Боротьба з корупційними пігмеями
25 березня 2015 року відбулася безпрецедентна в історії України подія: на засіданні уряду в прямому ефірі затримали керівника Державної служби з надзвичайних ситуацій Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького. З відома прем’єра Арсенія Яценюка чиновникам зачитали обвинувачення, одягли на них наручники і вивели із зали.
Їх звинуватили в організації корупційної схеми тендерної закупівлі паливно-мастильних матеріалів на користь партнерських компаній. При цьому компанії, які пропонували нижчі ціни, до тендерів не допускали, а за ці схеми чиновники отримували частину коштів. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков вимагав звільнити також усіх без винятку обласних керівників ДСНС, оскільки вони, за його словами, також причетні до цієї схеми. Ініціаторами чистки апарату уряду виступили А. Яценюк та А. Аваков, які спробували виступити перед пресою як рішучі борці з корупційними схемами.
Така демонстративна боротьба з корупціонерами здивувала як вітчизняну, так і західну пресу, яка майже одностайно назвала такі дії в прямому ефірі показухою. Адже, незважаючи на перемогу Майдану, попри піар деяких політичних сил та декларативні заяви влади, справжня боротьба з корупційною системою ще навіть не почалася, а сама корупція в Україні не тільки не зникла, а й зросла. Корупція залишилася іноді єдиним засобом досягнення мети – від отримання довідки лікаря до дозволу на будівництво магазину, від вступу до університету до влаштування на роботу. В Україні навіть небіжчикові без корупції не виділять місце на кладовищі, а хабарі є основною складовою доходу більшості бюджетних працівників: лікарів, педагогів, міліціонерів, чиновників. Після революції та приходу до владних посад молодих і голодних до прибутків партійних ставлеників хабарництво з’явилося навіть у тих сферах і справах, в яких не було раніше.
Де-факто після Майдану в Україні сформувалась олігархічна держава зі сприятливими умовами для ведення великого бізнесу, вибудуваною системою високих податків та викачування корупційних доходів з населення.
Прикриваючись демократією, європейською інтеграцією, реформами й називаючи себе форпостом європейської цивілізації від агресії Росії (якої НАТО та ЄС не бояться), олігархічна українська влада вимагає від європейських країн кредитів, фінансової допомоги й інвестицій. Для європейців доволі дивно чути, як українські урядовці, які весь рік не боролися з корупцією, а лише збільшували її масштаби, раптом заговорили про необхідність боротьби з нею.
Очевидно, що Яценюк з Аваковим вирішили вести боротьбу з корупцією фактично на низовому рівні державного апарату й, окрім того, зачіпають лише найбільш незначущі й неприбуткові з корупційного погляду галузі. Міністерство з надзвичайних ситуацій є майже безперспективною сферою для хабарництва, порівняно з нафтогазовим сектором, металургією, вугільною та хімічною промисловістю, і поступається навіть торгівлі озброєннями й українській освіті з медициною, де хабарі крутяться значно більші. На посади в цих міністерствах в Україні ставлять зазвичай далеких родичів колишніх бізнесових партнерів або ж тих, хто купив ці місця за залишковим принципом.
В олігархічній державі, якою є нині Україна, існує багато центрів економічного та політичного впливу, і глава держави та прем’єр – лише перші серед рівних, а державна політика не може реалізовуватися без взаємного узгодження. Рішення вести боротьбу з корупцією, звільняти нечесних суддів чи некомпетентних генералів часто контраверсує зі сферами впливу чи інтересами ставлеників олігархів, прем’єра або численних партнерів по коаліції. І їхні інтереси зачіпати не варто, адже їхня допомога та співпраця коштують значно дорожче. А кожен олігарх, лідер коаліційної фракції, власник медіа-холдингу мають десятки своїх людей на керівних посадах у всіх галузевих міністерствах, судах, податковій, МВС, прокуратурі, не кажучи вже про парламентські комітети. Прем’єр-міністр не наважився заарештувати керівників «Нафтогазу» чи державної митниці, які, маючи надприбутки, ведуть розкішний спосіб життя навіть за мірками рейтингу «Форбс». У цьому випадку заарештували маргіналів корупційної сфери, корупційних пігмеїв і зовсім не торкнулись інтересів впливових протеже партнерів по парламентській коаліції та олігархічних ставлеників.
Замах на «Свободу»
Дамоклів меч яценюківсько-аваківського «правосуддя» завис також над «свободівцями»: колишнім міністром екології та природних ресурсів України Андрієм Мохником і міністром аграрної політики та продовольства Ігорем Швайкою. Без огляду на те, чи є частка вини цих урядовців у висунутих обвинуваченнях, увага саме до екс-міністрів і саме до «свободівців» є доволі упередженою. Очевидно, очільників «Свободи» вибрали жертвами саме тому, що за них нікому заступитися як на геополітичному, так і на олігархічному рівні. За арешти та переслідування олігархів і депутатів колишньої Партії регіонів, які, як ніхто інший, за роки незалежності розграбували країну, уряд Яценюка може зазнати тиску з боку їхніх кремлівських господарів. Отже, для того, щоб РФ і далі регулярно постачала нафту, газ та електроенергію, а шоколадна фабрика в Липецьку працювала спокійно, деяких вітчизняних корупціонерів чіпати не варто. За інших олігархів та корупціонерів може заступитися міжнародний фінансовий капітал, який зробив ставку на «ліберально-демократичні» політичні сили.
А «свободівці», які не пройшли до парламенту, вже не є партнерами по коаліції і, відповідно, більше не впливають на процеси голосування, – якраз чудові об’єкти для показової боротьби з корупцією. Інформаційна кампанія олігархічних ЗМІ давно підготувала ґрунт громадянського невдоволення діяльністю цих двох екс-міністрів. На тлі розпіарених представників «Народного фронту» та «Блоку Порошенка» «свободівців», які не мали такого потужного медіа-ресурсу, зображали мало не найбільш провальними чиновниками. Отже, нагода покарати колишніх посадовців, які вже втратили вплив, нічим не загрожують і не приносять дивідендів чинній владі, стала найбільш оптимальною для уряду.
Падіння електоральної підтримки «Свободи» на минулих виборах та маса інформаційного бруду, вилитого на партію за останні роки, створюють додатковий сприятливий бекґраунд для такого піар-заходу. Ідея висунення звинувачень членам партії, яку конкуренти вже встигли затаврувати у пресі, може сподобатися суспільству і принести додатковий рейтинг прем’єру. Водночас така кримінальна справа не зашкодить урядовій команді, адже люди, яких звинувачують, не пов’язані з великими олігархами, щоб за них хтось заступився.
Проте українцям не варто переживати, що в країні дійсно почнеться справжня боротьба з корупцією, адже Яценюк з Аваковим навряд чи наважаться заарештувати самі себе. Зрештою, цілком можливо, що після отримання та освоєння чергового траншу кредиту МВФ якийсь Печерський суд завтра відпустить Бочковського та Стоєцького під невелику грошову заставу, і сьогоднішній розрекламований успіх може обернутися грандіозним провалом. Однак необхідний короткостроковий ефект для отримання іноземного кредиту та враження на західних банкірів це може справити, адже системна боротьба з корупцією корупціонерам не вигідна.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