11 травня на кількох сайтах бізнес-новин з’явилося сенсаційне повідомлення:

"В Україні заборонено дорогі покупки за готівку:
Міністерство юстиції України 5 травня зареєструвало відхилену ним раніше постанову Нацбанку про встановлення граничної суми розрахунків готівкою. Відтепер усі покупки від 10 тисяч гривень і вище мають здійснюватися в безготівковій формі. "Це обмеження буде працювати як відносно підприємств, так і простих громадян. Спрямоване воно, насамперед, на легалізацію коштів, які тепер доведеться засвічувати у банку, буде це простий поточний чи картковий рахунок. На невеликих покупках переведення коштів через банки не матиме жодних наслідків, але надходження на рахунки в 50 тис. грн. уже контролюються фінансовою розвідкою – Держфінмоніторингом. Цей орган отримує від банків відповідну інформацію і може почати з’ясовувати, звідки громадяни взяли кошти на дорогі покупки", – прокоментували нову постанову в Нацбанку. Крім фінансової розвідки, від нацбанківської новації виграють і фінустанови, до яких почнуть надходити додаткові грошові потоки. Думають, що найбільшу вигоду матимуть банки, що займаються картковим бізнесом. Примусове переведення великих покупок у безготівкове поле призведе до суттєвого зростання емісій "пластику" й обігу за картками."

Самі бачите, повідомлення справді сенсаційне. Адже хоча 10 тисяч гривень – великі гроші, особливо поза столицею, але це аж ніяк не повна валіза купюр. Властиво, це всього лиш півпачки грошей найбільшого наразі в Україні номіналу – 50 купюр по 200 гривень. А запланованих 500-гривневих, взагалі двадцять.

Та й перелік товарів, які коштують дорожче 10 тисяч, теж не такий малий. Якщо йдеться про одиничні предмети, то це не тільки автомобілі і нерухомість, а й дорогі комп’ютери, зокрема ноутбуки, і ювелірні вироби. Крім того, оскільки йдеться про одноразовий платіж, то це може бути й купівля одночасно кількох дешевших речей, які разом коштують понад 10 тисяч.

От тільки незрозуміло, звідки взялася цифра 10 тисяч гривень, якщо дещо нижче в тому самому повідомленні говориться, що Держфінмоніторинг цікавлять суми тільки від 50 тисяч гривень. Логічне запитання: "А навіщо тоді взагалі встановлювати таке обмеження?" Чи це не витівки якогось "банківського лобі"? Бо банки, і в цьому автори повідомлення мають рацію, за такого обмеження справді могли б чимало заробити на зростанні безготівкових потоків і додатковій емісії платіжних карток.

Тому перш ніж просто передруковувати це повідомлення, як це зробили багато сайтів, або братися його коментувати, хотілося знайти підтвердження викладених у ньому новин. Це зайняло трохи часу, зате тепер можна впевнено сказати: наведене вище повідомлення не сенсація, а звичайна "качка". На сайті Нацбанку нічого подібного знайти не вдалося. Загалом, щоправда, слід сказати, що крім сторінки індексів, поновлюється сайт НБУ не вельми добре. Однак відстеживши ланцюжок посилань на кількох сайтах, вдалося з’ясувати, що першоджерелом новини була публікація в "Деловой столице" – виданні загалом оф-лайновому і, як свідчить назва, не розрахованому на загальноукраїнський масштаб.

Щодо самої ідеї стежити за великими покупками, то вона не є новою. 10 грудня 2001 року тодішній Президент видав Указ №1199/2001 "Про заходи щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом". Причиною появи такого указу було визнання України такою, що недостатньо співробітничає з Групою з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF). Саме цим указом і було наказано створити у складі Міністерства фінансів України Державний департамент фінансового моніторингу – згадану у повідомленні "фінансову розвідку". І цим самим указом було встановлено, що первинний обов’язковий фінансовий контроль здійснюється, зокрема, комісійними та іншими магазинами. Отож деякі правові підстави для наведених у повідомленні тверджень є. І, до речі, оскільки магазини мають обов’язок "стукати" на покупців, незрозуміло, який взагалі сенс має обмеження покупок за готівку. Але 5 травня у Мін’юсті було зареєстровано лише дві постанови Нацбанку, обидві від 15 квітня: №131, що стосувалася порядку реєстрації учасників міжнародних платіжних систем, та №132. Саме постановою №132 і було внесено зміни до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Проте гранична сума готівкового розрахунку встановлюється не цією інструкцією, а Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (скорочено Положення про касові операції). Якщо точніше, то Положенням про касові операції (п. 2.3) встановлено, що "гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі." Хоча останнє Положення про касові операції було прийняте відносно недавно, 15 грудня 2004 року, попереднє Положення, від 19 лютого 2001 року, також містило відповідний пункт. Як видно з наведеного уривка, стосується він виключно суб’єктів підприємницької діяльності, як юридичних, так і фізичних осіб. Але виключно розрахунків між ними, а не зі звичайними громадянами-покупцями.

Що ж до "відповідної постанови Правління Національного банку України", то 9 лютого цього року НБУ видав Постанову №32, якою встановив граничну суму готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами у розмірі 10000 (десять тисяч) гривень. Це, між іншим, ще досить ліберально, бо ще недавно ця гранична сума становила лише три тисячі гривень. Та Нацбанк "забув" про одну важливу річ, те, що стаття 56 Закону "Про Національний банк України" зобов’язує його реєструвати свої нормативно-правові акти в Міністерстві юстиції. Мін’юст здивувався, почекав належний час, тоді ще трохи, а тоді нагадав НБУ про цей його обов’язок, зобов’язавши скасувати зазначену постанову, яка застосовувалася де-факто, будучи де-юре нечинною.

Нацбанк вчинив хитро. Він не став скасовувати стару постанову і приймати замість неї нову, а... прийняв її ще раз, за тією самою датою і під тим самим номером, однак зі зміненими пунктами 2 і 4 (хотів би я побачити інструкцію з діловодства, яка дозволяє витворяти такі-от фокуси). І подав цю нову-стару постанову на реєстрацію в Мін’юст, який і зареєстрував її за номером 410/10690, але 18 квітня. Саме ці перипетії і малися на увазі у першому реченні повідомлення, що "Міністерство юстиції України 5 травня зареєструвало відхилену ним раніше постанову Нацбанку про встановлення граничної суми розрахунків готівкою". Помилка – у даті реєстрації. А далі хибний висновок про те, що це обмеження поширюється на всі покупки.

Цікаво тільки, хто з Нацбанку надав такий "фаховий" коментар!?

ІА "Вголос": НОВИНИ