21-22 травня об’єдналися християнська традиція святкування перенесення мощей Св. Миколая і пам’яті про перевезення тіла нашого Пророка (вислів Пантелеймона Куліша) Тараса Шевченка з Петербурга у Канів на вічний покій.
У грудні 343-го року Святитель Миколай відійшов у праведний світ. Тіло його поховали в соборному храмі м. Мір (Лікія). 1087 його нетлінні мощі перенесли у м. Бар (Південна Італія), оскільки Мір захопили і спустошили варвари. Ще перед цією подією пресвітеру міста уві сні Св. Миколай заповів перевезти його мощі з м. Мір у м. Бар. Дізнавшись про це, містяни відправили до нього паломників на кораблі, аби привезти до себе цей Божий дар. 22 травня його успішно привезли до міста, мешканці якого зустріли нетлінні мощі Св. Миколая із численними свічками та квітами. Відтоді ця християнська реліквія перебувала в церкві Йоана Предтечі (Хрестителя).
Через три роки в честь Св. Миколая Чудотворця у м. Бар звели кам’яний храм. Одночасно тут встановили й освятили золоту раку. Архиєреї, священики та миряни урочисто перенесли сюди мощі Св. Миколая у новозведений храм і поклали у приготовлену раку у вівтар церкви. Там вони перебувають донині, щороку зустрічаючи тисячі вірян.
У Київській Русі свято перенесення мощей Святителя Миколая Чудотворця із м. Мір у м. Бар встановлене за часів митрополита Йоана II і київського князя Всеволода (1078-1093). У народі, зокрема й українців, сформувалася християнська традиція-свято відзначення цієї небуденної події, що в середовищі нашої спільноти отримала назву весняного Миколая (22 травня). У народі 22 травня вшановували «весняного» Миколу Чудотворця і говорили: «У кожному році два Миколи: на першого не буває холодно ніколи, а на другого не буває тепла ніколи».
Перепоховання Тараса Шевченка…
Виснажене десятиліттями жертовне життя, кріпацтво, ув’язнення та заслання надірвали здоров’я Тараса Шевченка. Останній день свого народження він зустрів у тяжких муках – прогресувала водяна легень. Якось відчув, що ніби біль відступив, вирішив спуститися до майстерні, але на східцях спіткнувся й упав замертво. Сталося це 10 березня 1861-го року о 5 год 30 хв. На сорок сьомому році життя. 12 березня російський, український і польський прогресивний Петербург поховали українського пророка з лавровим вінком на чолі, в дубовій труні, вставленій у дощану скриню, вкриту із середини шаром свинцю.
Так тіло поета пролежало в землі Смоленського кладовища 58 днів. Нарешті, отримавши дозвіл від місцевої влади, люди викопали труну, вклали в соснову домовину, оббиту свинцевими пластинами та обкуту залізними смугами й, вкривши червоною китайкою, на спеціальному возі перевезли на вокзал. Далі залізницею до Москви, відтак на возі поштовим трактом до Києва, потім пароплавом «Кременчук» до Канева. На вершині Чернечої (Тарасової) гори викопали могилу, вимурували склеп, в якому встановили домовину з прахом поета. Над могилою насипали високий курган і встановили спочатку дерев'яний, а потім чавунний орнаментований хрест. Відтепер душа Тараса знайшла свій остаточний прихисток на рідній землі. Сталося це 21 травня 1861 року.
Українці переконані: два великі Мужі Церкви Христової і нашої України, Святитель Миколай Чудотворець і український Пророк Тарас Шевченко, їх безсмертні душі завжди моляться за нас, продовжуючи свою службу там, де праведні спочивають.
Степан Боруцький, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