Ці президентські вибори стали чи не найемоційнішими в історії незалежної України, адже відверті суперечки та несприйняття не те що вибору опонента, але й дуже часто близької людини, стали для багатьох українців особистою драмою. Однак на тлі усіх електоральних суперечок країна таки отримала нового Президента, якому тепер доведеться цю проблему вирішувати.
Тож як об’єднати українське суспільство після президентських виборів і чого не варто робити новообраному гарантові? «Вголос» поцікавився в екс-заступника секретаря РНБО Степана Гавриша, політтехнолога Андрія Золотарьова та психолога, експерта з питань невербальної комунікації Валентина Кіма.
Що має зробити новообраний Президент, аби об’єднати українське суспільство?
Степан Гавриш:
Об’єднання українського суспільства – це ключове завдання для новообраного Президента України. Бо та технологія, яку застосував Порошенко, була спрямована на внутрішній розкол. Причому він був другим таким Президентом після Януковича. Однак результати другого туру продемонстрували: ці зусилля не досягнули своєї мети і українське суспільство не розкололося, якщо говорити про внутрішньополітичну лінію, яка визначає позицію людей щодо стану країни та її геополітичного існування. А проблеми війни і миру, своїх і чужих були ключовим меседжем, на який розраховувала команда чинного Президента.
Щодо несподіваного для всіх нас кандидата, який з’явився, по суті, з натовпу – Володимира Зеленського, то для нього це завдання виглядає набагато простішим, оскільки очевидно, що, ставлячи перед собою мету збудувати нову країну, як він її називає – «країну мрій», і рухаючись у напрямі розвитку нової системи демократії, коли влада не буде домінувати над суспільством, а буде ухвалювати рішення виключно в його інтересах, то подолання цього синдрому внутрішньої ворожнечі та розколу і невпевненості вибору йому швидше за все може вдатися. Питання лише у тому, чи дадуть йому змогу це зробити, бо основною загрозою для реалізації такого сценарію є внутрішній реванш старих політичних еліт, від яких зараз Зеленський відмовляється. Але не виключено, що він буде змушений до цього прийти у зв’язку з неможливістю ухвалювати рішення щодо здійснення, перш за все, внутрішньої політики. І це проблема взаємодії з Верховною Радою, з Кабміном, це питання, пов’язані з ухваленням рішень Конституційним судом та діяльністю інших інституцій, які повністю були підпорядковані Адміністрації Президента.
У зв’язку з цим тріщина залишається. Однак новообраний Президент може її «зняти» першими діями, зокрема такими, як покарання винних не лише у важких корупційних злочинах та пограбуванні держави, але й у всіх інших тяжких злочинах, які до цього часу так і не розслідували – ті, які пов’язані з розстрілом людей на Майдані, здачею Криму і втратою Донбасу через непрофесійні дії політиків чи відповідних державних діячів.
Остання проблема пов’язана з культурно-історичною системою цінностей: тут перед Президентом може виникнути велика проблема, схожа на ту, що була в конфлікті між Ющенком і Януковичем. Оскільки, перш за все, виборці заходу і центру розраховують на збереження саме тренду українського вибору, коли захист українських національних інтересів означає захист домінації української культури. І в цьому плані погляди Зеленського на те, що він готовий поділяти ці цінності, не виглядають досить впевненими. Тим більше, що у нього немає відповідей на всі питання, як і немає власної стратегії.
І в цьому контексті надзвичайно складно зробити висновки, чи може він діяти цілеспрямовано в одному напрямі, чи не буде його рух нагадувати броунівський, коли він від однієї ідеї кидатиметься до іншої, від одного центру – до іншого, маневрувати для того, аби зберегти свою роль – національного лідера. Та й сама функція Президента, сам інститут Президента перебільшений в Україні до такого стану, що на нього покладають ключові надії, а це ризиковано. І для того, аби їх виправдати, Президент мусить знайти однаковий діалог, аби зацікавити і бути зрозумілим як для заходу, так і для сходу разом із центром.
