Сьогодні, 17 лютого сповнюється 130 років від дня народження першого Патріарха Української Греко-Католицької Церкви св. п. Йосифа Кардинала Сліпого.
Пригадуються слова із проповіді Святішого Отця 27 червня 2001-го року у Львові на іподромі. Він, зокрема, згадуючи часи безбожного радянського режиму, наголосив: ”…Галицька земля, що протягом історії бачила розвиток Української Греко-Католицької Церкви, була вкрита, як казав незабутній Митрополит Йосиф Сліпий, “горою трупів і ріками крові”. У цій же проповіді Святіший Отець назвав нашого першого Патріарха ”героїчним Кардиналом”. І в цьому відсутнє будь-яке найменше перебільшення місця та ролі Патріарха Сліпого у житті Української Церкви та українського народу. Він був взірцем і живим прикладом для них за свого життя, таким і залишається у пам’яті рідного народу, його Церкви.
Від Тернополя (учня сільської школи, гімназії) до Риму (доктора богослов’я).
Йосиф Сліпий народився 17 лютого 1892-го року у с. Заздрість, Теребовлянського повіту, Тернопільської області. У родині було двоє синів – старший – Роман і молодший Йосиф. Батько - Іван Коберницький-Сліпий і мати Анастасія (з Дичковських) – були побожними людьми. Про це свідчить такий випадок. Якось Йосиф, приїхавши зі Львова, ліг відпочити. Мати підійшла до нього і запитала, чи він уже помолився. Селяни ніколи не лягали спати, не помолившись. Саме у сім’ї він отримав здорове виховання за моральними християнськими началами. До речі, якось один із т. зв. дослідників, а точніше апологетів радянського безбожного режиму, назвав Патріарха Йосифа Сліпого “людиною із потрійним дном”, додавши до його cучасного прізвища всі три згадані в даній публікації. Це, мовляв, говорить про його характер чи непередбачуваність і т. п. Не могли чи не хотіли дізнатися істини та й їм було не до неї, адже силкувалися в будь-який спосіб очорнити все, що було пов’язане із життям Ісповідника віри Христової.
Духовний син Шептицького Андрея
Навіть продукували безпідставні чутки, що Йосиф Сліпий позашлюбний син митрополита Андрея (Шептицького). Так, якщо і син, то Йосиф його духовний син, яким праведний митрополит опікувався, готуючи його до нових жертовних випробувань після свого земного життя.
Насправді, дідусь Йосифа за прізвищем звався Коберницький-Дичковський, але, як переказували односельці, його кликали також ”Сліпий”. Той псевдонім перейшов на сина і став третім членом у прізвищі внука. Зрештою, такі прізвища (Сліпий) носили в селі чимало його мешканців (підтвердження маємо на місцевих могилах).
За переданням, псевдонім походить від далекого предка Йосифа, якого 1709–го росіяни осліпили за участь у битві під Полтавою проти царя Петра I на стороні гетьмана України Івана Мазепи і шведського короля Карла XII.
Після закінчення сільської школи (1903) Йосиф вступив до гімназії (Тернопіль). Закінчивши її, став студентом Львівської греко-католицької семінарії. Якось під час зустрічі із митрополитом Андреєм (Шептицьким) запитав Владику чи його бажання посвятитись університетським студіям могло б стати перешкодою, аби бути священиком. Владика порадив, що для добра Церкви завжди потрібні добре освічені й духовно загартовані пастирі. Заодно запропонував юнакові випробувати себе в богословській колегії ”Канізіянумі” (Інсбрук, Австрія).
Вже після закінчення I світової війни, коли Владика повернувся із російського заслання (1914-1917), митрополит Шептицький висвятив Йосифа Сліпого в Уневі в сан священика 30 вересня 1917-го. Відтак, священик Йосиф за пропозицією митрополита подався в Інсбрук на навчання, аби здобути ступінь доктора богослов’я. Докторська праця мала назву “Поняття про вічне життя в євангелії св. Йоана”.
