Зіновій Сірик, секретар Львівської міської ради.

Питання „Цвинтаря Орлят”

Президент України, Віктор Ющенко, перебуваючи в Польщі, пообіцяв полякам посприяти у вирішенні питання з „Цвинтарем Орлят” у Львові. Як відреагує Львівська міська рада, на таку обіцянку Президента?

По-перше, хотів би з прикрістю зазначити, що за триразове перебування нового Президента на території Львівської області, нажаль не відбулось відвідання ним міської ради, яка першою в Україні визнала його новим Президентом і прикріпила на Ратуші поряд із національним ще й помаранчевий прапор, хоча віримо в те, що це найближчим часом виправиться.

А з приводу тієї заяви дуже складно щось говорити оскільки в ЛМР немає наразі жодного документу чи звернення щодо цього питання. Де-факто він є відкритим, ним усі користуються, все – він працює. Формально питання гальмується тільки в одному – це об’єкт будівництва, і він, як і всі інші подібні об’єкти, повинен бути зданий в експлуатацію, а цей акт здачі в експлуатацію має затвердити Державний комітет із будівництва та архітектури, який знаходиться в Києві. Але очевидно, що поки там ідуть кадрові перепризначення, то швидкого вирішення питання навряд чи можна чекати, але саме новий чи перепризначений голова комітету мав би за це взятися. Це якщо говорити про формальну сторону.

Реальний же бік справи полягає в тому, що існує потреба щоб сторони знову сіли за стіл переговорів і зрозуміли вихідні моменти. Бо в чому була проблема раніше? Проблема була в тому, що наш екс-президент Леонід Кучма, не дуже глибоко розумів і цінував національну українську гідність. А це було власне проблемою. Бо так виглядало, що ЛМР має справу, не тільки з польською стороною, а з двома сторонами. Це була польська сторона, з цілком зрозумілими й законними побажаннями, що сприймалось з розумінням. Але, на жаль, на тій стороні був і український президент, що найбільше дратувало всіх і далі аргументи були вже майже не потрібні, адже далі йшли емоції, і складно було тому зарадити.

Але в даній ситуації є сподівання на компроміс. Бо насправді ніхто не заперечує проти компромісу, але міська рада і львівська громада в першу чергу, ніколи не поступляться й будуть відстоювати до кінця питання національної української гідності. Адже цілком правильно сказав Яцек Куронь, що з цієї ситуації всі сторони мають вийти з гідністю. І не може бути, щоб на території Львова була слава оборонцям іншої держави і т. д. Якщо будуть знайдені достойні форми вирішення, то питання і без президентів може вирішатись, не конче їхнього втручання. Але якщо новий президент хоче взяти участь в цьому процесі, то ми радо будемо це вітати.

Львівський політолог і філософ Тарас Возняк, в одній зі львівських газет, висловив думку, що раніше це питання не розглядалось через те, що депутати міської ради пішли на налигачі у кількох демагогів. Як ви б могли прокоментувати таке твердження?

Тут треба спокійно до цього поставитись. Що означає демагоги? На одне з рішень ЛМР, ще минулої каденції, була якась чергова поступка польській стороні, і львів’яни організували збір підписів про відкликання міського голови та міських депутатів. Я це добре пам'ятаю. І судовий процес припинився тільки тоді, коли вже не було на посаді тієї особи, проти якої власне і збирались підписи. Тому не треба ігнорувати думку львів’ян і громадськості щодо цього питання. Тут ЛМР відображає інтереси львів’ян, що є її безпосереднім обов’язком.

В цьому процесі, якщо вже говорити детальніше, є ще одна проблема. Чому він так довго триває? ЛМР приймала, здається три чи чотири рішення з цього питання. І кожного разу досягався якийсь компроміс, який не був реалізований. Бо пропонували ще щось інше. І не було кому, хоча б гаранту Конституції, сказати, що мовляв, ну ось прийняла рада компромісне рішення – відкрили і крапка. Але таке мовчання, екс-гаранта, дозволяло заходити питанню на другий, а з часом третій виток. І це вже не серйозно. Адже рішень справді, компромісних було кілька. Питання – скільки їх ще повинно бути? Де ж той кінець? Хоча розумілось, що відтворення в тому вигляді, що був за польських часів, очевидно, не могло відбутись. Має бути знайдена, ота, золота середина.

Внутрішньополітичні процеси міської ради

Як Виконком і, Ви зокрема, ставитесь до задекларованого створення у міській раді нової фракції – „Нова Україна”? І який вплив вона може мати?

Заява депутата В. Рудницького, на передостанньому засіданні Ради, завершилась подачею мені як секретарю Ради, його заяви від 21 січня цього року про його вихід із депутатської групи „Наш Львів”. Ось і все.

Не хочу звинувачувати когось в демагогії, але те, що є, те я і констатую як факт. Усе. Наразі нічого більше не можна коментувати, на жаль.

