„Вголос” продовжує проект написання неофіційних біографій політичних та громадських діячів, причетних до нашого реґіону. Деякі з цих біографій вже опубліковані в розділі Персоналії. А зараз Вашій увазі пропонуємо політичний портрет Міністра транспорту і зв’язку України Євгена Червоненка.

Внутрішня цілісність хлопчика, який народився 20 грудня 1959 року в простій єврейській родині дніпропетровських технарів, проявилася ще при закінченні середньої школи. Тоді, як любить згадувати Євгеній Альфредович, він не отримав золоту медаль, оскільки за слово «жид» відправив однолітка в лікарню. Євгеній Червоненко не уточнює: чи був цей термін застосований до нього особисто, чи він пролунав у рамках висвітлення іншої думки (як нині він сам, для зв'язку слів у реченні, періодично вживає ненормативну лексику).

Можна сказати, що випускник Женя легко відбувся, оскільки за нанесення тілесних ушкоджень, з якими попадають у лікарню (вони кваліфікуються як тяжкі), нинішній прем'єр Янукович, у такому ж, приблизно, віці, одержав свій перший термін.
Правда, в іншій інтерпретації Євгена Альфредовича все було банальніше: „золото” він не отримав через пиятику, влаштовану у нього вдома на Новий Рік. „Прийшов туди і Пінчук (вони вчилися в одній школі. – С.Р.) з дочкою першого секретаря обкому, і один хлопець із нашої компанії напився, потім розбив вітрину і потрапив до міліції. Були комсомольські збори, і всіх прикрили, залишився один я. І мене, круглого відмінника, виганяли з комсомолу з такою фразою: „Червоненко – ідейний натхненник цієї пиятики, він же і її технічний виконавець. Ось це клеймо і прилипло до мене по життю” („Кореспондент”, грудень 2004 р.).

До слова, у школі № 23 міста Дніпропетровська навчалися Наталія Тігіпко (колишня (?) дружина Сергія Тігіпка) та Валерій Щербицький (син Володимира Щербицького).
Євген Червоненко заочно закінчив фізико-математичну школу Московського фізико-технічного інституту. Був переможцем Республіканської математичної олімпіади. По закінченні середньої школи пан Червоненко намагався вступити до МФТІ, але каже, що, як і інших євреїв, його туди не прийняли. І взагалі, аж до оголошення української незалежності він постійно відчував дух антисемітизму в суспільстві. Зрештою, Євген Альфредович вступив до Дніпропетровського гірничого інституту на факультет динаміки і міцності машин та механізмів. Цей ВУЗ, до слова, закінчували його дід та батько – доктор технічних наук, професор.

Приналежність до українського єврейства стала візитною карткою Євгенія Альфредовича, та активно експлуатованим політичним брендом. Так, він стверджує, що радянський антисемітизм заважав йому зайнятися улюбленою справою — бізнесом, і в цьому, безумовно, лукавить. І не тільки тому, що в СРСР бізнесом не могли займатися не лише євреї, а й весь „радянський народ”, незалежно від національної приналежності, але й тому, що вже 1987 року Євгеній Альфредович, раніше за багатьох нинішніх олігархів, розпочав власний бізнес, організувавши першу в СРСР професійну гоночну команду «Перебудова».
Сам Червоненко не приховує, що в організації команди (читай — бізнесу) йому допомогла зустріч з М.Горбачовим, організована друзями. „Я був одним із перших спортсменів, які виїхали на Захід. У 1987 році загинув мій друг по збірній України, його останнім словом на швидкості 180 км/г було: „Живи”. Наступного разу за кордоном я відмовився віддавати чесно зароблені призові гроші, після чого мене позбавили ліцензії і виключили із комсомолу. І тоді я через друзів прорвався до Горбачова. Я, до речі, дзвоню йому і тепер. Дав йому слово, що не відмовлюсь від радянського паспорта, і нас тоді випустили на Захід. У Львові нас найняв завод „Електрон”. Потім ми виграли гонки в Австрії, і нас запросили до їхньої професійної команди. Все, що там заробив, я вклав у свою першу компанію „Транс-Ралі” у Львові, яка спеціалізувалася на міжнародних перевезеннях”, - каже Євген Альфредович („Контракти”, N 27, 2003 р.).

