Саме таким був основний приспів “Ганьби” – “козирної” пісні межі 80-х – поч. 90-х років минулого століття у виконанні «пам’ятної” львівської співачки Вікторії Врадій, »Віки”.

І немає нічого дивного в тому, що “Ганьба” Віки цілу п’ятирічку (бо відлік почався ще за совєтів) була справжнім хітом для мешканців Галичини. Тема „Морозенка – Морозу” завжди була близька нашим западенським, серцям: палким і вірним, романтичним.

Ми – нормальні і не стали “червоними” від “МОРОЗного” дитинства, хоча цілими поколіннями зростали під червоними знаменами. Не стали, бо ми галицькі хлопці і дівчата! Бо в наших генах жили-були Степан, Роман, УПА, ”Ще не вмерла Україна” і “Слава Україні”. Жили-були – то 99%-й факт (що є майже досконалістю), бо ми, галичани, першими повстали, ВГОЛОС заспівали те, що раніше оглядаючись шептали, а тому з радістю сприйняли пісню Віки, підхоплюючи приспів “за тобою, МОРОЗенку, вся Вкраїна плаче…”

Але прийшов 94 – ми вже не так співали. Може тому, що найважливіші події відбувались влітку, а тому про МОРОЗ якось не думалось. Більшість галичан (як і більшість українців) у цю малотурботну пору року, по-серйозному, не хотіли замислюватися над тим, що ми можемо отримати якраз ТЕ, ЩО у нас є зараз.

“Маємо ТЕ, ЩО маємо” – прорік нам ПЕРШИЙ, якого у '91 ми так не хотіли і якого, навпаки, так прагнули у '94. Але ПЕРШИЙ сказав і вмив руки, а на його місце прийшов ДРУГИЙ. Після цього, ДРУГИЙ, безпроблемно, став ТРЕТІМ і можливо тепер…

“За тобою, МОРОЗенку, вся Вкраїна плаче…”.
У ‘99, у Львові і усій Галицькій землі ці ритмічні слова даремно були призабуті, а тому втратили свою популярну актуальність. Можливо тому, що галичан (як і Україну в цілому) “з пантелику збили” східні брати-сусіди. Як колись дотепно співав “Скрябін, “надихали в спину свої флюїди нервові сусіди”.

Саме у ‘99 до України докотилася і успішно потопила її “флюїдна антикомуністична хвиля нервових сусідів”. Вони першими (у ‘96) впровадили у життя сценарій: “Краще такий, який є. Нехай краще Перший стане Другим, ніж Другим стане Перший комуніст”. У 99 ми знову, як завжди, копіювали “нервових сусідів”..

Замість того, щоб на початок осені ‘99 “Ганьба” зазвучала мінімум у кожній другій галицькій оселі і пробуджувала думати про перспективу зимової пори року (класичний сніговий покрив з не менш класичним українським МОРОЗом – добрі підвалини для хліборобів весною, а пізніше щедрий врожай восени), ми – галичани (у вражаючій своїй більшості), до отупіння завзято втягнулися у “всеукраїнський антикомуністичний маховик”.

Ми-галичани, “першо-єдині” в Україні спромоглися “умудритись” у вересні ‘99 у Львові, у нашій опері, провести антикомуністичний форум, основною ідеологічною базою якого стала “базівщина”. І якби-то цей форум ставив собі за мету дати категорично негативну оцінку попередньому комуністичному режиму... Ні, його головною метою було недопущення до влади БУДЬ-КОГО з-під знамен лівої ідеології. Причому, під роздачу попала навіть млява ідеологія українського соціалізму. Рішення форуму стало солодким бальзамом для серця ДРУГОГО, який дуже хотів стати ТРЕТІМ. Адже саме тоді, влітку-восени ‘99, коли галичани мали працювати, щоб ДРУГИЙ не став ТРЕТІМ, вони взяли найактивнішу участь у компрометації всіх “ваговиків-ліваків”.

