Алла, яка через російську агресію стала біженкою, розповідає, що першою війна прийшла до її сім’ї у Миколаїв. Трохи згодом рідні змогли виїхати з міста евакуаційним потягом з Одеси. А далі почався довгий шлях. 

«Спершу Польща - кілька днів ми жили у подруги. Далі - Чехія, де ми отримали негативний досвід. Нас попросили з’їхати з квартири, яку ми орендували, на католицьку Пасху. Все просто - власники знайшли людей, які платитимуть більше. Так ми потрапили в Австрію і деякий час проживали в готелях, адже знайти житло на Великдень було неможливо. Попри це, був ще один невеликий клопіт - собака, яку я вивезла зі собою. Тому моя сім’я летіла літаком, а я вирушила з собакою довгою дорогою поїздом. Відень-Франкфурт-на-Майні-Париж-Барселона-Мадрид. В Іспанії ми і залишилися, зупинившись на півдні в Аліканте, - ділиться Алла. 


Франція, Париж

По дорозі до Іспанії, дівчина кілька днів пробула в Парижі. Власниця орендованого житла разом зі сім’ю охоче розпитували про війну в Україні. 

«Власниця квартири, корінна парижанка, цікавилася як війною в Україні, так і буденним життям в країні до російського вторгення. Ми часто розмовляли про це. Вона вчила українські міста. Одразу запам’ятала Одеса та Львів. А от до вимови «Миколаїв» ми дійшли аж на третій день, - пригадує Алла. 


Торкаючись теми війни, француженка розповіла про своїх російських знайомих, які ще кілька років тому покинули країну. 

За її словами, росіяни, які живуть тут, спершу не вірили в те, що їхні співвітчизники дійсно можуть бути мародерами, вбивцями та катами. Навіть ті, які втікали від путінського режиму. Після Бучі - все змінилось. Далі вона розказувала лише про одне їх почуття - сором.

Іспанія

З іспанцями трохи простіше, розповідає дівчина. Вони прямо кажуть: «Ви неймовірно сильні та вільні, ми так не змогли б. Ми б здались в перші дні». 

В одному зі закладів Іспанії, власник кав’ярні, коли почув, що я хочу відправити каву моєму другу, який зараз перебуває на передовій, дуже розчулився цією історією. І в знак підтримки передав 4 пачки кави від себе, - переконує дівчина. 

Алла також зазначає, що росіян в Іспанії, особливо у літній час, - чимало. 

росіяни, звичайно, у Іспанії є. Так як південь - це літня резиденція для «заможніх руських». Багато іспанців відмовляють їм в оренді принципово, коли дізнаються звідки вони. Ставлення до них тут дуже упереджене, часто іспанці не хочуть мати з ними справу. Адже, ще до війни всі давно знали істрої про те, як росіяни поводять себе на курортах та за кордоном загалом. Іспанка мені сказала одного разу : «вони й так вели себе як свині, особливо коли випивали, я втратила, звичайно, гроші, але мені не хочеться мати з ними справу», - наголошує Алла. 

Італія 

Катя, також біженка, виїхала з України на початку квітня. Дівчина втратила роботу, тож приїхала в Італію до подруги, яка проживає тут уже кілька років. 

Насправді те, що я спостерігала в Італії - не дуже оптимістична історія. Італійці надто «залякані» біженцями з України, адже сприймають нас далеко не як людей з Європи, - розповідає Катя.

Моя подруга працює в Італії у ветеринарній клініці. Вона розповідає, що на початку березня кількість охочих вакцинувати своїх собак збільшилася у кілька разів. Все через українців, які через війну приїхали до Італії. Місцеві боялися, що їхні тварини підчеплять щось від нас, -  продовжує дівчина. 

Трохи згодом у дівчини виникла суперечка з власником квартири.

«Спершу все було гаразд. Але згодом власник почав ставити дуже багато запитань про Україну. І виявилося, що мої відповіді не співпадають з його очікуваннями. Спершу він дивувався тому, що в Україні я говорю українською, а не російською. Чоловік думав, що державною мовою у нас теж є російська. А згодом почалося найцікавіше - суперечки про Бандеру, якого, як виявилося, власник вважає злочинцем. Одним словом, з квартири мені довелося з’їхати, - розповіла  дівчина. 

 

Франція, Канни

Таня - біженка, яка виїхала за кордон у березні. Однак за цей час уже встигла повернутися в Україну. Та за кілька місяців життя на чужині їй є що розповісти. 

Більшість часу, що я прожила за кордоном, провела у Франції, зокрема, значну частину у Каннах. Найбільшим плюсом для мене були безкоштовні поїзди для українців. Але при цьому французи вимагали показати паспорт та запитували чи точно ми виїхали після 24 лютого, - зауважує Таня. 

 


Вийшло так, що у місті в цей час проходив кінофестиваль, на який нам вдалося потрапити. Пригадую, що багато російських журналістів не впустили на подію. Вони так і залишилися назадоволені та осторонь від цивілізованого світу, - продовжує дівчина. 

Оскільки події відбувалися після Євробачення, дівчина зізнається, що часто чула, як співають “Стефанію”.  А в одному зі закладів, офіціантка почувши цю пісню почала її наспівувати, приймаючи при цьому замовлення. 

Далі історія не така приємна. Стереотипів про українців у європейців залишається вдосталь. 

Пам‘ятаю випадок, коли ми були в закладі і хотіли заплатити за рахунок, але оплата не пройшла. Гроші з готівки нам зняли, але їм вони так і не прийшли. Нащо нам запропонували помити посуд, якщо у нас немає змоги оплатити. Ми відмовилися і заплатили знову таку ж суму. 

Таня, зазначає, що в європейців є багато стереотипів щодо бідності українців, які нібито хочуть щось вкрасти або обдурити їх.  

Коли ми заселювалися у квартиру, то повністю оплачували всі кошти і з нас взяли  депозит. Нащо власник кілька разів зазначав: «Не подумайте, ми беремо це зі всіх, а не лише з українців». Я пояснювала йому, що українці насамперед втікали від війни, а не від бідності, - розповіла Таня. 

Німеччина

Після Франції Таня якийсь час жила у Німеччині. Там часто відбулися мітинги в підтримку України, на яких вона була присутня. 

Мітинг, на якому я була, проходив на підтримку «Азовсталі» перед турецьким посольством. Насправді, людей було не дуже багато. Знаючи, яка сеільки українців перебувають зараз в Німеччині, така невеличка кількість присутніх засмучує. Німці, які бачать цей мітинг цікавляться, але з іншого боку розглядають нас як «мавпочок», фотографують якусь цікаву подію повз яку проходять. 

А ще одного разу в німецькій кав’ярні Таня зустріла росіянку.

За сусіднім столиком сиділа дівчина. Коли до неї підійшла офіціантка, то подумала, що вона з України. І росіянка таки збрехала, що вона з України. Тут часто можна спостерігати випадки, коли росіяни не хочуть визнавати звідки вони і прикидаються українцями, - розповідає Таня. 

Європейці вірять в нашу перемогу, щиро бажають і я не зустріла жодної людини, яка б не почала посміхатись від моєї відповіді «I’m from Ukraine». 

 

ІА "Вголос": НОВИНИ