо врахувати вагомі доважки негативу, якими неминуче буде обтяжено „зростання під патронатом”.
По-перше, попри високі темпи зростання, що тримаються вже протягом кількох років, більшість галичан досі не відчули його на власних кишенях. Бо випереджальними темпами ростуть апетити корупціонерів, великі кошти „мігрують” з регіону, й переважно – навіть не до державної скарбниці, а в гаманці олігархів, „чорні каси” провладних партій і т.ін.
По-друге, сьогодні економічне піднесення дозволяє режимові поєднувати політико-правовий „бєспрєдєл” із соціально-економічним маневруванням. А що буде завтра, коли, згідно з невблаганними законами ринку, бум перейде в стагнацію чи занепад, а пахани... себто патрони нашого регіону не побажають обмежити розбурхані в часи зростання апетити? Коли нищівне для слабких партнерів коливання біржових курсів виявить, що ми за роки поступу не створили жодних економічних запобіжників, бо кошти на модернізацію виділялися геть ніякі? Не сумніваюся, що податківці типу Хом’яка – Медведчука зустрінуть ці удари долі на своїх службових посадах, а ось куди подінуться розпорядні адміністратори-господарники на кшталт Сендеги – Кірпи?..
Але й це ще не головне. Чи згідні ми й далі жити – з худими, а чи з товстими гаманцями – в країні, де незалежний бізнес і непідвладні медіа „мочать у сортирі”, „нагинають” чиновників та силовиків, гвалтують Феміду й щодня, на всіх рівнях і всіма можливими способами „опускають” простих громадян? В державі, якої сахається цивілізований світ, а відтак шлях у московсько-єепівські обійми є для неї таким же „безальтернативним”, як для її найвищого достойника – похмільний келишок після запою?
А жити доведеться хоч-не-хоч, якщо після жовтня-листопаду при владі залишаться ті самі сили, що вертіли країною, як циган сонцем протягом останнього десятиріччя. Сьогодні економічна „відлига” дає їм потужні козирі, а шулерських „здібностей” не бракувало й перед тим. Що протиставить тому всьому опозиція? Бодай на Львівщині, де диспонує безсумнівними резервами та можливостями для маневру? Адже сильної гри з її боку наразі не бачимо. Досвід білоруських та двох російських виборів, не лише виграних владою, а й вочевидь програних демократичною опозицією навіює невеселі асоціації. Але ж у Росії чи в Білорусії нема своєї Галичини; жоден опозиційний проект ніколи не тішився там такою масовою підтримкою електорату, як „Наша Україна”. Чому ж влада й тут наразі виграє? Чому її сильні фігури на львівській шахівниці не мають гідної опозиційної противаги?
( далі буде )
ІА "Вголос": НОВИНИ