Pict1372.jpg Pict1366.jpg Інтерв'ю з головою Львівської обласної ради Михайлом Сендаком, опубліковане в «Свободі» №13 за 6—12 квітня цього року, на минулому тижні отримало несподіване продовження.

Коротко нагадаємо, про що йшлося. Перебираючись а початку року до Києва на посаду першого заступника голови податкової адміністрації України, лідер групи «Соціальна справедливість» у Львівській облраді Медведчук-молодший самовпевнено заявив журналістам, що Сендак, підтримуваний «нашоукраїнцями», до І квітня подасть заяву про звільнення з посади «за власним бажанням». Однак останній, незважаючи на обіцяні йому в столиці елітне житло, посаду заступника міністра, купу грошей, відмовився від спокусливої «пропозиції» опонентів. Після цього Дрогобицька райпрокуратура, яка за прикладом Генпрокуратури «наглядає за дотриманням законності» лише тоді, коли отримує політичне замовлення чи коли пахне грошима, порушила проти Сендака кримінальну справу за статтею «шахрайство», звинувативши у тому, що він у 1999 році начебто обманом скупив акції автотранспортного підприємства в Дрогобичі, яке очолював 18 років до обрання головою облради.

«Закріплення» обвинувальної «бази» в «справі Сендака» відбувається дуже оригінальним способом. Акціонерів підприємства, котрих понад шістсот, буквально виловлюють де прийдеться дві сотні співробітників податкової та міліції, звозять до прокуратури, а там за гроші пропонують написати заяви, що Сендак відібрав у них акції під примусом, погрозою звільнення з роботи тощо. На кількох «потерпілих», котрих він колись звільнив з АТП за крадіжки чи зловживання спиртним, податківцям вдалося зекономити, — ті охоче підписали потрібні свідчення.

Після того як голова облради розповів про усе це «Свободі» і заявив, що буде захищатися від безпідставних обвинувачень усіма доступними методами і легко «цим вурдалакам» не дасться, в одну з київських лікарень, де він нині перебуває, з'явилися співробітники Львівської облпрокуратури. Вони вилучили історію хвороби пана Михайла й вручили йому повістку про явку 21 квітня на допит.

Тим часом до редакції звернувся мешканець Львова пенсіонер Василь Трешнівський. Його розповідь нам видалася цікавою, отож сподіваємося, що вона приверне пильну увагу і правоохоронців.

— У львівській, залежній від есдеків, пресі чи не найактивніше «викриває» пана Сендака начальник автотранспортного управління, депутат облради Ігор Дума, — повідомив наш читач. — З цим «безкорисливим виразником і захисником інтересів народу» я пропрацював кілька десятків років у львівському автотранспортному підприємстві №13122, тому можу цілком відповідально стверджувати, що більш нещирої людини, котра дбає лише за поимноження власних статків, не зустрічав впродовж усього свого довгого життя.

Свою кар'єру в нашому АТП Дума починав слюсарем-електриком, та після арештів у 1974—1975 роках правоохоронними органами майже всього керівництва підприємства за обвинуваченням у розкраданні соціалістичної власності він несподівано, бо не мав на той час жодної освіти, був обраний звільненим секретарем парткому. Про неафішовані причини такого кар'єрного злету вчорашнього електрика ми — його колеги-водії, звичайно, здогадувалися, та вголос боялися говорити про це, щоб не загриміти услід за колишнім керівництвом за грати чи у психлікарню. Згодом Дума зайняв директорське крісло.

На підприємстві, як і раніше, продовжували пишно буяти корупція, хабарництво, розкрадання державного майна. З водіїв приміських автобусних маршрутів контрольна служба вимагала по 500 рублів, а з міжміських — вже по тисячі. Щоранку данина збиралася й на автостанціях. За виїзд на лінію водій мав щомісяця сплатити сто рублів. Щоб зібрати ці гроші, водії не видавали пасажирам квитки. Нас, водіїв, керівництво підприємства взагалі поставило в такі умови, що ми вимушені були платити за все — за ремонт автомашини, запчастини на складі. Разом із тим виділене для потреб АТП майно включно j дизпаливом створене Думою мале підприємство вивозило на продаж за кордон. Для прикладу, з десяти автобусів «Ікарус», підправлених в Угорщину начебто для ремонту, через три роки повернувся лише один.

Одночасно із занепадом державного підприємства росли статки його директора. Звичайно, не на свої 200 рублів зарплати він побудував за короткий термін кілька будинків біля Львова. Водіїв та інших співробітників АТП змушували писати заяви про надання грошової допомоги, будівельних матеріалів начебто для власних потреб, а насправді все це спрямовувалося на директорські новобудови. У тому ж напрямку зникали й матеріали, отримані підприємством у ремонтно-будівельному управлінні Мінтрансу. У незрозумілій нормальній людині хворобливій гонитві за «житлоплощею» Дума придбав ще й будинок у Судаку, а у Львові отримав поза чергою чотирикімнатну квартиру. Тим часом десятки працівників підприємства багато років безнадійно чекали хоча б на якесь житло.

Тих же, хто насмілювався не погоджувалися зі „стилем керівництва» Думи, він під різними приводами звільняв з роботи. Так позбулися посад інженер Виховець, слюсар Гуменецький, водії Табака, Терегулов, Рудий та багато інших.

Тепер цей «борець за соціальну справедливість», член однойменної медведчуківської фракції у Львівській облраді закликає «представника олігархів» Сендака піти у відставку і передати владу тим, хто «дбає» про людей і здатний прославиш державу на весь світ». Уже прославили! Так, що ніде очі від сорому подіти, — підсумував свою розповідь обурений лицемірством Ігоря Думи гість редакції.

Фото: Імідж «борця за соціальну справедливість» псують маєтки Ігоря Думи, стверджує газета «Свобода»

ІА "Вголос": НОВИНИ