У кількох рядках офіційного некролога сказано тільки коли народився, де вчився, де працював…
«Вголос» поспілкувався з посестрою бійця, аби дізнатися якою людиною він був.
Він же - розвідка
Бойовий медик 103-ї окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних Сил України Ірина Клейменова зізнається що досі пам’ятає свою першу зустріч з Юрієм Хміляром.
За її словами, це був липень цього року. Ротного чомусь в той момент на місці не було.
«І тут за’їжджає авто з тризубом на дверцятах водія і паркується так, як навіть я собі не дозволяю паркуватися. І звідти виходить людина. На обличчі маска, весь в екіпіруванні. Але по очах бачу – хлопець. Йде до мене і каже: «Ти – дівчинка, отже ти – Сонце». І далі продовжує: «Твій ротний віддав тебе мені, енергетики є?». Я далі дивуюся», - розповідає вона.
Ірина Клейменова – бойовий медик, енергетики у неї є. Але навряд би розвідник прийшов би до неї за енергетиками.
Прийшов він до солдата з позивним «Сонце» з пропозицією співпраці – адже вона керує дроном і час від часу виконували невеликі операції у цьому напрямку.
«Він каже: «Мій позивний Фюрер». І в мене почалося сіпатися око», - згадує Ірина.
Зізнається, що їй не сподобався позивний Юрія. Проте з часом вона зрозуміла, що він йому пасує – боєць був природженим вождем, вмів надихнути, навчити, показати як треба робити та повести за собою.
Згодом вона дізналася, що позивний «Фюрер» боєць отримав після однієї дуже складно, але вдало виконаної операції. Вище керівництво бригади пожартувало, коли він доповідав про виконання. Але позивний залишився.
А тоді новий начальник повідомив, що буде давати їй та її команді, яка керує дроном, деякі невеличкі завдання, про виконання яких треба звітувати особисто йому.
Після візиту Юрія Хміляра Ірина недорахувалася чотири енергетики та пачку цигарок. Проте коли він встиг це взяти і як, вона не помітила, хоча боєць увесь час був у неї перед очима.
«Він же – розвідка. А розвідка – якщо не брав, то й не віддасть. У нього була команда з чотирьох хлопців, то він для них взяв. А ми почали виконувати позаштатні завдання з аеророзвідки. Спочатку вони були дуже прості, потім – складніші. Декілька разів він виїжджав з нами», - розповідає солдат Сонце.
Вже після тіснішої співпраці Юрій Хміляр чемно просив енергетики та цигарки.
Одного дня Ірині Клейменовій вдалося виїхати в Краматорськ і закупитися енергетиками та цигарками. На місці в підрозділі її вже чекав Фюрер.
«Каже: «Сонце, ти ж даси мені енергетиків? Правда-правда?». Потім мої побратими дивувалися, що у мене ціла розвідка чемно просить», - сміється Ірина.
Офіцер нового покоління
Ірина Клейменова зізнається, що до того моменту вона про Юрія Хміляра ніколи не чула. Але зараз вдячна долі, що в її житті був такий друг.
Він ніколи не використовував свого становища командира та офіцера і не тиснув на підлеглих. Даючи завдання, він так само дозволяв підлеглим оцінити ступені ризиків та можливість відмовитися від виконання.
«Він казав: «Я вам даю завдання, але від вас залежить чи ви будете його виконувати. Ви завжди приймаєте остаточне рішення: чи у вас достатньо знань для його виконання, чи у вас є для цього техніка та інше. Я хочу отримати результат, але він залежить від багатьох факторів»», - говорить Ірина Клейменова.
Юрій Хміляр дорожив своїми людьми та ніколи не давав завдань, які неможливо виконати. А також розподіляв роботу так, що всі екіпажі аеророзвідки могли її виконати.
Ірина каже, що це був офіцер нового покоління.
«Його не можна було відрізнити від звичайного бійця. У нас був випадок, коли ми рухалися між позиціями та чекали на чергове переміщення. Це була пізня ніч. Я п’ю свою чергову чашку кави, ми розмовляємо, сміємося і один з побратимів повертався і зачепив його ліктем. Я кажу: «Що ж, офіцера б’єш?». А той: «Де офіцер?». Ніхто не міг подумати, що Фюрер мав таке високе звання. Він ніколи не поводився зверхньо», - згадує посестра загиблого.
Довіра – перш за все
Ірина Клейменова настільки довіряла Юрії Хміляру, що готова була їхати з ним у «червону зону». Хоча екіпаж медиків ніколи у цю зону не виїжджає: бійці виносять поранених побратимів та передають їх далі.
Згадує, як однієї ночі її розбудили та викликали на одну з локацій.
«Я рання пташка, рано встаю і рано лягаю. А тут мене будять: «Тебе Фюрер по рації викликає». Це означало, що він уже десять разів подзвонив, а я не взяла слухавки. Він мені каже: «Маєш п’ять хвилин, біжи сюди». Я реально розумію, що щось горить, тому що Фюрер ніколи так не робив», - говорить Сонце.
На місці виявилося, що треба їхати в саме пекло. І Ірина потрібна була як медик. Клейменова закурила прямо в приміщенні. Хміляр очікував відмову.
«Я питаю: «Наскільки ти впевнений в операції?» Він: «Як карта ляже». І я з ним виїхала», - зізнається вона.
Операція пройшла успішно, тяжкопоранених не було. Місцевість на сьогодні вже деокуповано.
Потім таких операцій було декілька. І, на щастя, всі вони завершилися щасливо.
Ірина згадує, що плануючи операцію, яка видавалася іншим авантюрною та, можливо, провальною, Юрій Хміляр завжди випромінював позитив.
«Ми з ним ніколи не говорили про минуле. Тільки про майбутнє: майбутні операції, як ми визволимо той чи інший населений пункт, що ми для цього зробимо. І мене тішить, що він влітку був вдома та встиг побачитися з родиною», - говорить Ірина Клейменова.
29-річний львів’янин Юрій Хміляр загинув 12 листопада під час бою з російськими окупантами.
Похований на Марсовому полі у Львові. У Юрія Хміляра залишилися дружина та двоє синів. А також побратими, які продовжують його справу.
Читайте також у «Вголосі»: як львівські спецпризначенці визволяли Харківщину.
ІА "Вголос": НОВИНИ