Чоловікам пропонуємо роботу
Як розповів «Вголосу» директор благодійного фонду Сергій Канюка, ці люди проходили повз і побачили як роздають їжу. Спитали, чи і їм можна пригоститися.
«Якщо ви голодні, то будь ласка», - відповів він.
На той час на Сихові у різних локаціях отримали прилисток понад півтори тисячі осіб. Так до звичних клієнтів фонду – безхатьків, самотніх пенсіонерів та інших осіб у потребі, додалися ще й переселенці. Тепер кожної п’ятниці вони приходять і отримують їжу.
Львівські волонтери пробують спілкуватися з ними. Проте помічають, що ці люди не охочі до розмов. Можливо, це психологічний захист спрацьовує.
«До нас ніколи не приходили роми. А тут – прийшли. Ми спитали звідки вони. Відповіли російською, що з Донецька», - каже Сергій Канюка.
Волонтер запевняє, що їжі вистачає усім. Згадуючи перше годування після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, він каже, що того дня прийшло трохи менше осіб. Але все одно прийшли.
Вторгнення розпочалося 24 лютого, у четвер. А 25 лютого особи, які потребують допомоги, як завжди, вже займали чергу за їжею. У них навіть сумнівів не виникло, що їх залишать напризволяще.
Проте є одна категорія переселенців, яким відмовляють у їжі. Це – чоловіки призовного віку. У благодійному фонді переконані, що такі чоловіки можуть самі подбати по себе.
Для них тут є допомога іншого роду: їм пропонують роботу. Нещодавно до фонду звернулося підприємство, яке потребує 200 пар робочих рук. Працевлаштування – офіційне, зарплату обіцяють плати вчасно. То ж чоловікам, які приходять за їжею чи продуктами, пропонують заробити собі на прожиття.
А ось жінок завжди питають де їхні чоловіки. І коли чують що у ЗСУ чи теробороні, то питають вже про потреби чоловікам: шоломи, біоніки або і їжу чи ще щось інше.
Від їжі до бронежилетів та іншого військового спорядження
Сам Сергій Канюка згадує, що 24 лютого перебував у Тернополі на семінарі.
«Вже ввечері йшли розмови про вторгнення. Але я не вірив цьому. Мій мозок не хотів це сприймати. Але о 5 ранку мене збудив колега, з яким ми мешкали в одному номері у готелі: війна!», - згадує він.
Волонтери терміново повернулися до Львова, провели термінову нараду і вирішили додати до своєї діяльності ще допомогу військовим та мешканцям міст, які обстрілюють. А також окремо допомагають переселенцям, які втекли до Львова з окупованих міст чи міст, які під обстрілами.
Перші поїздки до Києва до бійців ЗСУ та тероборони відбулися вже через два тижні після віроломного нападу росії на Україну.
«Ми поїхали в Київ. Місто було абсолютно порожнє. Тільки військові на вулицях, поліція та техніка», - каже волонтер.
Тоді запитів від наших захисників було дуже багато. Волонтери віддавали все, що привезли, та відразу поверталися до Львова. Аби за кілька днів знову їхати.
Знекровлена Буча
Також одними з першим приїхали в Бучу. Дорогою туди бачили розбиту та розстріляну техніку.
На в'їзді до міста ще не було блокпостів. Люди, які вижили, почали виходити з підвалів. Волонтери поставили бус на одній з вулиць і почали роздавати що привезли тим, хто прийшов.
«Люди просили батарейки, ліхтарики, свічки, цигарки, молоко, хліб. У них не було нічого», - згадує він.
Місто було повністю знищеним, розбомбленим, автомобілі - розстріляні. Але про звірства рашистів львівські волонтери дізналися вже набагато пізніше.
«Вже коли ми поверталися з Бучі, то побачили блокпости. І нам на зустріч їхали колони гуманітарної допомоги. Реально - колони. Я такого ще не бачив. Ми зрозуміли, що у Бучу заїхало багато гуманітарної допомоги. І більше вже туди не їздили», - говорить чоловік.
За його словами, він досі підтримує зв'язок з волонтерами, які мешкають у Бучі. Вони розповідають, що туди повертаються люди і там відновлюється життя.
Люди живуть в метро
Після того вже побували у Харкові, Запоріжжі, Дніпрі та Одесі. За словами Сергія Канюка, більшість харків'ян ще тиждень тому мешкали у метро.
«Харків – порожній. Реально порожній. Там їздять тільки військові та поліція. Де-не-де проїжджає цивільне авто», - каже він.
Цього разу волонтери привезли до медичної клініки Харкова гуманітарну допомогу з Німеччини. Прийшли під двері, стукають. А там - не відчиняють. Раптом озвався телефон і медики попросили заїхати з іншого боку.
«Ми переїхали на інший бік, а вони виходять з підвалу і кажуть: тут небезпечно, тут можуть обстріляти», - згадує волонтер.
З Харковом пов'язана і деяка майже кумедна історія поїздки волонтерів. Кумедна, бо завершилося все щасливо. За словами Сергія Канюки, їм раніше не доводилося бувати в тих краях. То ж їхали за навігатором. А навігатор повів їх в невідомий бік.
«Ми їхали хвилин двадцять. І нас насторожило, що на трасі немає жодного авто. Попереду - блокпост без прапора. На щастя, виявився наш. Вони теж дуже здивувалися, коли побачили нас», - говорить Сергій Канюка.
І додає, що найбільше зараз нашим військовим і у визволених містах бракує українських прапорів.
Українці з деокупованих міст
Попри майже постійні поїздки на схід України, волонтери допомагають переселенцям у своєму штабі у Львові.
Так, тільки цього дня, коли ми розмовляємо, у штаб фонду приходять за продуктовими наборами та засобами гігієни переселенці, які знайшли тимчасове помешкання у Львові.
Це і переселенці з Маріуполя, які вдесятьох виїхали з Маріуполя на бусику та вивезли песика. Попросили продукти та постільну білизну. Переселенці з Запоріжжя попросили памперси та візочок для немовляти.
Були також кияни, мешканці Миколаєва, Чернігова, Запорізької області.
«Спілкуючись, ми намагаємося визначити їхні потреби. Не всім треба памперси чи візочки. Але щоб знати що вони потребують, ми з ними розмовляємо. Часто вимушені переселенці, розговорившись, починають плакати. У всіх них дуже важкі історії порятунку», - каже Сергій Канюка.
Він переконаний, що цим українцям, попри те, що вони розмовляють російською, треба допомагати. Адже вони обрали Україну, залишилися в Україні і мають намір повернутися додому, у свої деокуповані українські міста.
Хоча, на жаль, дуже багатьом уже нема куди повертатися: їхні домівки зруйнували рашисти
Нагадаємо, як повідомляв «Вголос», на Сихові у Львові щоп’ятниці годують тих, хто потребує
ІА "Вголос": НОВИНИ