Ампутували лапку через поранення
Зараз ці тварини мешкають у Домівці врятованих тварин у Львові.
Як розповіла «Вголосу» зоозахисниця Андріана Байло, собак привезли з Миколаєва, Харкова, Київської області та інших гарячих точок.
«Когось витягали з-під завалів. Когось господарі зачинили вдома, а потім волонтери відчиняли двері та забирали знесилених, зневоднених і худих. Були такі, яких залишили на цілий місяць без догляду», - каже вона.
Привозили сюди також собак з мінно-вибуховими травмами. Так, досі у притулку мешкає п’ятирічний песик з Харкова, якому через поранення довелося ампутувати лапку. Зараз вже все загоїлося. І собака почуває себе добре.
Всі ці тварини очікують коли знайдеться людина, якій вони сподобаються і вона їх забере додому. Проте, на жаль тварин не дуже розбирають.
То ж, аби песики не нудилися цілими днями у своїх вольєрах, у Домівці врятованих тварин запрошують львів’ян вигулювати їх.
«Собаку треба вигулювати кожного дня. Вона не може перебувати у вольєрі увесь час. Їй треба гуляти на свіжому повітрі. І собака повинна відчувати, що вона комусь потрібна», - говорить Андріана Байло.
Вигуляй мене
За її словами, в перші дні та місяці повномасштабного вторгнення росії в Україну, коли тварин тільки починали евакуйовувати, то в притулку стояла черга з осіб, які бажали вигуляти собак. Серед них було багато вимушених переселенців, які особливо намагалися підтримати своїх менших братів, які також відчули на собі «ласку російського чобота». То ж тоді собаки вигулювалися по п’ять разів на день.
З часом, мабуть, переселенці або виїхали, або повернулися додому. То ж тепер бувають дні, коли з песиками гуляють тільки волонтери, які працюють у притулку. Хоча у вихідні дні, та ще й за хорошої погоди, собакам вдається погуляти досхочу.
Зоозахисниця каже, що перед тим як довірити песика людині, яка хоче його вигуляти, волонтери розпитують чи має ця людина досвід спілкування з собаками, чи вміє себе поводити, чи не боїться. Також зважають чи це міцний чоловік, чи тендітна дівчина. Бо ж собаки є різні за характером і вагою. Великих, міцних та не дуже вихованих довіряють чоловікам з надією, що ті хоча б повідець втримають. Менших та спокійних – дівчатам. Дітям без супроводу дорослих собак не дають. А якщо діти з мамою чи з татом, то вони, зазвичай, вигулюють молодих собак та щенят.
Вигул собаки: випробувано на собі
Ми заходимо у приміщення, де живуть собаки й тут починається неймовірний лемент. Здається, пси намагаються перекричати один одного і всі разом гавкають:
«Візьми мене! Візьми мене! Диви, який я гарний! Який я хороший!»
І всі дивляться на нас з надією, що ми не тільки оберемо одного з них для прогулянки, а й заберемо собі додому.
Для нас волонтери обирають гарного невеликого спокійного песика, чіпляють його до повідця, повідець дають нам до рук і проводять невеликий інструктаж:
«Близько до інших собак не підпускати. За повідець тримати міцно. З повідця не спускати».
І нас відпускають на прогулянку. Обмежень у часі нема: гуляти можна доки не втомимося ходити.
Я питаю як звати песика. Але мені відповідають, що у нього немає імені. Тут тільки кілька собак приїхали вже з іменами. Ті, хто їх евакуйовували, розпитували сусідів. То ж знають їхні клички. Так, в притулку мешкають Макс та Діма. Але більшість собак – безіменні. Тобто, може у них і є імена, але собаки сказати не можуть. А волонтери тут імена тваринам не дають з тих міркувань, що колись їх вдасться прилаштувати, то ж нові господарі назвуть песика так, як їм схочеться.
Оскільки притулок розташований коло одного з парків Львова, то ходити нам є де. Ми гуляємо стежками.
Наш підопічний ніби чекав, щоб його вивели, бо відразу помітив колоду на території притулку, потім ще одну. А також – порожню клітку для кошеняти.
Потім ще на початку прогулянки кілька разів підняв лапу коло найближчих дерев. І потім вже дві години спокійно собі гуляв. Інколи пробував завести нас в якийсь бік. Проте ми йшли в інший, то ж він погоджувався на нашу пропозицію.
Дорогою намагався розгребти мишачу нору, впіймати білку. А також нашорошував вуха на іншу собаку. Але жодного разу не гавкнув.
Коли ми, втомившись, сідали перепочити на лавицю, то лягав чемно поруч. В озеро, яке є в парку, не ліз, качок – не лякав.
«Мені здається, що він жив у старенької бабусі, ходив з нею гуляти і тому він дуже чемний», - каже моя колєжанка, яка супроводжує мене в цій прогулянці.
Протягом прогулянки ми намагалися вигадати ім’я песикові, але він так і залишився безіменним.
І тільки коли ми поверталися вже в притулок, то почав прискорювати ходу. Мабуть, вже втомився. Та й час обіду наближався.
Вже пізніше я бачу як великий та міцний хаскі повів гуляти не менш міцного дорослого чоловіка.
«Та він мене тягне. Я його ледве тримаю», - відповів чоловік своїй супутниці на прохання не бігти так.
А ось собаку це не цікавило: він вийшов на прогулянку. Думаю, кілька таких пробіжок з псом і людина гарантовано схудне без будь-яких дієт. Зрештою, і просто прогулянка у парку в товаристві собаки для тих, хто не має змоги тримати тваринку вдома, це дуже добре проведений час. Собаки з притулку знають всі стежини в парку, тому як заведуть людину в хащі, так і виведуть. Коли згадають, що їм час їсти.
Андріана Байло також каже, що було б краще, якби одна людина взяла під опіку якусь конкретну собаку і гуляла б з нею щодня. Але тварини радіють навіть коли їх вигулюють незнайомці.
Читайте також у «Вголосі»: як львів'яни евакуювали стало корів з-під обстрілів на Харківщині.
ІА "Вголос": НОВИНИ