Що Ви можете сказати про актуальні взаємини фракції „Наша Україна” і міського голови? І чи залагоджений уже конфлікт між мером і паном Гузаром?

Тут потрібно відзначити кілька моментів. По-перше, же більше року йде нормальний конструктивний процес. Процес прийняття бюджету 2004 року був переломний для міської влади. Оскільки, нарешті, вдалося, тоді, депутатам озвучити свої побажання, а мерові, нарешті – почути депутатів. І зійтися в якомусь компромісі. А місто отримало бюджет.
І з цього моменту сторони почули одна одну і почали більш менш, краще чи гірше, але конструктивно співпрацювати. І жодних змін з того часу, у процесі, не відбувається. Так іноді десь воно гостріше, іноді тихіше, але це є нормальна робота. І прийняття цьогорічного бюджету, це конкретно показало. Він йшов дуже важко, ми три тижні працювали, можливо воно не було видно так на зовні, але в тому ж таки сесійному залі, жодна з політичних груп, не висунула свого незадоволення чи не виступила проти існуючого бюджету, хоча він був значно гіршим за минулорічний. Адже проблема бюджету в тому, що колишній прем’єр-міністр і екс-кандидат на посаду президента, Віктор Янукович, і його уряд, дуже популістично накачав бюджет соціальними обіцянками, а не заклав нічого щодо їхньої виплати. І ось через те, сьогодні в нас є, ніби то добрі, але не підтверджені фінансами підвищення, з’їли дуже багато грошей і на решта галузей довелось ділити те, що залишилось.

А ті от перепалки в сесійній залі, знаючи натуру нашого мера, можна вважати традицією, без цього не обходиться кожне друге засідання Ради. Тим більше не можна це назвати конфліктом, бо якщо Ви подивитесь в бюджет 205 року, то фактично, майже половину бюджету становлять витрати на потреби 8-ї міської лікарні, де депутат Гузар є головним лікарем. Ну, який же тут тоді конфлікт.

Про розвиток міста і його основну проблему

Окрім соціальних статей бюджету, мешканців міста цікавить питання – які кошти виділяються на реконструкцію й розвиток нашого міста? Як раціонально їх розділити? Адже ідея „відбудови”, а фактично побудови Високого Замку, на тлі руйнування будинків, навіть вже на самій площі Ринок, видається не дуже раціональною.

Складно коментувати це рішення, оскільки є бажання. Я вважаю, що рішення про правильність чи не правильність подібних рішень може дати тільки історія. Наші діти скажуть, напевно, добрими чи поганими ми були.

У відповідь на це запитання нагадаю один класичний випадок, коли Сталін дав наказ про будівництво в Києві, після завершення Другої Світової війни, Хрещатика. І на ті часи це також було витрачання шалених грошей, на фоні бідноти, коли після війни люди їсти не мали, що. Але Хрещатик відбудували. Це було правильно чи ні? Щодо тих людей напевно, не зовсім, краще було б їм хліба з маслом дати. Але ми маємо Хрещатик у столиці України.

Але там протиставлення: архітектура – соціальна сфера (люди). А в нашому випадку: архітектура – архітектура?

Ну це не так важливо. Так, це ніби „свято в час чуми”. Чи має цей проект відновлення Високого Замку право на існування чи не має? Це ж також, не є побудовою, мені чи Вам якихось хоромів, це є виключно приватна ініціатива міського голови, збудувати Замок, як філію картинної Галереї. Це може прокоментувати тільки та людина, що прийняла це рішення. Усі інші думки, будуть тільки здогадками, другого чи третього рівня.

В мене наприклад є трохи інша ідея, хоча вона теж лежить у тому ключі. Первинна ідея була десь зрозуміла. Адже у Львові немає монумента українських перемог. Ось у Варшаві, є щось подібне, і називається це монумент „Язди Польськей”. Де визначено всі місця, де поляки у війнах отримували перемоги. Місця польської слави. Очевидно, що у Львові і в Україні в цілому, щось подібне мало б бути. Пора припиняти їздити в Берестечко. Туди, насправді треба їздити, але ще треба і в Жовті Води і в Корсунь. І ми маємо виховувати молодь на наших перемогах.

А вже питання форми - тут складно. Адже, не хочу сипати сіль на рани, історики скажуть, що місто Львів не відзначалось героїзмом в обороні своїх мурів. Як правило, більшість воєн львів’яни відкуплялись. Тобто оборонними мурами ми нібито горді. Але як це робити? Відновити замок? Знову ж таки замок князя Лева був не там, тут був польський. Чи відновлювати чи ні? Не знаю. Я б провів якесь широке громадське обговорення з даного питання, нехай би люди говорили. Правда є проблема з подібними слуханнями, після радянського періоду. Ми не можемо зупинитись. Говоримо і говоримо. А часто і просто заговорюємо проблему.

Вибори 2004! Вибори 2006?

Як відбуваються взаємини львівських міської і обласної ради? І на якому рівні вони зараз перебувають?

