Образ загального ворога або, принаймні, спільної загрози робить країни союзниками. Так, на думку польського письменника Зємовіта Щерека, «полякам подобається, що хтось ще чинить опір Росії, тому вони вважають українців за союзника, особливо, коли вони виходять на барикади». Звісно, що багато стереотипів формується на основі уявлень про себе і на цьому наголошує автор: «Те, що українці намагаються вирватись від впливу Росії, спричинює ситуацію, що Україну сприймають як козака який не дається Росії і намагається вирватися з під того впливу. Можливо, поляки люблять про себе так думати і тому це переносять на українців».
       
Зємовіт Щерек

Стереотипи  змінюються – або чергують одні одним, переконаний польський письменник: «Коли я почав їздити до України, то  знання про неї не були присутні в свідомості поляків. Це були уявлення про Україну, як про частину радянського простору, який розпався, тому Україну часто бачать через призму колишнього Радянського Союзу. Згодом Україна почала набирати форм, це були політичні події чи політичні рішення. До прикладу, перший майдан 2004 року запрезентував це».

Письменник зазначає, що у стереотипному уявленні багатьох поляків «Польща – то маленький Качинський, а Україна – то війна з Росією. Коли настане спокій в Україні, то образ українця сформується інакше».  

Марош Крайняк

Дещо різниться з польським уявлення про українців у словацьких русинів. На цьому наголошує словацький письменник Марош Крайняк «Русини не відділяли Україну від Радянського союзу, у них є досі відчуття, що Україна є частиною демонічного світу. Коли я жив в Братиславі, то відчув, що українців та русинів сприймають як частину кримінальної банди». Проте у свідомості людей західного світу слов’яни були радше невідомим утворенням аніж чітким стереотипом переконаний Зємовіт Щерек: «Для Заходу слов’яни раніше були як «Мордор» Толкіна. Слов’ян у свідомості західної людини не існувало. Тепер Захід поволі починає помічати різниці між тими невідомими країнами».

«Українців часто не розмежовують з росіянами. На картах світу нашу столицю пишуть як «Kiev». Це має негативний відтінок, але він має під собою підстави, що Київ був 350 років під васальною залежністю російської культури», – зазначає український поет Андрій Любка. Однак не менш живучими, на його думку, виявились і власне українські стереотипи про самих себе: «Промовистий стереотип, що українці не люблять самі себе. Згадайте, як перед Майданом всі говорили, що такого не може бути, я – українець, не хочу більше нічого робити, хочу тільки пишатися». Більшість старших людей говорять, що ніколи не буде порядку в нашій країні. Люди, які їдуть вчитися до Києва і стають російськомовними.

Це один з елементів зневаги до самих себе. Це спроба бути кращими і записатись в інше середовище». Проте стійких уявлень про Україну у світі досі не має, підкреслює Андрій Любка:«Ніхто до кінця не розуміє, що відбувається в Україні. Це добре, бо той негатив, який є можна перекреслити. Ми лише зараз наносимо себе на карту ідентичності, тому ми можемо ще змінити ситуацію».

Підсумовуючи дискусію варто закцентувати, що  стереотипи про Україну не є численними і стійкими, більшість з яких засновані на  радянській парадигмі дійсності та постійному протиставленні Росії. Час від часу стереотипи чергуються одні з одним, коли соціальне  життя України виходить  на пік політичного сплеску. До прикладу, Майдан 2004 та 2012.  Проте, Україна не створює власних стереотипів про себе, що збільшує загрозу навмисного накидання стереотипів. Так, відсутність власних стереотипів творить в головах людей з-за кордону незрозумілу  і розмиту картину сприйняття  України.

Олексій Коваленко, Христина Головко, Школа журналістики УКУ

ІА "Вголос": НОВИНИ