Вчора, 17-го лютого, ми згадували про 130-ліття з дня народження першого Патріарха Української Греко-Католицької Церкви св. п. Йосифа Кардинала Сліпого. Нині продовжуємо оповідь про його подвижницьку працю.
На аудієнцію до ректора Йосифа Сліпого треба було прийти в рясі з поясом. Семінаристи носили пояси чорного кольору, молодші вихованці на початку другого семестру мали придбати референду та пояс. У семінарії семінаристи ходили, зазвичай, без референд. Їх одягали тільки в неділю та свята на співану Службу Божу, на прогулянку до міста, на відвідини до ректора й до настоятелів, на асисту до церкви св. Юра або до інших церков.
Чорна книга “гріхів” і досі таємниця
Прогріхи та інші ”мічені” справи вихованців ректор записував до книжки в чорній палітурці. Тут кожний семінарист мав свою картку. Зміст цих записів для семінаристів був ”книгою за сімома печатями”. Така ”чорна книга” збереглася в архіві, проте її зміст (через певний тайнопис записів) і надалі залишається таємницею. До студентів ректор звертався “брате” і завжди на ”ви”. Під час свого чергування, обідаючи із семінаристами, о. Йосиф іноді проходив поміж столами, приглядаючись, як вихованці дотримуються етикету Під час перерви, бувало, виходив на подвір’я та приєднувався до якоїсь групи студентів. Тут можна було з ним поговорити, про щось запитати, навіть пожартувати (любив дотепні пристойні жарти). Рідше заходив до кімнат, де мешкали семінаристи, але обов’язково відвідував хворих, запитував про наявність гарячки, перебігу особистої недуги, апетиту.
Іван Музичка: ”Довгі роки він для студентів ректор, духовник, економ, дає конференції, духовні науки, дбає про дисципліну і все, що потрібне для виховання священиків”.
Очолюючи два високі навчальні заклади (1926-1944), доктор Сліпий довів число студентів Богословської академії до 400 осіб !!! Може, в історії такого закладу не було відповідного періоду, де б відразу студіювали богослов’я стільки бажаючих до духовної праці. Свої наукові досягнення вчений-богослов постійно використовував у педагогічній праці, готуючи українською мовою підручник з догматики.
Під час свого ректорату о. Йосиф доволі часто виїздив за кордон, передусім до Риму (1926, 1927, 1935, 1937). Саме в першій подорожі (1926) вирішилося позитивно питання про створення у Львові Богословської академії. Папа Римський передав для всіх вихованців семінарії медалики, для третього і четвертого курсів – образки. З Риму ректор привіз також стипендії, призначені на пошиття реверенд.
Сигара від Йосифа Сліпого
1 травня 1934-го ректор почав подорож до Святої Землі. Звідти привіз сувеніри - для студентів хрестики, медалики, образки; для настоятелів та викладачів академії, окрім інших пам’яток, сигари, які вручив навіть тим, які не курили (таких було доволі багато).
Автор праці Львівська Греко-католицька духовна семінарія (1783-1945) о. Микола Пристай розповів цікавий з цього приводу випадок. Професор Юрій Дзерович, який любив спілкуватися із семінаристами, задемонструвавши довгу сигару, ректорський сувенір із Палестини, сказав: ”Отець ректор знає, що я не курю, однак подарував мені оцю папіросу”. А семінарист Іван Король додав: ”Отець ректор знає, що я курю, а папіроса мені не подарував”. На те о. Дзерович відповів: ”Ти, братіку, як будеш каноніком, то й тобі отець ректор подарує”. На конференціях о. ректор кілька разів розповідав про свої враження від побаченого на Святій Землі. Всі учасники спогадів слухали такі розповіді-бесіди залюбки.
Отець Йосиф постійно займався науковою роботою. Зокрема, став автором багатьох досліджень біографічного характеру, а саме – про св. Йосафата Кунцевича (йшлося про 300-річчя смерті священномученика Йосафата), молоді літа митрополита Андрея (до 25-річчя його духовної діяльності), царгородського патріарха кардинала Ізидора, культ Кирила й Мефодія в Україні, митрополита Веніаміна Рутського. Окремими виданнями вийшли праці Йосифа Сліпого – ”Шляхом обнови” (Львів, 1935), Паломництво до Святої Землі” (Львів, 1935), ”Кембрідж і Оксфорд” (Львів, 1936), ”Подорож до Англії” (Львів, 1936), ”Гордощі Архімедового города” (Львів, 1938).
