Одинадцять душ, рахуючи котів та собаку
Втекла разом з великою родиною: чоловіком, п’ятьма маленькими дітьми, однієї кішкою, одним собакою та чотирма кошенятами.
Відучора вся ця велика родина замешкала у модульному містечку для переселенців у Львові. Їм, як багатодітним, виділили дві кімнатки.
Про свою евакуацію з Миколаєва пані Надія каже коротко:
«Набридло сидіти у підвалах».
Адже два місяці родина ховалася від російських обстрілів та бомбардувань у підвалах та сховищах. Там, в тих сховищах вкотилася їхня домашня улюблениця.
«У нас було дев'ять кошенят, але вижило тільки чотири», - каже мені малеча пані Наталі й дає в руки півторамісячне кошенятко.
За діями дітей та моїми уважно спостерігає мама-кішка.
А тим часом пані Надія розповідає, що виїхати з міста їм вдалося завдяки українським військовим. Спочатку родина вирішила знайти прихисток в Одесі. І їх там прихистили ненадовго, у приміщенні монастиря.
«Але того дня Одесу обстріляли, вцілили у будинок та вбили тримісячну дівчинку, її маму та бабусю. То ж ми зрозуміли, що й там не буде безпечно», - розповідає жінка.
Тоді вся родина сіла на евакуаційний поїзд і поїхали до Львова. Проте російські ракети наздогнали їх і тут.
«Над поїзд вже був коло Львова, коли почалися обстріли. Вцілили в електропідстанції. Ми тільки проїхали повз одну з підстанцій, коли вона вибухнула», - каже пані Надія.
У Львові родину розмістили в одному зі шкільних приміщень. Але, на щастя, їм там не довго довелося жити. Вже за кілька днів родині запропонували переїхати у модульне містечко.
Собак не залишаємо
Пані Олена з Харкова евакуювалася разом з сином, чоловіком та двома собаками. Каже, що якби не обстріли та бомбардування, то другу б собаку не заводила.
Родина мешкала у мирному Харкові: дорослі мали роботу; син навчався у десятому класі та роздумовував ким хоче стати й до якого вишу буде поступати; шпіц просто насолоджувався життям домашнього собаки. А потім росія вторглася в Україну.
«У нас була одна собака Ларі. А потім господарі цієї собаки виїхали за кордон. То ж ми її забрали собі», - розповідає жінка.
До Львова родина евакуювалася 30 березня. Як говорить пані Олена, вони сіли в перший евакуаційний поїзд, в який вдалося потрапити. Та добиралися понад 20 годин.
У Львові їх поселили у приміщенні дитячого садочка. Всього там помістили 50 внутрішньо переміщених осіб. А в одній кімнаті довелося мешкати разом 11 особам, яких біда зібрала докупи.
Зараз місто виділило родині кімнатку у модульному містечку. Там встановлені двоярусні ліжка. А ще є можливість зачинити за собою двері та не бачити чужих людей. Зовсім усамітнитися їм ще не скоро вдасться.
Наразі родина облаштовується на новому місці: чоловік влаштувався на роботу, син вчиться у онлайн-школі.
«Найбільше мені хочеться повернутися додому», - зізналася пані Олена.
Дуже-дуже хочеться додому
Марина Іванівна тривалий час працювала у місцевій лікарні міста Костянтинівка Донецької області. А коли народився внук Гліб, зайнялася його вихованням.
До Львова родина евакуювалася три тижні тому. Про те як їхали, розповідати не хочуть. Згадали тільки, що їхали поїздом дві доби; часом поїзд зупинявся, тому що залізницю обстрілювали.
І коли потрапили до Львова та місто виділило їм місця у приміщенні культурного центру, то були вдячні і за це.
«Нас було в приміщенні близько 50 осіб. Ми спали на матрацах, як усі. Але ми вдячні за те, що мали де спати і мали де їсти. Тут, у модульному будиночку, ми маємо справжні ліжка, комплекти білизни. Тут дуже комфортно», - говорить Аня, донька Марії Іванівни.
Жінки кажуть, що вже налаштувалися на нове життя. А те, що було згадувати не хочуть. Аня за фахом бухгалтер і сподівається працевлаштуватися.
Вони вже перезнайомилися з іншими мешканцями модульного містечка, спілкуються між собою. А діти – граються, бігають та бешкетують.
«Хоча, дуже-дуже хочеться поїхати додому», - зізнається вона.
Офіційно
За словами начальника Львівської обласної військової адміністрації Максима Козицького, друге модульне містечко складається з 80 будиночків. І тут мешкатимуть 320 осіб.
«Ми розуміємо, що у порівнянні з кількістю вимушених переселенців на Львівщині, а зараз в області проживає 300 тисяч ВПО, і це лише ті, хто зареєструвався, – ці цифри здаються незначними – однак це лише початок», - каже він.
За його словами, крім Львова, найближчим часом такі містечка з’являться у Стрийській, Судововишнянській та Добротвірській громадах. Там поселять ще близько півтори тисячі українців, чиї помешкання зруйнували росіяни.
Міський голова Львова Андрій Садовий додав, що усі модульні будиночки подарував Львову польський уряд. Натомість місто забезпечує їх комунікаціями (вода, світло, каналізування), організацією побуту та благоустрою, а також контролює, щоб такі містечка мали все потрібне для якісного життя – від прибирання території до гарантування безпеки.
У коментарі «Вголосу начальник управління екології та природніх ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради Олександра Сладкова зазначила, що для кожного модульного містечка Львова розробляється ландшафтний дизайн. До прикладу, для цього містечка закупили та посадили тут сакури. А у наступному посадять клени.
За її словами, коли модульне містечко виконає свою функцію і будиночки розберуть, то дерева можна буде пересадити. Або ж вони тут залишаться і буде громадський простір.
Нагадаємо, як повідомляв «Вголос», у Львові вже спорудили тимчасові модульні будинки для переселенців. А також у Львові мають намір спорудити житло для вагітних переселенок.
ІА "Вголос": НОВИНИ