Це повідомлення „України молодої” (№102 (2643) від 4.06.05 р.) в потоці подій більш чи менш ординарних та передбачуваних не могло не привернути увагу своєю небуденністю: громадські організації Коростеня, що на Житомирщині за участю професійних істориків та правників готують судовий позов на Київ із приводу... гвалтівних дій київської княгині Ольги, яка в 946 р. (!) спалила й знищила їх рідне місто, яке відтак на тривалий час зникло з карти Русі.
Читачеві варто, мабуть, нагадати деякі обставини цієї незвичної для вітчизняного судочинства „справи”. Отже, історичний Іскоростень (саме так звалося тоді місто на Ужі) за сивої давнини був столицею давньоруського племені древлян. Останні змагалися з полянами за статус об’єднувачів руських племен – є свідчення того, що саме вони, древляни, були правдивими засновниками Києва... Зрештою, гегемонія таки перейшла до полян, разом із повноваженнями головних податківців всея Русі, що тоді, як і в наш час, відкривало шлях до безконтрольного збагачення чужим коштом.
Як повідає „Повість временних літ”, полянський князь Ігор уважав недостатньо оподаткованими саме древлянські добра... За перевищення повноважень він зазнав кари жорстокої й, навіть як на язичницькі часи, не вельми цивілізованої. Проте древлянські месники недооцінили праведний гнів та підступність завчасно овдовілої київської княгині. Одну древлянську делегацію Ольга спалила живцем, другу, теж живцем, закопала в землю, після чого київське військо підступило до брам Іскоростеня. Садистична фантазія вельможної вдови була ген далекою від вичерпання, тому вона, позірно обмеживши свої вимоги, зажадала від городян контрибуції... птахами. Нещасним створінням дружинники княгині причепили до лапок палаюче клоччя й ті полетіли до своїх гнізд... Місто згоріло дощенту, беззахисних мешканців було перебито або продано в неволю.
Зазначимо, що перебіг тих драматичних подій відомий нам лише у викладі літописця Нестора, якого небезпідставно вважають прабатьком вітчизняної заангажованої журналістики. Та й орнітологи сумніваються, що птах із вогнем у кігтях полетить до рідного гнізда... Проте факт знищення історичного Іскоростеня вогнем та ворожою навалою підтверджують археологічні свідоцтва, причому, судячи з геополітичних розкладів тієї доби, лише брати-слов’яни могли учинити подібну масакру. А відомий народознавець Василь Скуратівський стверджує, що саме від тих часів у народних вишивках Коростенщини домінує чорний колір – знак суму й туги за полеглими. Фактом є й те, що історичне місто, яке свого часу змагалося впливами та могутністю зі самим Києвом, навіть після відбудови вже не годне було позбутися провінційного статусу.
Як бачимо, коростенчанам є за що позиватися зі столицею... Щоправда, сам міський голова В. Москаленко поспішає розвіяти будь-які припущення про політичний характер свого демаршу. За його словами, судовий позов є лише піар-акцією, правдива мета якої – привернути увагу до проблеми малих історичних міст. Та й політологи підтверджують, що давній кривавий антагонізм між полянами й древлянами не полишив жодного сліду на сучасній політичній мапі України.
А проте, проте... Е. Ренан стверджував, що необхідною передумовою буття нації є здатність забувати. В багатьох випадках предків людей, які нині творять єдину націю розділяли колись потоки крові й незгасима взаємна ворожнеча. Так, французам, щоб стати нацією, довелося переступити через спогад про Варфоломіївську ніч, румунам – про валаські масакри Іона Лютого, росіянам – про новгородський погром Івана Грозного і т. ін. Українська історична пам’ять теж заховує чимало подібних сюжетів. Вони сповнені кривавої гіркоти, але в них водночас і надія на те, що неактуальним минулим стануть коли-небудь і межа між історичною Україною та „Диким полем”, і кордон по Збручу, і непоступливе протистояння між „помаранчевою” Галичиною та „синьо-білим” Донбасом.
А з другого боку... Чи повинні євреї вже забути про Голокост, українці – про голодомори ХХ ст., вірмени – про геноцид 1915 р.?.. Якого роду позови й до кого саме можуть висувати наші сучасники з приводу драматичних подій ХІХ, ХVIII або ще давніших століть? З якої часової дистанції починається „термін давнини” для злочинів проти великих соціальних спільнот і хто має юридичне та моральне право оголосити в кожній конкретній „справі” про остаточне припинення подальших проваджень?..
Незалежно від планів його ініціаторів, коростенський позов сягає за межі піар-акції й породжує цікаві питання до філософів, правників, істориків. Хотілося б відтак, щоб подія ця не лишилася непоміченою в коловерті злободенної й усепроникної „поточки”.
ІА "Вголос": НОВИНИ