До речі, захоплення спортом, на базі якого і почав збиратися первісний капітал, Червоненко також пояснює своєї „п’ятою графою”. Він говорить, що уже до моменту закінчення інституту зрозумів, що єврею не дадуть зробити наукову чи виробничу кар'єру, але чомусь був упевнений, що спортивна кар'єра єврею не заборонена. І незважаючи на настільки вдалу спортивну базу, у подальшій своїй кар'єрі Червоненко, як ніхто, продовжував використовувати саме єврейське походження.

У 1992 році пан Червоненко створив СП „Львів Ван Пур”, яке першим в СНД освоїло виробництво пива та безалкогольних напоїв, розфасованих у банки. Як твердять у політичних кулуарах, тоді Євген Альфредович „осідлав” гроші ірландських євреїв. Через два роки після цього він став головою правління СП „Рогань Ван Пур”, а пізніше – головою Промислової групи „Україна Ван Пур”. Тоді ж підприємницький ріст Червоненко був відзначений прийняттям у члени УСПП.

Однак пік кар'єри кандидата в олігархи припав на період 1997-2001 року. В 1997 році, як говорить легенда, за двадцять днів до смерті батька, Червоненко познайомився з президентом Кучмою. У тому ж році, після того, як Червоненко в публічному виступі натякнув, що в нього тепер замість близького родича президент України, він спочатку стає членом правління УСПП, головою комісії з питань розвитку підприємництва, віце-президентом суспільства «Киев-Тайбей», членом ради роботодавців і товаровиробників при Президенті України. Через якийсь час очолює концерн «Орлан».

У лютому 1998 року він стає членом Експертної ради підприємців, будучи одночасно (з вересня 1997 по квітень 1998 року) головою Ради підприємців України при Кабінеті міністрів України. У липні 1998 року Євгеній Червоненко уже радник Президента України. У листопаді того ж року він продовжує свою суспільну і ділову кар'єру, стаючи президентом Ліги вітчизняних виробників харчових продуктів „Гордість України”.
З червня 2000 року до серпня 2001 року – голова Державної агенції з управління державним матеріальним резервом.

Дружина Євгена Червоненка — Маргарита — закінчила Львівський університет за спеціальністю економіка планування народного господарства, а також факультет міжнародної економіки Київського університету. Президент концерну „Орлан”. Маргарита каже, що зі своїм майбутнім чоловіком вона познайомилася у Львові біля собору святого Юра. „У Жені завжди був головний пріоритет у житті — друзі. Друзі нас і познайомили. Залицявся він до мене майже рік. Хоч як може залицятися такий діяльний і діловий чоловік, як Євген Червоненко? Звісно ж, у нас з’явилася спільна справа. Другий пріоритет у Жениному житті — це робота. Тому якщо ти хочеш вписуватися і зайняти в його долі реальне місце, то тільки через спільну роботу”, - розповідає Маргарита Червоненко („Дзеркало тижня”, 5 березня 2005 р.).

Подружжя Червоненків виховує двох доньок – Олександру та Вікторію. Остання, до слова, за даними газети „2000”, значиться серед засновників ТзОВ „Орлан-Авто”.

Пан Червоненко каже, що у політику не збирався йти. Мовляв, все сталося випадково. Хоча у будь-якій випадковості, як відомо, є своя закономірність. Принаймні, логічним виглядає те, що після відставки з посади голови Держкомрезерву Євген Альфредович пішов у опозиційний блок Віктора Ющенка „Наша Україна”. На парламентських виборах 2002 року Євген Червоненко балотувався за партійним списком блоку під №30. Червоненко каже, що, як і у спорті, звик діяти відкрито і чесно. Але інформація, що „кидає тінь” на Червоненка, стосується як його бізнесу, і так колишньої роботи у Держкомрезерві.

Планова податкова перевірка спільного українсько-польського підприємства “Львів-Ван-Пур”, проведена в грудні 1995 року податковою інспекцією Московського (нині Голосіївського) району Києва, встановила грубі порушення податкового законодавства з боку керівництвв підприємства. А саме: у 1994-95-х роках “Львів-Ван-Пур” робив пиво (марки “Доннер Пілс”, “Брау Майстр”, “Принц”, “Фокстаун”), левова частка якого – 95% - відвантажувалася на експорт у Росію. Причому пиво вироблялося без державної ліцензії! Тобто “Львів-Ван-Пур” займався незаконним виробництвом слабоалкогольної продукції. Що і підтверджується Актом податкової перевірки, який підписав серед інших і віце-президент фірми – пан Червоненко. По закінченні перевірки “Львів-Ван-Пуру” було рекомендовано негайно сплатити в бюджет незаконно отриманий виторг – у сумі 1 млрд. 385 млн. 102 тис. 300 тодішніх карбованців.

