На початку липня хтось з співробітників здав свого начальника тамтешньому НКВД. Леоніда протримали п’ять днів у підвалі СБУ. Після звільнення він покинув місто, в якому прожив все життя, та переїхав у Дніпропетровськ. Там створив свій волонтерський центр для допомоги українським військовим.
Зізнається, що на початку волонтерської діяльності йому було дуже важко себе перебороти, бо не вмів просити грошей. Згодом потреба просити частково зникла. Леонід з дружиною паралельно почали займатися замовленням та реалізацією сувенірних футболок та значків (сайт hunta.in.ua) і за зароблені кошти закуповують дальноміри, прилади нічного бачення, приціли, берці та одяг.
Влітку Леонід навіть взявся за власне виробництво бронежилетів. Сьогодні за його лекалами бронежилети шиють в одному з місцевих підприємств.
У розмові з кореспондентом «Вголосу» Леонід, єврей за національністю, спочатку спробував говорити українською. Потім вибачився, мовляв, йому ще важко. І, зізнається, що до війни принципово навіть не ходив на фільми, дубльовані українською, в кінотеатр. Проте зараз світогляд дещо змінився.
«Я донеччанин, а не донецький»
Ви сьогодні ще відчуваєте себе донеччанином? Чи «донецьким», як у нас уже звикли казати?
Я не «донецький». «Донецькі» – це для мене тотожне з якимись організованими злочинними угрупуваннями, не більше.
Але вже і донеччанином себе не відчуваю. Хоча я 44 роки прожив в Донецьку.
В Україні вже з’явилося певне клеймо «донецький». Наприклад, на Західній Україні багато негативних стереотипів про переселенців звідти. Крім того, там обурені, що «донецькі» замість того, щоб захищати свою землю, втікають в спокійну Галичину.
Це неправильно так сприймати людей з Донбасу. Бо якщо вони поїхали на Західну Україну, а не в Ростов, наприклад, то їх навпаки треба максимально підтримати.
З приводу небажання захищати, то я буквально сьогодні на цю тему спілкувався з командиром одного підрозділу. Він розповів, що найдисциплінованіші бійці в нього з Донецька і Луганська. Бо вони найбільше мотивовані.
А вам не хотілося переїхати в спокійну Західну Україну?
Звідти мені допомагати армії було б важче. Ті, хто поїхав туди, вони напевно більше налякані. Люди різні. Головне, щоб кожен по трохи щось робив і допомагав. Тоді разом москаля ми переможемо.
Ви певні в тому, що ми його переможемо?
Жодного дня я в цьому не сумнівався, хоча розумію, що це затягнеться на роки.
«Серед нас були агенти, які входили в довіру, виводили людей на вулиці, а потім тітушки їх добивали»
Популярна думка, що населення Донбасу саме винне в тому, що сталося і саме накликало біду. Ви з цим наскільки погоджуєтеся?
Треба розуміти, що був задіяний чіткий російський сценарій, були залучені агенти та технології, які раніше спрацювали в Молдові, Придністров’ї, Абхазії, Грузії. Так, частина населення підтримала сепаратизм з корисливих мотивів, хто за гроші, хто з іншого інтересу. Якщо глянути, хто представляє керівництво так званої «ДНР», то це все аутсайдери та лузери, які в нормальному житті не могли себе реалізувати.
А частина населення просто прийняла ситуацію і все, як вівці. На жаль, не в кожної людини вистачає внутрішнього стержня протистояти певним процесам.
Але всі ті технології, які були задіяні проти нас, вони не давали можливості виграти ситуацію. Мирне населення проти армії не воює.
Але чи були шанси багатолюдними мітингами в зародках зупинити процес?
Технології, які були задіяні, робили це неможливим. Серед нас були агенти, які входили в довіру, виводили людей на вулиці, а потім тітушки їх добивали. Згадайте березень-квітень минулого року. Це була технологія нейтралізації патріотів, зокрема через таких агентів як Семенченко. Саме він там організовував безпеку. І тітушки при ньому чомусь вчасно приходили на наші заходи.
Ми знали цього афериста. Я, звісно, не слідчий. Але я знаю певні факти. І він знав, наприклад, що я знаю, хто він такий. Тому, коли я прийшов записуватися в Самооборону Донбасу, хотів бути корисним, мені Семенченко відмовив.
А потім він став героєм. І тут теж були задіяні певні технології. Як тільки спробуєш сказати, що Семенченко – зрадник, на тебе накинуться вишиватники. Тобто його критиків так само нейтралізовували.
