У визначений день до цього міста прибули всі родичі дівчинки, як із царського роду (від Йоакима), так із архієрейського роду (Анни). Марію нарядили у розкішний одяг, віддали їй царські почесті. Відтак, у супроводі урочистої процесії (а брали в ній участь чимало містян, родичі та ровесниці Марії) під спів величальних пісень всі відправилися у далеку дорогу.
Три дні йшла урочиста процесія до Єрусалиму. Тут її зустріли багато людей. До співу хору непорочних дівиць приєднався хор ангелів Небесних. Учасники процесії шанобливо зупинилися біля храму. Від його підніжжя до входу треба було піднятися по 15 крутих сходах (кількість псалмів, які священики співали біля входу у храм). Йоаким із Анною допомогли Марії стати на першу сходинку. А далі вона самостійно, без будь-якої сторонньої допомоги, зуміла піднятися по останніх аж до входу у храм Господній.
На порозі храму дівчинку зустріли первосвященик Захарія – батько св. Йоана Предтечі із служителями. Архієрей поблагословив Марію і повів її в Святеє Святих – частину храму, куди ніхто не мав права входити, окрім його самого і то тільки один раз на рік. До того ж із жертовною кров’ю, яку він приносив за себе і за людські провини (Євреїв 9:7). Такий виняток був зроблений за настановою Св. Духа, оскільки Марія, згідно з Божим передбаченням, повинна стати Матір’ю Сина Божого, який відкриє вхід людям у Царство Небесне.Тоді ж дивувалися всі, хто був у храмі, а в церковних піснях говориться, що навіть ангели були зачаровані, як Діва увійшла в Святеє Святих.
Від того часу тут, при храмі Божому, Марія залишилася на виховання. Її поселили до одноліток в особливе відділення, де вона отримала прекрасну можливість молитися, вивчати Святе Письмо, дотримуватися посту й одночасно працювати – прясти льон і вовну, вишивати шовком. Добрими опікунами Марії стали Св. Дух і святі ангели. Безпосередні повчання та настанови Марія отримувала від первосвященика й священиків храму Господнього. Так минуло майже одинадцять років життя і духовної та фізичної праці Діви Марії. Вона виросла, духовно збагатилася Божою наукою, стала напрочуд скромною та працелюбною.
Батьки Марії зробили щедрі жертвоприношення за прийом дитини на виховання й відправилися спокійно додому. Розлучаючись, вони не плакали за улюбленою дочкою, не сумували. Більше того. Вони сердечно склали подяку Богові, Який послав їм на схилі віку свій дар – дитину, і раділи, що цей дар вони удостоїлися принести Господу.
Така вагома підстава виникнення християнського свята – одного із 12-ти великих свят Церкви Христової – на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці, яке відзначається українськими православними і греко-католиками 4 грудня. Започаткування цієї події має свої витоки у традиціях християнської Церкви, а також в апокрифічних книгах, передусім Протоєвангелії Якова і Псевдоєвангелії Матвія «Про різдво Пречистої Діви Марії».
Як стверджують історики, теологи Церкви Христової, перші згадки про нього маємо у V ст. Згідно із проповідями константинопольських патріархів – Германа (715-730) і Тарасія (784-806), висновуємо, що святкування цієї події було запроваджене тільки у VIII ст. Нарешті, грецькі місяцеслови публікують свято Введення у храм Пречистої Діви Марії, починаючи із IX ст. Вважається, що саме з того часу свято поступово набирає громадянства у християнському світі. Переповідають також, що св. Олена (біля 244-327) – мати імператора Константина Великого (після 285-337) звела храм Введення Пресвятої Богородиці.
Щоправда, тривалий час у різних документах свято має неоднакові назви. Скажімо, синайський Канонар (IX-X ст.) називає його святом «Пресвятої Богородиці, коли була приведена у храм Божий, маючи три роки». Типікон Великої Царгородської Церкви (IX-X ст.) під датою свята говорить «Собор Святої Богородиці, коли була передана своїми батьками і приведена у храм Господній від трьох літ».
Слід підкреслити, що на Заході Європи свято Введення прийшло значно пізніше (десь наприкінці XIV-на початку XV ст.). І все-таки нині ця небуденна святкова подія повсюдно вшановується у Церкві Христовій. За усталеною віками традицією, богослужіння свята супроводжується співом радості. Тут прославляється гідність Божої Матері, звеличується жертовність її батьків. Заодно оспівується Богоматеринство, Святість і Заступництво Пречистої Діви Марії, яка найчастіше порівнюється із храмом Божим.
Наведемо декілька таких ймень. Серед них – «Ти храм Божий», «Храм Божественний», «Храм освященний», «Храм, що має містити Сина Божого», «Храм усіх Царя і престіл», «Храм живий святої слави Христа Бога нашого», «Боговмістимий храм», «Храм і палата», «Храм і палата і живе небо».