Подейкують, це розпорядження податкової інспекції зустріло активне “нерозуміння” з боку особисто Євгена Червоненка, який обрав тактику залякування податкового інспектора. У ході розмови з ним Червоненко нібито заявив, що акт перевірки його не влаштовує і його „доведеться” переписати. І в його, Червоненка, силах, звільнити з роботи не тільки принципового інспектора, але і начальника податкової інспекції Московського району. Як писала „Україна кримінальна”, інспектору особливо запам'яталися нахабна манера поводження Альфредовича, приправлена активною “распальцовкою” блатна лексика, малиновий піджак, масивний ланцюг “жовтого металу” на грудях і настільки ж масивний золотий перстень. “Дивлюся на нього, і не можу зрозуміти – чи то мудак, чи то бандит”, – ділився своїми спогадами інспектор.

Окрім цього, перевіркою було зафіксовано інші махінації: заниження балансового прибутку підприємства за 1994 рік на суму 115,8 млн. карбованців, невиправдане завищення собівартості виробленої продукції, відсутність договорів оренди приміщень тощо. Але особливу цінність становить інформація, що претендує на статус “бізнес - відкриття”. З акта перевірки випливає, що фірма “Львів-Ван-Пур” у якості “давальницької сировини” при виробництві вищезгаданих сортів пива використовувала…пиво! Причому, пиво виробництва сумно відомого огидною якістю своєї продукції Київського пивзаводу № 1. Причому пивзавод “відвантажував” його “Львів-Ван-Пуру” у вигляді “готової продукції”, а контора Червоненка, під марками „Принц”, „Доннер Пілс”, „Брау Майстр”, «Фокстаун» продавала його довірливим росіянам. Тепер зрозуміло, чому москалі на наше пиво кажуть „пІво” і „хохлів” не люблять.

До речі, відомо, що “Львів-Ван-Пур” так і не розрахувався з бюджетом, а первісний Акт перевірки за вказівкою зверху був перероблений іншим інспектором із прихованням виявлених зловживань…

А у квітні 2001 року було порушено кримінальну справу за фактом невиконання Державною агенцією з управління державним матеріальним резервом рішення Вищого арбітражного суду України, ухваленого влітку 2000 року. Відповідно до нього, відомство, яке вже очолював Євген Червоненко, мало відпустити 100 тис. тонн зерна зі своїх запасів ЗАТ „Київмлин”. Замість цього було виділено лише 47 тис. тонн. У березні 2002 року прокуратура оголосила Євгена Червоненка у розшук, оскільки він не з’являвся до слідчого. Утім, після того як Євген Альфредович приїхав на допит, усі питання до нього були зняті. Прокуратура Старокиївського району Києва закрила порушену за цим фактом кримінальну справу, не знайшовши в ній складу злочину.

Доки пан Червоненко очолював Держкомрезерв, режимом найбільшого сприяння в цьому відомстві користувалося ЗАТ “Агроінвест-Груп”, яким, за збігом обставин, володів Ігор Альфредович Червоненко – рідний брат Євгена Альфредовича. У той час, як з ініціативи чиновника Червоненка, відпускні ціни на зерно для підприємств, що відпускається Держкомрезервом, виросли в три рази, фірма брата Ігоря не тільки отримувала його за пільговими цінами, але й умудрялася активно експортувати за рубіж.

Пізніше Генпрокуратура порушила з цього приводу кримінальну справу, але Євген Червоненко відбувся тим, що, голосно звинувативши українську юстицію в антисемітизмі, відмовився дати підписку про невиїзд. Аналогічно закінчилося його протистояння із Сергієм Медведчуком – главою Львівської податкової адміністрації.

„Ми з Сергієм Медведчуком знайомі давно, ще відтоді, коли він, колишній інструктор комсомолу з оборонно-масової роботи, на початку дев’яностих торгував відеокасетами. І ми з ним на «ти», попри те, що він стверджує протилежне. Нас не чіпали, і я не втручався в його справи. А потім почалися всі ці перевірки й арешти майна. І він заявив, що ми мало не головні неплатники податків в області. Я запитав його: «Сергію, які до мене запитання? Ти ж розумієш, коли такі інвестиції, як у нас, порушень закону не допускають». А він мені й каже: «Йди до брата. Це тобі як другу говорю. Їдь у Київ, я домовився з братом, він із тобою зустрінеться». Суть у тому, що до депутатів із більшості застосовуються такі самі методи. Одних тримають у страху, проти інших порушують кримінальні справи — проти їхніх фірм, третіх викидають за ноги з машини”, жалівся Євген Червоненко журналістам.