Далі в Донецьку вже з’явилися озброєнні люди, чеченці в т.ч. Тут уже роль зіграв Ахметов зі всім своїм набором.
Донецька обласна адміністрація не єдина, яку захопили сепаратисти. Але чомусь саме в Донецьку українські силовики відмивилися від штурму. Є версія, що штурм власне зупинив Ахметов. Вірите в це?
Це моя думка, але, напевно, це було розпорядження Ахметова. Хоча з боку прокуратури був мінімальний спротив, але в неї ресурси не ті. А уявіть, якби СБУ чинила спротив, там же ціла армія, вони б могли щось зробити.
Думаю, Ахметов максимально приклав зусилля до цієї ситуації. І ця вся чума, яка зараз опанувала Донецьк, все завдяки йому. Він таким чином виграв час, але, думаю, йому все одно кінець. Тим паче, що ще є фінансова розвідка США, думаю, там по Ахметову вже томи зібрані. Хоча це, звісно, мої припущення, не більше.
Є побоювання в людей, що кардинально ситуація в країні не зміниться, а на заміну одному впливовому олігарху в Україні прийде чи вже прийшов інший. Тобто відбудеться переділ власності та й по всьому. У вас такого побоювання немає?
Ні. Бо за цей рік Україна змінилась. З’явився український народ. До того це було просто населення України.
Ви як представник єврейської національності себе відчуваєте частиною українського народу?
Я себе завжди відчував і зараз відчуваю євреєм, який живе в Україні. Я люблю цю країну, тисячу років мої предки тут жили разом з українцями. До речі, це перша війна, євреї з українцями воюють плече в плече.
Вас не лякають націоналістичні червоно-чорні прапори та гасла «Слава нації!»? Коли Майдан починався, націоналістичну атрибутику намагалися прибрати, щоб нікого не образити, інші національності т зокрема. Вас нічого зараз не ображає?
Ні, я сам ці гасла говорю. Бо я сам доклався до цієї справи, інвестую у неї. Я б тут навів приклад США, де живуть різні люди національності і раси. Але вони всі при цьому американці.
«Я б їх відгородив на десять років, щоб вони там повиздихали»
Існують такі радикальні думки, що якщо ми не повернемо окуповану територію Донбасу, всіх, хто не підтримує Україну, треба вивезти звідти. Ви підтримуєте таку думку?
Я підтримую думку, що в Україні мають жити українці. Там, де немає українців, там і України не буде. Бо наступна московська інтервенція може бути через десть років. Навіть якщо Росія розпадеться, все-одно залишаться кацапи як явище.
А ті люди, що там за Росію, вони і росіянами себе не вважають. Якщо вони думають, що росіяни з ними будуть на рівних, то дуже помиляються. Бо і росіяни розуміють, що це зрадники, а із зрадниками ніхто не хоче мати справу.
Так що тоді з тими зрадниками робити? Чи можливо далі з ними жити в одній країні?
З ватниками тобто? Це неправильно, але я б хотів зараз від них відгородитися. Щоб ці території залишалась ні там, ні там і вони один одного перебили. Я б їх відгородив на десять років, щоб вони там повиздихали. Подивимося, як Донбас погодує сам себе. Хай воно краще щезне все, а потім українці зможуть в нормальний чистий простір заїхати.
Бо дійсно, якщо українська армія ввійде туди, загине багато військових, а що далі? Ці всі Мотороли і Гіві нікуди не дінуться. Так, когось вб’ють, хтось втече. Але ми отримаємо партизанську війну. Бо населення там вже травмоване. Люди в такому стресі живуть, що вони вже не можуть бути адекватними. З ними нереально вже розмовляти як зі звичайними людьми.
Але там ще ж залишаються проукраїнські люди? Що з ними робити?
Я за Україну, тому забрався звідти і поїхав. Там панує наш ворог, і ворога слід ізолювати. Водночас, всі знають, що бізнес-процеси між двома сторонами інтенсивно відбуваються. Тобто влада ізолювала звичайних людей, а олігархи і далі собі працюють, як працювали. В результаті, прості люди просто озлобилися, вони зрозуміли, що Україна їх просто кинула.
У вас немає відчуття , що кинули всіх? Розчарування у новій постреволюйній владі немає?
Те, що я бачу, мене лякає. Це така собі легка форма Януковича. Ці дивні призначення, ця невизначеність, президент не розмовляє з людьми, неясно, куди ми йдемо.