І це зшиття суспільства можливе лише завдяки одному – перезавантаженні політичної системи, через ліквідацію самої суті олігархічного управління у країні. Це дуже важливий момент, який він нібито розуміє. З іншого боку, не варто очікувати, що ця тема буде зрозумілою і не буде хитань, зважаючи на команду, яка у нього є на цей період часу. Але без цієї спроби зламу системи, яку може зробити тільки одна людина – Зеленський – і тільки у цей історичний час – перевірити здатність українського суспільства на досить тривале історичне одужання і організацію своєї національної ідеї неможливо.
Очевидно лише одне: Зеленський не є традиційним політичним лідером, не є політиком із власною внутрішньою стратегією і у нього немає чіткої та зрозумілої лінії саме щодо тих питань, які дратували суспільство, адже були складними та конфліктними. І у зв’язку з цим у нього відкритий чистий аркуш, на якому він може виписати принципово нову ідею для українського суспільства, яка побудована на сучасній історії, яка будується завдяки модернізації та цифровому світові. У Зеленського та його команди з’являється досить серйозний шанс змінити саму стратегію внутрішніх запитів, переконати людей, що боротьба за виживання та свободу, за розширення можливостей свого розвитку і є, власне, тією ниткою з голкою, яка може зшити всіх нас разом.
Валентин Кім:
«Обидва кандидати, які боролися за президентське крісло у другому турі, докладали чимало зусиль, аби розхитати емоції виборців»Суспільство зараз справді наелектризоване: рівень емоційної напруги досить високий. Обидва кандидати, які боролися за президентське крісло у другому турі, докладали чимало зусиль, аби розхитати емоції виборців. Акцент робили виключно на емоціях – дуже сильних і негативних: страх, огида, презирство, гнів. І обидвом кандидатам це вдавалося непогано: кожен докладав досить великі зусилля, аби демонізувати образ свого опонента. А це дуже ефективна стратегія, бо на тлі демона завжди виглядатимеш янголом. Тому і Порошенкові, і Зеленському треба було закликати суспільство до примирення: виступити з промовою щодо «олюднення» опонента. Бо конфлікт між виборцями вийшов із-під контролю.
Які теми не варто чіпати Президентові, аби ще більше не роздмухати емоційне полум’я серед суспільства?
Степан Гавриш:
Новій владі не варто повторювати помилок минулого: діяти так, аби страх, ненависть і розкол ставали способом управління суспільством. Оскільки це шлях до розпаду самої державності. У багатьох політологів і моральних авторитетів була ілюзія, що варто було залишити все, як є, через загрозу самій державі та всьому українському. Очевидно, що це наслідок тривалого перебування в корупційному кріпацтві та рабстві, коли легко можна купити все за гроші, або залякати. Це, в принципі, культурне люмпенство, яке подолати надзвичайно важко, адже Українська держава з часу президентства Януковича захоплена великими корпораціями і купкою багатих людей, які використовують її як ресурс: вони перетворили владу на інститут, який стоїть вище над державою. А держава перестала виконувати свої функції щодо захисту співвітчизників і забезпечення їх належними засобами існування; перестала бути машиною, яка весь час працює на кожного українця, а є лише верстатом, який виробляє додану вартість для олігархів.
Тому захоплення держави олігархами є втратою державності. У цьому плані зміна цієї стратегії якраз має бути тим способом, коли українці відмовляться від внутрішнього протистояння. Аби унеможливити внутрішні конфлікти, треба діяти в інтересах більшості, і ці вибори є унікальними, адже саме запит на єдине суспільство лежить в їх основі.
І взагалі ці вибори – це феноменальний прорив до своєрідної політичної системи демократії, свідчення того, що до влади може прийти людина, яка не має за спиною не просто політичного досвіду, але й тривалого політичного партнерства, і головне – партнерства, збудованого на корупції (а в Україні ж уся політика будувалася на корупційній системі). Тому зараз новому Президентові варто відновити нормальну діяльність правоохоронних органів, суду і, перш за все, антикорупційних органів, створити змагальну систему в парламенті, скасувавши недоторканність та унеможливлюючи приховування за депутатським мандатом корупціонерів, які йдуть у Раду з єдиною метою – розширити свій бізнес, використовуючи політичну владу, – і ухвалити нову систему виборів, аби виборці могли вільно обирати політичні партії, які реально готові професійно захищати їхні інтереси. І це дає Зеленському можливість мати зовсім новий діалог із суспільством. При цьому перезавантаження системи є історично неминучим. І питання у тому, чи його перенесуть на майбутнє, чи розпочнуть зараз.