У 2002 році підприємства фірми “Орлан-транс-груп”, які входили до концерну „Орлан”, показали 23,49 млн. грн. доходу і негативний прибуток (збитки, що рятують від необхідності платити податки) 3,15 млн. грн. Природно, такі цифри не могли не зацікавити податкову.

Залученими до конфлікту виявилися і працівники підприємства. У березні 2003 року в руках у п. Червоненка опинився відкритий лист до львів'ян нібито від працівників його компанії, в якому вони називають Червоненка "аферистом міжнародного масштабу", "червоним бароном", який вигнав з роботи понад сто водіїв та погрожував їм фізичним знищенням. В кінці автори листа закликають львів'ян приєднатися до їхнього пікетування Львівської обласної прокуратури. Пікет насправді був запланований львівським комітетом захисту прав страйкарів. Приводом до пікетування, за словами голови комітету Яківа Ухача, стало те, що за останній рік несанкціоновано звільнено 154 водіїв компанії "Орлан Транс", а також занижено заробітну плату водіям (зараз вона, за даними страйкому, складає 160-200 гривень). Водії скаржилися також на те, що їм занижують кілометраж автоперевезень, не повною мірою видають гроші на відрядження.

Приїхавши до Львова, аби розібратися в ситуації на місці, Євген Червоненко заперечив стосунок водіїв до вищезгаданого відкритого листа: "Я не знаю, хто проти нас працює. Ми звернемося в СБУ, щоб це розслідувати". А на прес-конференції заявив, що ця ситуація є спланованою акцією тих сил, які зацікавлені напередодні форуму "Нашої України" скомпрометувати членів "НУ" і зокрема його, а водіїв "Орлан Трансу" просто використовують у своїх брудних іграх провладні сили. До того ж, за словами Червоненка, з ним зв'язувались певні особи, які пропонували за п'ять тисяч доларів зробити так, щоб пікет не відбувся. Справа скінчилася тим, що Сергія Медведчука звинуватили у виконанні політичного замовлення, а заразом і в антисемітизмі.

Заслуги Євгена Червоненка активно визнають в країні і за кордоном. Його нагороджують орденами України “За заслуги” III і II ступенів, польським орденом “За заслуги” і шведським – “Полярна зірка”. Серед більш-менш цінних українських та іноземних державних нагород у колекції Червоненка є також „вяловський” “орден Св. Станіслава” III ступеня і почесне графство, супроводжуване “орденом лицарської доблесті” II ступеня в ордені Архістратига Михаїла (організатори очевидно не знали, що Михаїл не тільки Архістратиг, але й Святий). У 1999 році Євген Червоненко стає переможцем акції “Людина року” у номінації “Підприємець року”, а роком пізніше отримує золоту медаль “За ефективне управління” “Міжнародною кадровою академією”.

Протягом цього часу Червоненко не приховує свого походження, але і не прагне акцентувати на ньому уваги. Єврейська тематика у публічній політиці відходить для нього на задній план аж до 2001 року, коли напередодні неминучої відставки з посади голови Держкомрезерву Євген Альфредович був Указом Президента введений до Ради представників громадських організацій національних меншостей України (виведений у вересні 2003 року). А після відставки, у квітні 2002 року, Червоненко уже віце-президент Евро-Азийского єврейського конгресу.

За даними Міністерства внутрішніх справ Ізраїлю Червоненко Євген Альфредович є громадянином держави Ізраїль, має посвідчення (паспорт) № 313843633 і зареєстрований за адресою: Ізраїль, Коэн Елі, 18, Бат-Ям, 59644.

Під час парламентських виборів 2002 року журналіст Дмитро Понамарчук звернувся до Центрвиборчкому із проханням зняти з реєстрації кандидата у депутати Євгена Червоненька на підставі посвідчення особи, яке в 1995 році начебто було видане на ім’я пана Червоненка. Сам Євген Альфредович спростував це. Він сказав, що його шантажував „єврей, громадянин України, ім’я якого добре відоме і у Києві, і у єврейських колах”. Але каже, що це – не Вадим Рабинович. Шантажист пропонував пану Червоненку копію начебто його ізраїльського паспорта за 200 тис. дол. За цією людиною, як стверджує Євген Альфредович, „стоять російські кримінальні кола”. „Я не хочу поки що називати цю людину, поки що це справа моєї совісті. Я не хочу нагнітати навколо мене єврейську тему, я не хочу, щоб це використовували при нагнітанні антисемітизму та істерії на фінішній прямій виборів”, - заявив він („Mignews”, 21 березня 2003 р.). При цьому Червоненко каже, що в Ізраїлі він був лише три рази не більш як по три дні у своїх далеких родичів.