За християнською поезією, Марія це – «Золота голубка», «Непорочна голубка», «Повна слави палата», «Престіл святий», «Дівиця непорочна», «Дівиця чиста», «Боговмістима палата», «Богоневісна мати Творця», «Непорочний принос», «Сосуд пресвятий», «Мати слова життя», «Нескверна скинія Бога Вседержителя», «Невістка Бога Всецаря», «Живий кивот, що вмістив невмісне Слово», «Єдина в женах благословення», «Владики всіх божественний престіл і палата і ложе і світозарна оселя», «Діва єдина і непорочна», «Чиста Приснодіва», «Жива світлиця Божа», «Кивот святий, Золота кадильниця, Свічник і трапеза», «Непорочна Агничка».
Підкреслюючи важливість свята, Церква Христова акцентує увагу на прикладі, який вчинили батьки Марії – Йоаким і Анна, віддавши її на служіння Богові і людям. Таким чином вони вказали їй істинний шлях у житті для здійснення Божого передбачення – спасіння людства.
За народним календарем українців, свято Введення (інколи його ще називають Третя Пречиста) – Перша Пречиста – Успення Пресвятої Богородиці (28 серпня), Друга – Різдво Пресвятої Богородиці (21 вересня) – започатковує зимовий сезон. З кожним днем наші предки все частіше замислювалися про прийдешній сільськогосподарський рік, його погоду, дорідний врожай, приплід худоби, нарешті, власну долю, життя своєї сім’ї, родини, близьких та знайомих. Все це, зрештою, спричинило виникнення та побутування цілої вервечки прикмет, прислів’їв, звичаїв. Вважалося, наприклад, хто в цей день вранці прийде в господу, до хати першим, то й буде першим «показником» у прийдешньому році. Зрештою, і сьогодні подекуди чи то жартуючи, чи серйозно дотримуються цього звичаю, особливо у сільській місцевості. Українська спільнота за будь-яких часів була і нині залишається багатою на добрі жарти, щирий гумор, цікаву родзинку.
За народними переказами, перший гість приносить щастя або ж невдачу. Старалися, щоби першими навідалися того дня у господу хлопці, статечні парубки (мабуть, цей звичай ведеться з часів патріархату). Не схвалювалося позичати що-небудь сторонньому. У деяких місцевостях України «дівчата-чарівниці» «святили» воду. Задля цього вони сходилися на певне місце, де три струмки зливалися в один потік. Набирали у глечики води, неподалік розводили вогнище, на якому клали два поліна. Коли вогонь добре розгорався, тримали глечики з водою над череп’яною мискою. Згодом лили воду так, щоби вона проходила між двома язиками полум’я. Вважалося, що така «сонячна» водичка годиться на привернення відповідного парубка до дівчини. Чого не зробиш, аби знайти пару! Так було, і тепер нема на то ради.
Відповідні звичаї побутували у сільському побуті, здебільшого вони стосувалися насущних господарських справ. Господині, наприклад, обсипали своїх корів насінням та мастили маслом вим’я, «аби давали багато молока». Інколи обкурювали корів пахучим зіллям, промовляючи «чарівні» слова-замовляння, щоб ніхто не позбавив сім’ю худоби. Або: подекуди варили з борошна густу киселицю і давали коровам, «щоби була густа сметана».
Погодьтеся, корова у житті наших предків, як у далекому минулому, так і сьогодні, на селі серед живності користується неабиякою пошаною і, якщо хочете, – любов’ю. Їй і ймення присвоюють особливі, ласкаві, милозвучні. За добрий догляд, соковиту пашу, теплу стайню, особливо взимку, вона щедро віддячує людям і молоком, і сметаною, і маслом…
І наостанку згадаємо декілька прикмет, що згодом стали суттєвими донині народними прогностиками, а то й добрими приповідками до часу. Серед них – «Скільки на Введення води, стільки на Юрія (6 травня) трави», «Як Введення (4 грудня) мости мостить, а Микола (19 грудня) гвіздки забиває, то люта зима буде», «Як ляже глибока зима, готов глибокі закрома (засіки)», «Як на Введення є вода, то буде в мисці молоко», «Введення прийшло – зиму принесло» чи «Введення прийде – свят наведе». І дійсно, після 4 грудня маємо справжню веселку надзвичайно популярних серед української спільноти свят сучасного зимового календаря: іменини Катерини (7), Андрія (13), Наума (14), Варвари (17), Сави (18), Миколи (19), Анни (22), Данила (30)… Хоча місяць грудень – час посту перед Різдвом Христовим.
Оксана Боруцька, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