Президент акцентує, що він за мирне врегулювання ситуації, а не військове. Ви за поганий мир, ніж добру війну?
Ну, звісно, якщо буде мир, то його фабрика «Рошен» в Липецьку далі зможе працювати. Якщо президент за мир, то що він збирається робити, коли ворог піде далі в наступ? Післязавтра Дніпропетровськ буде в оточенні, а Маріуполь вже під великим питанням. Таке враження, що Маріуполь уже злили. Зараз місто виглядає як сіра зона.
Треба чітко зрозуміти, що це ворог, а з ворогом треба воювати. Тому я не розумію, чому Порошенко не відмовляється від своїх статків в Росії. Це ж очевидно, що вони завжди будуть методом впливу на нього з боку Путіна. Тому я, наприклад, все кинув у Донецьку, і поїхав. Бо я з ватниками мати справу не хочу.
«Якщо ти не вмієш обманювати, на допитах краще не починати. Інакше буде гірше»
На вашу думку, де сьогодні більше потрібні чоловіки – в тилу чи на фронті?
Я допомагаю в тилу, бо добре розбираюся в логістиці, я швидко вивчаю суть питання, в мене безпосередній контакт з передовою, я чітко знаю їхні потреби. Ми змогли самі проектувати якісний бронежилет, він навіть снайперську гвинтівку витримує. Солдати з минулого літа ходять в цих бронежилетах, і вони цілі. А бронежилети «Корсари» (найпопулярніші на фронті бронежилети – Авт.) розпадаються на шматки.
Загалом, на першому етапі війни, коли армії не було, волонтери зіграли вирішальну роль. Криво, косо, з маленьким ККД, але це було дуже важливо, і вдалося зупинити наступ далі до Дніпра.
Скільки людей залучено у вашому волонтерському центрі?
Ми лише удвох з партнером. Справляємося, бо цілий день працюємо. Він займається більше доставкою, а я забезпечую тилову частину. Але він не їздить на фронт без потреби. Я проти таких поїздок, щоб спалювати бензин і пофотографуватися з військовими. Краще, за ті тисячу гривень на бензин купити берці чи комплект форми.
Я читала, що ви підтримуєте контакт з полоненими, які зараз в Донецьку і постачаєте їм харчі. Як вдалося досягнути домовленостей з тою стороною?
Мій партнер провів сам півтора місяці в полоні. І зміг налагодити певні контакти. Щотижня він їздить і відвозить нашим полоненим харчі, медикаменти, теплі речі. І з відгуків полонених, вони отримують те, що ми доставляємо.
Там залишилися такі полонені, які по півроку сидять? Чому вважаєте, їх досі не вдалося визволити?
Так, такі є. Це офіцери вищого рангу, комбати. Думаю, наша сторона багато робить помилок. Але я в цьому погано розбираюсь, тому не хочу коментувати, щоб не нашкодити.
Вам особисто що допомогло вистояти п’ять днів у підвалі і вийти на волю?
Бог. Я постійно молився. Я до речі, там я був єдиний, кого не били. Зі мною в підвалі СБУ сиділо ще п'ятнадцять осіб, це все були «денеерівці», кого взяли за п’янку, кого за наркотики, кого за мародерство.
А вас за що конкретно брали, за те, що шили одяг українській армії?
Мене затримали в цеху, в якому ми працювали. Приїхали якісь люди , почали показувати посвідчення «НКВД» «ДНР». Я не відреагував. Потім прийшли автоматники, одягли наручники і відвезли в СБУ.
Щодня мене допитував по годині-півтори командир комендатури. Він казав, що він українець і доброволець «ДНР», але по акценту я чув, що він росіянин, тим паче, що українці такі високі посади не займали.
Хотіли почути від мене, що я агент, шпигун, орієнтувальник. Допитували, хто мною керує, звідки моє керівництво. Казали, що мене чекає розстріл. Я сильно злякався, що можете побачити по моїй бороді (вона частково сива – Авт.)
Але я їм чесно сказав, що я за Україну, і пояснював, чому я проти «ДНР».
Чесність там доречна? Чи можна пробувати блефувати?
Головне в собі погасити паніку. І, якщо не вмієш обманювати, краще не починати. Вони це відчують. Якщо тебе взяли саме за проукраїнську позицію, то краще від цього не відхрещуватися. Бо буде ще гірше.
Розмовляла Мар’яна П’єцух, «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