5 листопада 2004 року тодішній заступник Глави президентської Адміністрації Василь Базів заявив: комісія при главі держави з питань громадянства вирішила підтримати подання МВС щодо припинення українського громадянства Євгена Червоненка. Підставою для цього, за його словами, є документальне підтвердження інформації про перебування пана Червоненка у громадянстві Ізраїлю. „Євген Червоненко зареєстрований у відділі реєстрації населення у місті Тель-Авіві за визначеною адресою і має документ, де підтверджується його приналежність до громадянства Ізраїлю”, - зазначив Василь Базів. Утім, Президент Кучма так і не встиг підписати указ (як того вимагає чинне законодавство) про позбавлення Євгена Червоненка громадянства України. Сам пан Червоненко вже вкотре спростував інформацію про те, що він має ізраїльський паспорт. На знак протесту в будинку Адміністрації Президента Євген Альфредович навіть оголосив голодування. Але не надовго, бо все це відбувалося у розпал Помаранчевої революції.

У 2004 році протягом президентської виборчої кампанії Червоненко відповідав за безпеку Ющенка. „Із усією відповідальністю заявляю: з Нового року я кидаю усі. Узагалі! І буду працювати. Знаєте ким? Водієм у Віктора Ющенка в період виборів. Тому що я професійно умію водити машину в екстремальних ситуаціях, а „Камази“ у нас, на жаль, часто їздять не за правилами: проти незручних людей”, — говорив він перед початком кампанії в одному інтерв'ю.

4 лютого 2005 року призначений Міністром транспорту та зв’язку. 17 березня 2005 року пан Червоненко склав із себе депутатські повноваження.

Близькими до Євгена Червоненка вважають віце-прем’єр-міністра з питань європейської інтеграції Олега Рибачука, Міністра з надзвичайних ситуацій Давида Жванію, а також заступника Міністра транспорту та зв’язку, генерального директора „Укрзалізниці” Зенка Афтаназіва. Останній, до слова, свого часу був віце-президентом концерну „Орлан”.

Однією із наближених осіб до Євгена Червоненка вважають бізнесмена Вадима Рабиновича. До речі, їхні відносини складалися доволі драматично. Як пише Інтернет-сайт „Олігарх.net”, „у 1999 році, перебуваючи на вершині успіху, Євген Червоненко разом із Ю. Звягільським та С. Максимовим створює альтернативну рабиновичському Всеукраїнському єврейському конгресу (ВЄК) Єврейську конфедерацію України (поклавши початок розколу в середовищі українського єврейства). Упродовж двох років не було непримиренніших супротивників, аніж Рабинович та Червоненко. Але вже у 2001 році Червоненко повертається у ВЄК і очолює його раду опікунів”. „Я прийшов не тільки до Рабиновича, я прийшов до євреїв. Якщо сьогодні я можу зробити щось потрібне та корисне — я буду це робити”, - пояснив своє повернення Євген Червоненко („Столичные новости”, 27 листопада 2001 р.).

Сам Вадим Рабинович так відгукується про Євгена Червоненка: „Ніхто не призначав Євгена Альфредовича моїм заступником, по-перше. Було обрано 8 віце-президентів, один із яких – Євген Альфредович. Я казав йому і кажу вам: мене не цікавить, у яких політичних партіях перебувають віце-президенти нашої організації. Це їхнє право як громадян України. Я навіть не знаю, куди вони всі входять – окрім Червоненка. Я і не знав би, до якої він партії входить, та він постійно говорить про це. Євген Альфредович – експресивна людина, і я б на вашому місці ставився до нього відповідно. Він же і з „Орлану” піти не може, щоб ніхто не подумав, начебто він його кинув. Така він людина – імпульсивна, але чесна” („Главред”, 27 травня 2004 р.).

Віктор Ющенко теж цінує Євгена Червоненка. Як каже нинішній Міністр транспорту та зв’язку, коли у Віктора Андрійовича запитали, скільки у парламенті справжніх українців, він відповів так: „Мене зрадили українці Буряк, Насалик, але мене не зрадив і ніколи не зрадить єврей Червоненко”.

ІА "Вголос": НОВИНИ