Ніяк. Треба зрозуміти, що одним з елементів успіху цієї президентської кампанії і помаранчевої революції, було те, що, на великий подив наших сусідів, як росіян так і поляків, у нас існує високий ступінь незалежності органів місцевого самоврядування.

Російський журналіст, дізнавшись про нашу підтримку Віктора Ющенка, не міг зрозуміти й запитував, а як ви тепер будете відповідати перед центральною владою. А я сказав, що ви не хвилюйтесь, в Україні органи місцевого самоврядування взагалі не виконують указів Президента, бо для них це не є нормативний акт. Ви б бачили, які в нього очі стали. А як це? Запитав він. Президент вам не указ? В Україні ні, відповів я. Адже в нас в країні органи місцевого самоврядування виконують виключно рішення й закони парламенту України. А до всіх інших рішень, в тому числі Кабінету міністрів, дослухаються. І це велике досягнення, яке ми маємо на сьогоднішній день.

Обласна рада зі свого боку, доживає, хочеться вірити, останні дні в Законі про органи місцевого самоврядування. Вона не є органом місцевого самоврядування, оскільки в неї немає територіальної громади, немає майна, немає землі. Вона є органом регіональної влади, простіше, кажучи – представницький орган території. До відома облради мають відійти питання: а) суперечок між територіями, б) міжрегіональні проекти, що стосуються кількох районів області. Ось і все.

І тому наші відносини чітко розмежовані законодавством, і тому в нас чи, то поганих чи добрих стосунків немає. Так ми обмінюємось інформацією, проводимо спільні зустрічі для координації.

Яке Ваше ставлення до певного роду опозиції, щодо міської ради, якою виступає об’єднання „Самопоміч”? І як Ви сприймаєте їхні дії? Зокрема, останні спроби захисту мешканців відомчих будинків?

Ну, по-перше, це не є опозиція, оскільки опозиція має свою чітку програму, критикує дії влади і пропонує свою програму по всьому спектру проблем міста.

Андрія Садового я добре знаю, бо свого часу ми були депутатами, в минулій каденції, однієї фракції. Він амбітний, молодий чоловік, який досяг уже дуже багато. Але очевидно хоче більшого і це треба вітати.

А по-друге, що стосується самої „Самопомочі”, я вже говорив в інтерв’ю на ТРК „Люкс”, що як на мене робиться суттєва методологічна помилка, бо я знаю що таке „Самопоміч”, це „Самопоміч хлопська” – проект часів „Солідарності” у Польщі. І я так дивлюся, що в там тій самопомочі були наступні кроки в діяльності, і так виглядає, що майже один до одного копіюється цей проект польської самопомочі тут у Львові. Але там це була самопоміч для допомоги селянам, а чи воно піде тут у Львові, у такій модернізації, сумнівно.

Ну і, по-третє, ніколи вона не знайде справжніх прихильників. І не буде реально реалізована, якщо не буде роботи. А буде просто привертання уваги і юридична допомога чи надання порад. Порад ми вже в радянські часи наїлися. Зараз потрібна реальна робота.

Я їм пропонував, мовляв, хлопці, зрозуміло, що місто всього не може зробити фізично, і будинки й відомства. Але візьміть десять будинків і зробіть це. Коштів, повірте, якщо говорити про Андрія, в нього є цілком достатньо. І покажіть як це має бути. Бо привернення уваги без реальних кроків? Подивимось як воно буде.

Дехто вважає, що це піар хід пана Садового, який уже готується для наступних виборів мера. Сам Андрій Садовий в інтерв'ю „Поступу” зеперичив цю думку. Ви як гадаєте?

Я б тут говорив простіше. Тобто є „Самопоміч”, є її керівник. Організація задекларувала про себе і свої дії, стаючи відомою. А вже куди ця відомість спрацює? Чи на мера? Чи в парламент? Це вже різні речі.
Я порадив би керівництву „Самопомочі”, яке мало відношення до т.зв. „Галицьких інвестицій”, не забувати людям виплатити їхні дивіденди, бо негарно буде, якщо люди будуть показувати себе в одній сфері, заваливши іншу.

Останнім часом усе більше розмов чуємо про „березень 2006 року”. Чи відчувається це вже в повітрі сесійного залу ЛМР? І які плани у Вас особисто на цей час?

Ще не відчувається так дуже, оскільки міський рівень він є міський рівень, і тут виборчі компанії є трішки стисліші. А окрім того, я підозріваю, більшість депутатів буде мати одну важливу проблему – пропорційні вибори. Через що будуть застосовуватись інші, аніж раніше, техніки й технології ведення виборчої кампанії. І це поки що, я так бачу стримує людей, бо не відомо як це робити. А очевидно, що треба буде робити по новому.

Що стосується мене особисто, зараз складно, напевно, буду балотуватись до міської ради. Бо так для себе визначився, ще перебуваючи в 90-х роках у Товаристві Лева. Місто мені ближче, бо тут я живу, мої батьки. Я люблю це місто.

ІА "Вголос": НОВИНИ