У науковому доробку Йосифа Сліпого поважне місце займають рецензії, зокрема на праці чужоземних авторів, насамперед німецьких та польських. Осібну групу його наукової спадщини становлять наукові звіти, а також численні промови, проповіді, некрологи (присвячені пам’яті Романа Ковшевича, митрата Олександра Бачинського, о. Івана Фіголя, о. Маркіяна Шашкевича). Він також рецензував габілітаційні роботи викладачів Духовної семінарії та Богословської академії, керував науковими працями на здобуття докторських ступенів.
Мрії Йосифа про УКУ
За безпосередньої участі отця-ректора Академії в ній були створені науковий, богословський і видавничий центр, використовувався досвід найкращих установ на Заході. Тут викладалися, крім богословських і філософських предметів, історія, література, мистецтвознавство, археологія, книгознавство та окремі сільськогосподарські та природничі науки. Про популярність академії можна переконатись з географії її слухачів. Разом зі студентами з Галичини тут навчались вихідці із Болгарії, Чехо-Словаччини, Румунії, Югославії, а також слухачі з Волині та Холмщини. Академія мала свою власну бібліотеку (12 тис. томів). А ще плекав ректор перетворити академію в Український католицький університет, що сталося нині в сучасній Україні (у Львові !)
Об’єктом науково-богословського дослідження о. Сліпого стали проблеми Східної Церкви. що знайшли своє висвітлення у праці “Погляд на з’єдинені та нез’єдинені Церкви Сходу і догматичні різниці між ними”. Кілька праць учений богослов присвятив Святим Тайнам – ”Загальна наука про Святі Тайни”, ”Тайна Хрещення і Миропомазання”, ”Тайна Пресвятої Євхаристії”.
У полі зору отця-ректора завжди були зв’язки Української Церкви і Апостольського Престолу. Їх особливістю було намагання брати особисту активну участь в екуменічному русі. Йдеться про міжнародні конгреси у Велеграді, Празі, Пінську та Львові. І цілком очевидно, що отець-ректор брав активну участь у Богослужіннях – щоденних, недільних, святкових та принагідних, тобто з нагоди важливої події Церкви або семінарії.
Не міг ректор обминути і господарські справи своїх науково-богословських приміщень. Скажімо, вже на другий рік ректорства семінарії (1927) було завершено розпис каплиці св. Йосафата, який виконав художник Петро Холодний (1876-1930) (працював у найскладнішій малярській техніці – у темпері). Дослідники дивуються рішучості о. Йосифа Сліпого, що відважився взятися за втілення такої дорогої ідеї, як розпис молитовниці. У грудні 1927-го іконостас каплиці освятив митрополит Андрей (Шептицький). Вся каплиця була посвячена 3 лютого 1929-го.
Радянська руїна духовності
З приходом радянської влади до Галичини (1939) іконостас, крилоси та проповідальницю (різьбяр Андрій Коверко) винесено до пивниці, стіни каплиці замальовано крейдою, а її переобладнано на спортивний зал Львівського університету. 1941-го каплицю відремонтовано, іконостас та крилоси поставлено на свої місця, стіни відмито, однак мистецькі твори на стінах втратили свою первісну вартість. Нарешті, 1944-го більшовики знову знищили семінарську каплицю.
Йосиф Сліпий відновив також вежу церкви Святого Духа, замінив пічне опалення на центральне, встановив у всіх кімнатах замість печей калорифери (у приміщення головного будинку тепло подавала кочегарка з підвалу). Згодом у відремонтованому приміщенні (після бомбардування Львова) у семінарії тодішня радянська влада розмістила військовий шпиталь.
