Утім сьогодні як у наукових, так і в літературних та журналістських колах проблема плагіату є досить актуальною. Із цим нещодавно стикнувся й літературознавець та директор Дому Франка Богдан Тихолоз.
«Плагіат – це зло. А зло має бути покаране»
На своїй сторінці у Facebook він оприлюднив допис, у якому розповів про те, як у нього вкрали 53% його власного наукового тексту. Факт плагіату Богдан Тихолоз виявив у праці «Українське шістдесятництво: розставлячи крапки…» не менш відомого в Україні літературознавця, письменника та наукового співробітника Інституту літератури імені Тараса Шевченка – Дмитра Дроздовського.
Так, за його словами, Дмитро Дроздовський буквально вирізав з його праці «Поети-шістдесятники», яку він написав ще у 2001 році, величезні фрагменти тексту, а згодом – видав за свої. Без жодної вказівки на авторство.
У своєму дописі Богдан Тихолоз поширив й посилання з доказами крадіжки, які він отримав на основі порівняння обидвох статей.
««Стаття» «Дроздовського» має загалом бл. 70 тисяч знаків (включно з пробілами; подальша статистика подана також включно з пробілами). З них 37 225 знаків – прямі текстові запозичення з вказаної вище праці Богдана Тихолоза. Зокрема, з прологу автора-упорядника на с. 2 видання «Поети-шістдесятники» – три вступні абзаци загальним обсягом 1200 знаків; решта 36 тисяч знаків – з розлогої авторської студії Богдана Тихолоза «Високий лет з надламаним крилом. Корінь і крона українського шістдесятництва» (с. 3-24 того-таки видання). Загальний обсяг запозиченого (читай – ВКРАДЕНОГО) тексту – понад 53 відсотки від загального обсягу тексту «Дроздовського». Більш ніж половина!» – написав літературознавець у соцмережах.
Також, як припустив Богдан Тихолоз, інша частина тексту з праці «Українське шістдесятництво: розставлячи крапки…» Дмитра Дроздовського також цілком може бути плагіатом.
«Решта тексту (інших 47 відсотків) – це також, значною мірою, колаж-компіляція з цитат з інших джерел, більшість із яких вказані наприкінці «статті» «Дроздовського» під рубрикою «Список використаної у тексті літератури» (всього 17 позицій, серед яких, на жаль, немає основного джерела запозичень – згаданої вище студії Богдана Тихолоза «Високий лет з надламаним крилом. Корінь і крона українського шістдесятництва»). Не виключаю, що принаймні частина цього матеріалу – також плагіат з інших, не встановлених наразі джерел», – додав науковець.
З огляду на це, літературознавець зазначив, що Дмитро Дроздовський грубо порушив його авторські права, та звинуватив його в академічній недоброчесності. Крім того, він підкреслив, що таким вчинком науковець заплямував свою наукову репутацію, а отже, заслуговує не лише публічного осуду всієї наукової спільноти, а й виключення з усіх можливих експертних і вчених чи методичних рад.
Він наголосив й на тому, що, на основі факту плагіату його праці, слід перевірити весь науковий доробок Дмитра Дроздовського.
«Відтак такі ж сумніви викликають і наукові ступені, і вчені звання, присуджені Дроздовському, позаяк вони варті чогось лише тоді, коли здобувач здобуває їх самостійною і чесною працею, а не крутійством і дрібними крадіжками», – зазначив Богдан Тихолоз.
«І риби наловити, і ніг не змочити»
Так українська фразеологія описує того, хто, будучи винним, уміло уникає покарання. Та чи вдасться уникнути покарання Дмитрові Дроздовському? Адже після того, як Богдан Тихолоз оприлюднив допис із обвинуваченнями, той таки написав йому відповідь.
Щоправда, як стверджує сам Богдан Тихолоз, свій допис Дмитро Дроздовський опублікував лише для друзів та обмежив можливість писати до нього коментарі. У ньому науковець не оприлюднив жодного вибачення, позаяк почав вихвалятися своїм науковим доробком та надав своїм читачам перелік його останніх наукових праць.
"Дуже делікатний спосіб вибачення, треба визнати. Жеби його друзі виділи, який він чемний і чесний, а решта нє. Дотепно. Продовжуй, Дмитре, чудова стратегія захисту. Короткий зміст каяття, зреферований на підставі свідчень самовидців: ДД не крав, а зичив, бо не знав, що красти – гріх, позаяк народився ще до епохи доброчесності, яка настала щойно 2021 року. А доти красти було можна", – написав згодом Богдан Тихолоз у своєму наступному дописі.
А ось вибачення літературознавець отримав лише у коментарях до власного допису. При цьому Дмитро Дроздовський заперечив, що оприлюднив реакцію на обвинувачення для обмеженої аудиторії користувачів.