Згодом Йосиф Сліпий згадував: ”Вже в гімназії, а опісля й в університеті, я мріяв стати професором і думав, що це може бути перепоною для мого священичого покликання. Але мій попередник, Слуга Божий митрополит Андрей (Шептицький), якому я виявив свої задушевні плани, вислав мене на вищі студії до Інсбрука - це рішило долю мого священичого життя і за це я йому з глибини душі вдячний нарівні з моїми батьками. І відтоді я ввійшов, до деякої міри, у далекосяжні плани і розпочаті велетенські праці митрополита Андрея (Шептицького) на церковному і народному полі”. Володів отець Йосиф кількома європейськими мовами (німецькою, італійською, англійською, французькою), вивчав церковне мистецтво, археологію, літургіку та історію. Підготував полемічну працю “Тринітарна наука візантійського патріарха Фотія”. Видана німецькою мовою (1922), вона засвідчила високий теоретичний рівень дисертанта. Молодий український вчений-богослов отримав не тільки схвальні відгуки на неї, а й признання в науково-богословському світі.
На думку Йосифа Сліпого, суперечки між Східною і Західною Церквами не мали сенсу, тому що східна формула “від Отця через Сина” не суперечить західній “від Отця і Сина”. Проблеми Східної Церкви знайшли також висвітлення у його розвідках – ”Святий Тома і теологія Сходу”, “Тома з Аквіну і схоластика”, “Значення св. Томи з Аквіну для Унії та його вплив на східне богослов’я” (латиною). Дослідники праць о. Йосифа стверджують, що молодий богослов досить ґрунтовно визначив принцип, за яким різниться західний спосіб підходу до проблематики Осіб Пресвятої Тройці від східного. У зазначених працях автор виступає як мудрий і обережний полеміст, вміє переконливо, без зайвої гостроти висловити зрівноважено свою думку і аргументовано заперечити опонентові.
Такі якості богослова-науковця припали до серця митрополита Андрея. Тому він прагнув, аби о. Йосиф знову продовжив свої студії, але вже в Римі, у Східному інституті, на Анджелікум (тепер Папський університет імені св. Томи) і в Папськім Григоріанському університеті. Тут через два роки о. Сліпий здобув титул ”magister aggregatus”, тобто приватного доцента а згодом отримує номінацію на професора догматики у Львівській духовній семінарії.
Ректор Духовної семінарії і Богословської Академії, якого між собою студенти називали “татом”
1926-го Йосиф Сліпий очолив Львівську Духовну семінарію, а з 1929-го став ще й першим ректором Богословської академії. Крім цих двох посад, він ще був деканом філософського факультету, одним із організаторів і головою Богословського наукового товариства (БНТ), редактором щотримісячного журналу ”Богословія”, яке зініціював тодішній доктор Теодосій Галущинський. Чимало часу приділяв педагогічній роботі, зокрема викладав середньовічну філософію, спеціальну догматику, історію Духовної семінарії, усього 8 годин на тиждень. Очевидно, що ректор також займався адміністративною роботою, виховною та господарською. Для своїх вихованців о. Йосиф був зразком ввічливості, говорив завжди спокійно, неголосно, не вживав образливих слів. Однак, ніхто із студентів не наважувався приступити до ректора з якимось проханням чи запитанням у коридорі чи, скажімо, на подвір’ї семінарії. Знали, що він ніколи не вирішував справи мимохіть.
Окремою сторінкою діяльності о. Йосифа Сліпого, як керівника духовного закладу були так звані відвідини в отця ректора. Студенти частенько нагадували один одному: ”Як тобі присниться купіль, знай, що будеш на аудієнції в отця ректора!” Таку “купіль” відбував кожний семінарист двічі на рік. Дату відвідин призначав архидуктор (студент найстаршого курсу) після того, як семінарист сповістив його про бажання відвідати ректора. Відвідини відбувалися між 4 – 6 годинами після обіду. Ректор, здебільшого, запитував, у кого сповідався студент, де був улітку, чому не заховує мовчанку, чи оплатив на утримання в семінарії, як склав іспити, чи подобається харчування, що читає, чи мав доповідь у читальні… Нерідко після таких відвідин семінаристи виходили збентежені, почервонілі та мокрі, як після справжньої купелі, незважаючи на спокійний тон ректора, якого між собою називали ”татом”. Тут дещо перефразую висловлювання Отців Церкви: така “купіль” не тільки легко відпускала гріхи, але й робила так, ніби семінаристи знову народжувалися до нового життя. Тому і йшли до нього, як свого рідного батька – боялися і водночас – шанували, адже він учив їх жити і служити на духовній ниві для Бога і людей.
Підготував Степан Боруцький.
ІА "Вголос": НОВИНИ