Галичанам не почули старої пісні із стрижневими словами: ”за тобою, МОРОЗенку, вся Вкраїна плаче”. Галичани не хотіли зрозуміти, що МОРОЗ на Україні був як у сиву давнину, так і при феодалізмі і капіталізмі теж був. Він був і є при “насадженому” соціалізмі і “новоявленому” капіталізмі. МОРОЗ на Україні буде й надалі! Галичани не дослухались до голосів із Наддніпрянської України, де МОРОЗ ніколи не вважався стихійним лихом, радше навпаки.

В результаті українці обікрали себе на п’ять років і Бог зна’ на скільки життів, а Україна від ‘99 по 2004 прожила під ТРЕТІМ, який перед тим був ДРУГИМ, під тихе бубоніння: ”Маємо ТЕ, ЩО маємо.”

2004. Галичани й надалі, як у ‘94 і ‘99, затикають вуха від “Ганьби” і не прагнуть заспівати: ”за тобою, МОРОЗенку, вся Вкраїна плаче…”.Тепер у нас, на Заході, задають запитання:”Ти за ЄДИНУ чи за НАШУ УКРАЇНУ?”, або ще простіше – “Ти за НАШУ УКРАЇНУ чи ні?”. І залежно від відповіді, проводять чітку градацію на “справжніх НАШИХ”, «несправжніх НАШИХ і „справжніх неНАШИХ.” Ось так, у 2004 Галичина підійшла до напруженого очікування ЧЕТВЕРТОГО. На Львівщині, як і загалом по всій Галичині, немає потреби пропагувати і закликати любити »найголовнішого” НАШОГО УКРАЇНЦЯ. Ми – галичани, у більшості своїй, і без підштовхування палко любимо Україну, нашу Україну, а також кожного, хто за Неї готовий багато чим пожертвувати і багато чим поступитись. Ми – українці відчуємо такого Українця серцем.

Але чи міг би “найбільший” і ПЕРШИЙ НАШ УКРАЇНЕЦЬ пожертвувати своїми небезпідставними амбіціями, щоб ЧЕТВЕРТИМ став не ТРЕТІЙ?

Безумовно, ПЕРШОГО НАШОУКРАЇНЦЯ підтримають на Галичині. Але чи його підтримають на Наддніпрянській, Східній і Південній Україні? Це не так певно. Можливо НАШОУКРАЇНЦЯМ варто заМОРОЗитись? Тим більше МОРОЗ, як природна стихія ніколи не заважав НАШІЙ УКРАЇНІ. Більше того, останніми роками вони переплітаються у своїй взаємодопомозі і боротьбі із “спекотним” ТРЕТІМ. А тому, щоб сьогоднішній ТРЕТІЙ не став завтрашнім ЧЕТВЕРТИМ, а “постійна спекота” на початку першого століття третього тисячоліття не стала справжнім лихом для України, ПЕРШИЙ НАШОУКРАЇНЕЦЬ разом з усією НАШОЮ УКРАЇНОЮ могли би проголосити курс України на МОРОЗ.

Курс України на мороз „Наша Україна” могла би розпочати саме із Львівщини. Саме тут найбільше клянуться у беззастережній відданості ПЕРШОНАШОУКРАЇНЦЮ, а тому без особливих проблем (?) мали би прийняти від нього реальну кандидатуру на ЧЕТВЕРТОГО. І було би добре, щоб після зими, перед народженням Весни, починаючи із Львівщини, на Україні залунала стара нова “Ганьба”, із “козирним” приспівом”: за тобою, МОРОЗенку, вся Вкраїна плаче…”.А коли Україна після виборів входитиме у нову зиму 2004 із своїм українським МОРОЗом, на чолі з ЧЕТВЕРТИМ, яким не був ТРЕТІМ, ми – галичани, будемо гордитись тим, що є мешканцями П’ємонту України і не забуваємо “старі пісні про головне”.

ІА "Вголос": НОВИНИ