Андрій Золотарьов:
Перш за все новий Президент не повинен гратися з тими темами, які розколюють суспільство. Також йому варто комунікувати зі всіма соціальними групами. Наприклад, на початку я б запропонував Зеленському зустрітися із представниками українських церков, бо вони можуть відіграти дуже важливу роль у заспокоєнні суспільства.
«Цей розкол штучний, бо його вносять медіа колишньої вже влади»Насправді якщо глянути на соціологію, то 76% українських виборців приймають вибір своїх знайомих і близьких, вважають його нормальним, навіть у тому разі, якщо вибір не збігається. Саме тому я вважаю, що цей розкол штучний, бо його вносять медіа колишньої вже влади. І взагалі, якщо глянути на формат передвиборної кампанії між першим і другим туром, нам не розповідали, який добрий у нас Президент та про його здобутки, а розповідали про те, який Зеленський поганий і про катастрофічні наслідки для країни у разі його обрання. Саме через це роздмухування загрози і спалахнув вогонь у суспільстві.
При цьому ще не варто новому Президентові братися за тему врегулювання ситуації на Донбасі через те, що він «не в темі», а на це потрібен час. Це питання треба вирішувати разом із зовнішніми партнерами, з яким він ще не звірив годинники. Також йому не варто братися за гуманітарні теми. Хоча, думаю, стосовно української мови, нічого мегареволюційного він не зробить. Зараз поєднати країну можуть її економічний розвиток і порятунок від соціальної катастрофи, адже багато українців виїжджають за кордон. Бо якщо у нас не буде потужної економіки, то не буде ні армії, ні віри, ні мови.
Валентин Кім:
Новому Президентові потрібно зараз прибрати зі своєї риторики провокування на будь-які сильні емоції: радості, гніву, адже вони підкріплюватимуть високий емоційний фон людей, і демонструвати формальні та навіть холодні інтонації. При цьому в жодному разі не застосовувати образи щодо опонента. Бо є вищі цінності, до яких має звертатися кожен політик. Так, можна сперечатися, але ми не маємо права руйнувати дім, в якому живемо.
Про які фактори, зважаючи на історію, варто пам’ятати?
Андрій Золотарьов:
Кучма, який прийшов до влади майже під проросійськими гаслами, вже з першим місяців президентства долучив до своєї команди представників Галичини. І гуманітарною сферою опікувалися саме представники Західної України всі десять років його президентства. Хоча багато людей казали, що Кучма продасть Україну Росії, але цього не відбулося. Ба більше: згодом росіяни почали сприймати Кучму як українського націоналіста.
Під час Помаранчевої революції об’єднало країну бажання змін, навіть незважаючи на те, що тоді Україна була на економічному підйомі: темпи економічного зростання були досить потужними. Але країна бажала демократизації та розгортання в бік ЄС. Саме це бажання – модернізації країни – об’єднало «помаранчевий табір» тоді.
У 2010 році українці, особливо після кризи, бажали економічної стабілізації. Була надія на те, що це зробить Янукович, але ніхто не врахував жадібність донецького клану. І все це в кінцевому підсумку призвело до повстання проти Януковича.
Тому зараз, на мою думку, може об’єднати країну питання її модернізації та економічного розвитку. Якщо цього не буде, нас чекають дуже важкі часи.
Степан Гавриш:
У Зеленського з’являється ще один момент, якого немає в Порошенка, – система стримувань і противаг, якою стає суспільство, яке може легко подолати будь-які неправильні дії влади. І, власне, цей синдром конфлікту Ющенка та Януковича, коли суспільство розкололи і значна частина українців боролася саме за українське відтворення у владі, може бути подолане, і галичани й донеччани, дніпряни та кияни діятимуть спільно.
ІА "Вголос": НОВИНИ