Інформаційне агентство «Вголос»

Про необхідність таких поїздок і силу духу наших воїнів спілкуємось з відомою на Львівщині журналісткою, волонтеркою Ксенією Клим.

Розкажіть, будь ласка, насамперед, із чим їздили на схід і як вас там зустріли?

- Відколи почалась війна, перше Різдво було 2015 року, саме тоді ми організували такий волонтерський вертеп «Народною Самообороною Львівщини». Нам тоді написали гарний сценарій хлопці з Галицької ліги КВН. Він незвичний нам тут, на заході України, політичний. Але все одно є Три царі – замість яких ключові політичні гравці. Байден, Ердоган і Меркель. Замість Ірода – Путін, звичайно, замість цих його слуг – сепаратисти.
  
  Але як і у традиційному християнському вертепі, добро перемагає зло, так і у нас козак, доброволець переміг нечисть. Головна ціль була у нас – завезти різдвяний настрій, дух Різдва хлопцям і дівчатам на передову. Крім цього, була матеріальна допомога. Було майже 7 тонн гостинців звідси. Знаю, що дуже багато долучилися до допомоги на Яворівщині, Мостищині, Жидачівщині. Це вареники, зараз до Різдва це були обов’язково пампухи, пироги. Різні отакі смаколики, які нагадують про Різдво.

Де саме були?
До Станиці не доїхали. Але більше район Попасної, Золоте, Зайцеве. Там найбільше якраз наша львівська бригада 24-ка розташована. Ми намагалися з ними побути найбільше. Потім спускалися вниз – Волноваха, біля Пісків ми були, Карлівка. І аж до Маріуполя доїхали. Чермалик ще захопили. Ми в дорозі були 6 діб. Перших дві ночі просто в автобусі спали під час руху, бо ніколи не зупиняємось, їдемо. Багато точок, більше як 20 точно було. І стільки ж вертепів поставили.

Там чекають гостей із мирних територій. Зважаючи на напругу, яка є на кордоні, як хлопці і дівчата там на це реагують? Чи вони переймаються? Чи для них кожен день є звичним, бо ворог і так там ніколи не спить?

- Ми, напевне, були більше накручені і налякані, ніж самі військові. Вони дуже спокійні, вони несуть свою службу як зазвичай. Але, чесно кажучи, коли спілкуєшся з ними, особливо з молоддю, вони сумують за «адреналіном», якщо так правильно буде сказати. Хоча розуміємо, що це не дуже добре, бо обходиться дорогою ціною. І от, наприклад, були в 95 бригаді, і кілька днів тому вони мали загиблого. Саме через те, що снайпер поцілив.
  
  Але таких моментів, щоб було якесь нагнітання, то такого не було. Єдиний пригадую момент, то це в Чермалику. Там справді буквально через саме село проходить лінія розмежування. То був такий момент, що ми домовились на одну годину, коли приїдемо з вертепом, де зібратися мали і місцеві жителі, патріоти, і тут вони дзвонять, що побачили, що важка техніка підтягувалась.

А Ви коли кажете «адреналін», то маєте на увазі «адреналін» протистояння?

Рух, якісь дії. Нема гіршого для військового, ніж просто сидіти і чекати. Вони хочуть руху, і це природно. Не хочу сказати, що геть чисто у нас зв’язані руки і ноги. Навпаки. Настрої оптимістичні у війську. І це тішить.
Для них війна, як і для нас, стала буденністю? Чи вони вірять, що ще, наприклад, рік – і здобудуть перемогу?

Якщо сказати про місцеве населення, то вони вже дуже привикли до війни. А військові чекають на цю перемогу. Це однозначно. Чекають, щоб дати відсіч і вигнати ворога з нашої землі. Але конкретики ніхто не знає – як воно має відбутися і коли. Дуже прикро те, що робиться взагалі в Україні. Оце їх вибиває з колії і їм опускаються руки. Зважаючи на переслідування і закривання рота. Оце дуже прикро. Як журналіст, часто спілкуюся з хлопцями, бо в мене така тематика, і на це питання «Де простіше: на війні чи в Україні?» жоден не відповів інакше. А те, що на війні їм легше. Отже, ми щось тут не допрацьовуємо для того, щоб вони могли спокійно сюди повернутися. Бо у нас тут ще своя війна.

Окремо Ксенія Клим просила подякувати волонтеру Петрові Шоту, який як ніхто інший достукується до людей зі словами, що війна триває і потреба допомагати нікуди не зникла.

Усі фото надані Ксенією Клим

Олег Галів для ІА «Вголос»

ІА "Вголос": НОВИНИ