«Пане Богдане, приношу публічно свої вибаченння за цю прикру ситуацію. Пост відкритий для всіх і не знаю, чому й хто сказав, що він тільки для друзів. Вам висловив вибачення в пості, який є world open», – прокоментував Дмитро Дроздовський.
Та на цьому в історії не було поставлено крапку. Плагіат Дмитра Дроздовського неабияк обурив не лише Богдана Тихолоза, а й всю наукову спільноту. Тож вийти сухим із води «науковцеві» навряд чи вдасться. Та й простими вибаченнями у соцмережі, здається, цей інцидент не обійдеться.
Зокрема, учора Богдан Тихолоз, який став свідком плагіату власного тексту, висунув до Дмитра Дроздовського чотири вимоги, після виконання яких він зможе прийняти вибачення.
Перша з вимог, на якій особливо наголосив літературознавець, – оприлюднити усі факти плагіату у власних працях. Він закликав Дмитра Дроздовського надати повний перелік таких праць та вказати джерела усіх запозичень. Також Богдан Тихолоз зазначив, що Дмитро Дроздовський має попросити вибачення у всіх цих авторів.
Друга вимога Богдана Тихолоза до Дмитра Дроздовського – добровільний вихід «науковця» з усіх експертних, консультаційних, вчених, науково-методичних, художніх рад та редакційних колегій, у яких він перебуває.
За його словами, якщо до них належитиме особа із заплямованою діловою репутацією, це може негативно повпливати й на репутацію цих інституцій.
Як доказ, Дмитро Дроздовський повинен опублікувати власноручні заяви про вихід із них у вигляді скан-копій.
Також Богдан Тихолоз наголосив, що Дмитро Дроздовський повинен відмовитися від спроб захистити докторську дисертацію як в Україні, так і за кордоном. А ще – виплатити матеріальну компенсацію за моральну шкоду, спричинену плагіатом, у вигляді 100 тисяч гривень. Ці гроші, за словами Богдана Тихолоза, можна надіслати на благодійний рахунок Дому Франка, яким він керує.
Усі ці пункти Дмитро Дроздовський повинен був виконати до 15 лютого 2022 року.
"Перша вимога є умовою виконання всіх інших. Друга і третя зумовлені моїм твердим переконанням, що наукова репутація – як цнота: її можна втратити лише раз. (Кажуть, тепер роблять операції з відновлення, але я в цій справі не фахівець). Остання вимога є вислідом певності в тому, що інтелектуальна власність, як і будь-яка інша, коштує грошей і за неї треба платити, як і за кожен інший продукт чи послугу. А за вкрадене – десятикратно", – написав Богдан Тихолоз.
«Скажу лише, що всі мої вимоги ДД відкинув як неприйнятні для нього. А першу (про публічне визнання всіх випадків плагіату) й четверту (про компенсацію моральної шкоди) просто зігнорував. Що ж, очікувано. Тому, вочевидь, буде суд», – підсумував він.
Згодом науковці знову звинуватили Дроздовського в академічній недоброчесності. Зокрема, ознаки плагіату мав його текст у праці «Код майбутнього» (2006) та деяких його статтях, опублікованих у наукових періодичних виданнях.
Крім того, Дмитро Дроздовський був навіть лауреатом антипремії «Плагіатор року» у 2018-му.
«Міністр плагіату» Шкарлет та «науковець» Ківа
Так, у деяких його роботах також віднайшли уривки вкраденого тексту без цитувань та вказаного авторства. Тож що вже тоді говорити про звичайних науковців, коли навіть міністр установи, яка мала б контролювати усю українську науку, безсоромно дозволяє собі плагіатити чужі роботи та не несе за це жодної відповідальності.
Обговорювала українська громадськість й інцидент з одіозним депутатом від проросійської партії ОПЗЖ Іллею Ківою, якого після захисту у квітні 2021 року дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук також звинуватили у плагіаті. На щастя, званням «науковець» встиг потішитись недовго – вже у листопаді 2021 року ступеня кандидата наук його позбавили. Утім репутація «плагіатора» залишиться із ним вже на все життя.
Безумовно, такі крадії текстів – це справжні злочинці, які паразитують в середовищі української науки. Зрозуміло, що практично немає абсолютно унікальних текстів – кажуть, що всі думки та ідеї, так чи інакше, вже були сказані та викладені на папері до нас.
Утім одне – надихнутись ними та написати авторський текст, а інше – безсоромно привласнити його собі. Що це, як не злочин?
Зазначимо, що в Україні, відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав регулює Ст. 50 ЗУ «Про авторське право та суміжні права».
У ній вказано, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав;
б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав – опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
в) плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) cуміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
ІА "Вголос": НОВИНИ