Єпископ часів воєнного та радянського лихоліття
У вересні 1939-го почалася II світова війна. Галичина була прилучена до СРСР і ввійшла у склад великої Української Республіки. З перших днів радянський режим силкувався поширити тут свій спосіб життя й думання, практику ідеологічної роботи і пропаганди. Митрополит Андрей (Шептицький), підставово користуючись своїми духовними правами, передбачаючи лихі часи від нової влади, іменує чотирьох ієрархів, які мали стати певними зв’язковими між вірними греко-католиками і Римом. Екзархом великої України був призначений о. митрат Йосиф Сліпий. Більше того, будучи паралізованим внаслідок ревматизму з часів російського ув’язнення, попросив хіротонії для о. Йосифа Сліпого, як свого коад’ютера з правом наслідства. Папа Пій XII із задоволенням погодився на призначення майбутнього гідного митрополита Церкви. У свято Непорочного Зачаття (22 грудня 1939-го) отець-митрат Йосиф Сліпий був таємно висвячений на Архиєпископа-Серре.
“У час гоніння свячення не є честю, а в першій мірі тягарем. Замість єпископського жезла я одержав від митрополита дерев’яну палицю”, – напише 1942-го Йосиф Сліпий.
По смерті митрополита Андрея (Шептицького) (1 листопада 1944-го) він став архиєпископом Львова і митрополитом Галича. Про прихід 1944-го ”других більшовиків” Йосиф Сліпий писав: ”Клався я ввечері спати і не був певний, чи рано встану на волі”.
Ув'язнення Йосипа Сліпого
Лихо з радянським обличчям прийшло дуже швидко. “Пригадую собі, - писав згодом Блаженніший, - як в середу. 11 квітня 1945-го, наїхало дуже багато авт з поліцією, а полковник Мельников приніс мені документ прокурора про арешт. Обшукали мене і забрали на авто та відвезли до тюрми при вулиці Лонцького. Дуже прикра була річ почути на собі під час обшуку розбишацькі руки”.
Рано-вранці митрополита відвезли на вокзал, а відтак поїздом доставили до Києва (вулиця В. Короленка, 33). Далі – “одиночка”, слідство вдень і вночі, трошки юшки і 300 грамів хліба, періодичні голодування, часті переривання сну і, нарешті, щире зізнання з боку слідчих: ”Ми вас уничтожать не будем”.
Вирок: митрополита засуджено на 8 років строгих табірних робіт. В’язня Христа ради відправили у далеку ”Хресну дорогу” - Новосибірськ-Маріїнськ-Боїми-Печора-Інта-Потьма, чимало переїздів із одних таборів до інших. Возили Блаженнішого під конвоєм до Москви, Єнисейська (Маклакова) і Красноярська, до різних урядів.
Навіть злодії шанували Владику
У перервах Владиці вдалося написати перші два томи “Історії Української Католицької Церкви”, починаючи від св. ап. Андрія. Після Кузьмінка-Маклакова митрополита депортовано в Сибір, а потім ще раз його дорога пролягла через Новосибірськ-Свердловськ, Воркуту, Вихорівку-Новочунку – Озерлаг до Тайшету.
Побував він ще раз у Києві, в будинку на вулиці Короленка, 33. Тут прочитав Блаженніший копію листа Пія XII, яку вислав йому професор К. Чехович. Так, це були спровоковані владою докази того, що Владика знову звинувачується навіть у в’язниці (!!!) в антирадянській діяльності. Тепер митрополит отримав ще сім років ув’язнення до попередніх.
Нарешті, додамо свідчення українського дисидента Олексія Мурженка, вигнаного із СРСР (1988), який описав келію 10 лагпункта в Мордовії, де перебував митрополит Йосиф Сліпий: ”Був це гріб, що збудували в зимі 1960-го, і щоб бетон скоріше застигав, додавали солі, яка втягувала вологість: був це найгірший лагер в Мордовії тому, що дуже вогкий; коли в 1970 р. перебував я там, люди, що знали Блаженнішого Сліпого, пригадували собі його дуже добре і шанували його й далі за його сильну, відважну і доброзичливу вдачу. Також і самі злодії шанували його”.
Далі буде.
Підготував Степан Боруцький.
ІА "Вголос": НОВИНИ