Ватра волі родом з Карпат
Олекса Гірник, чий відчайдушний вчинок став одним з символів боротьби українців проти русифікації в тоталітарній радянській державі, походив з родини бойків-верховинців. Він народився 28 березня 1912-го року у Богородчанах, на території сучасної Івано-Франківської області.
Спершу батьки віддали сина до польської школи, та все ж основну освіту юний Олекса здобув в українській гімназії в Станіславі (стара назва Івано-Франківська). Нагадаємо, з 1918-го по 1939-й рік територія сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Волинської та Рівненської областей перебувала у складі Польщі (другої Речі Посполитої).
Після гімназії батьки бажали б бачити молодого Олексу у духовній семінарії, та він обрав інший шлях. Через його непримириму позицію проти спольщення українців кар'єрний шлях у більшості напрямків для нього був закритим. Втім, це не зупинило юнака, який ще з підліткових років брав участь у діяльності таких український організацій, як «Пласт» та «Просвіта». Понад те, в юнацькі роки Олекса Гірник приєднався до молодіжного крила Організації українських націоналістів, що діяла нелегально. А згодом знайшов роботу в українській спортивно-патріотичної організації «Сокіл», яка займалася фізичним та духовним вишколом українського юнацтва на Галичині.
25 березня 1937-го року польський суд визнав Олексу Гірника винним у державній зраді, за його неодноразові заклики до відновлення незалежності України. Юнак отримав 5 років та 3 місяці ув'язнення, частину з якого провів у сумнозвісному польському концентраційному таборі «Береза-Картузька». Проте з початком Другої світової війни він тікає з польської в'язниці.
Незламаний попри табори
З приходом радянських окупантів ситуація для Олекси Гірника не змінилась. Щобільше, цього разу українські націоналісти стикнулись з найбільш безжальним та рішучим ворогом, який не зупинявся перед масовими розстрілами та депортаціями. Вже в листопаді 1939-ого року Олекси заарештовують, а в 1940-у році визнають винним у державній зраді та засуджують до 8 років таборів. Попори тортури та пропозиції до співпраці, чоловік не видав жодного імені своїх товаришів з націоналістичного підпілля.
Після 8 років в трудових таборах на Уралі Олекса Гірник повернувся до України, і вже через рік одружився з Кароліною Петраш, яка також пережила заслання. Пара, в якої згодом народилось двоє синів, жила у місті Калуш. Та всі ці роки ситуація в рідному краї, зокрема форсована русифікація, дискримінація української мови та заселення України росіянами не давали йому спокою.
Я - всього лише учень Шевченка.
У січні 1978-го року Олекса Гірник визначився з рішенням стосовно самоспалення на знак протесту проти русифікації. у прощальному листі до дружини, який вона прочитала вже після його смерті, він писав таке:
"Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця, –написав Олекса Гірник у передсмертній записці. – Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець".
Свою акцію Олекса Гірник приурочив до 60-ї річниці проголошення Центральною Радою незалежності Української Народної Республіки. Символічно, що дата ця передує Дню Соборності, коли внаслідок Акту Злуки 22 січня 1919-го року вперше була утворена єдина українська держава, яка об'єднала більшість етнічних земель українців.
Близько 3-ї години ночі чоловік розкидав по схилах гори листівки, написані власноруч, та облившись бензином, підпалив себе. Зміст листівок був приблизно такий:
"Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! (Радянська, та не російська). Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918р. - 22 січня 1978р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!"
Згоріле тіло чоловіка знайшли міліціонери, а згодом на місце подій виїхали співробітники КДБ. Інформація про подію була суворо засекречена, а в помешканнях родичів та друзів Олекси Гірника відбулись обшуки. Та попори це, інформація про його вчинок швидко поширилась Україною, і попри КДБшні репресії, щороку в день його загибелі на Чернечій горі в Каневі з'являлась гілка калини.
Пам'ять про жертву дисидента
За часів СРСР пам'ять про вчинок Олекси Гірника була під суворим табу, проте зі здобуттям Незалежності України ситуація змінилась.
У 1993 р. в Калуші його іменем була названа вулиця і встановлена меморіальна таблиця на його будинку.
Іменем Олекси Гірника названо Богородчанську школу № 1, в якій обладнано музейну кімнату О. Гірника, а на подвір'ї школи встановлено меморіальний знак із зображенням героя. В Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби, на вул. Тарнавського, 22, відкрито виставку, присвячену пам'яті Олексі Гірника, на якій експонуються світлини з родинного архіву Гірників, особисті документи, вишивки, які люб'язно надав його син Євген Гірник.
Єдиним виключенням був період правління президента-втікача Віктора Януковича, коли на вшанування пам'яті легендарного дисидента всі роки правління проросійського лідера не був присутній жоден державний посадовець.
ІА "Вголос": НОВИНИ