Він зазначив, що після того, як у 1992 році набув чинності Закон про велику та малу приватизацію, телебачення та радіо стали об’єктами торгівлі.
«Мені тоді телефонував Микола Охмакевич, який був головою Державного комітету телебачення та радіомовлення України і пропонував купити телевізійний канал. Каже: «Купіть собі канал і буде ваша республіканська партія 16 годин говорити про що захоче». Ціна була 50 тисяч доларів. Тоді ця сума для республіканської партії була, як зараз 5 млрд. дол.. Вона була недосяжна… А хтось купив. І та Україна до сьогодні немає власного інформаційного простору», - сказав Левко Лук’яненко.
Він додав, що є окремі точки, добрі канали патріотичні журналісти, однак це – лише поодинокі вкраплення в неукраїнський інформаційний простір.
«За двадцять років телевізія лише змогла відірвати від духовного коріння українську молодь і прищепити їй любов до красивого життя. Але цю любов привили не за рахунок винахідливості, працелюбності чи чесної праці, а за рахунок різних комбінацій, таких як: дівчина вийшла заміж за діда багатого, когось там вбили і так далі. Тепер більшість молоді готова виїхати за кордон у пошуках кращого життя. Україна – чужа їм держава», - наголосив Левко Лук’яненко.
Він додав, що позитиву додає лише те, що за 20 років незалежності «український організм зумів виростити, створити свою інтелігенцію».
ІА "Вголос": НОВИНИ