Серед численних втрат в останньому випадку опинився і мій батько Тарас. Його навесні 1941-го призвали на весняні військові збори у в/ч м. Щирець. Під час одного німецького бомбардування неподалік Львова він загинув (це після війни підтвердили очевидці).
Про перший рік тогочасної війни йдеться у матеріалі Анатоля Курдидика «П’ятнадцять місяців боротьби на Сході» // Календар альманах на 1943 рік. – Краків-Львів: Українське видавництво. – С. 125-130. Читачам «Вголосу» пропонуємо окремі витяги із названої публікації.
22. VI. 1941 – 22. IX. 1942. Ранком о год 2:30, у дні 22 червня 1941 р., почалася не нова війна, а велетенське змагання, що його можна прирівняти хіба до найбільших подій в історії людства. Це змагання започаткувало новий період нашої планети, а від вирішення цього змагання залежатиме розвиток або занепад уже не поодиноких народів чи держав, а всього людства, з його тисячолітнім надбанням, з його духовою та матеріальною культурою.
В дні 22 червня 1941 р. рушила німецька армія, випереджуючи плановий напад більшовиків, до бою з Совєтами. …Сьогодні можна зробити нарис історії кампанії на Сході, щонайменш тієї її частини, що охоплює літо, осінь і зиму 1941 та весну й літо 1942-го.
Отже, 22 червня 1941 р. атаку на Совєтський Союз почали три німецькі армійські групи: на півночі (зі Східної Пруссії) група фельдмаршала фон Лєба, у центрі (з Генерального губернаторства) група фельдмаршала фон Бокка і на півдні (в напрямі Галичини) група фельдмаршала фон Рундштедта.
Так почався перший період боїв, що тривав до 29 червня. Верховне командування обмежувалося під час нього до стверджування у звідомленнях, що операції розгортаються згідно з планом. Бої довели до першого велетенського котла Білосток-Мінськ, у якому Червона армія втратила 323 000 полонених, 3 322 повзів і 1 809 гармат. Другий котел влаштовано більшовикам під Львовом. Поодинокі етапи цього першого періоду такі: 23 червня німецькі армії зайняли Гродно, 24-го – Берестя, Вільно і Ковель, 26-го дійшли до Двіни і 30-го червня – добули Львів. Загальні втрати – 400 000 полонених, 7 615 повзів, 4 423 гармат і 6 233 літаки. Розгром совєтських «ударних» армій дозволив німецьким військам оволодіти величезними територіями, до 6 липня звільнити Галичину, а до 9 липня дійти до «лінії Сталіна», що тягнулася від Фінського заливу через район Смоленська і горішнього Дніпра на середній і долішній Дністер.
Цей період боїв… змів без сліду мало не дволітнє панування Совєтів у Галичині, де вже почалися були усі типові більшовицькі експерименти. Недаром вітали потім німецьку армію квітами та тріумфальними брамами. Це теж найбільш кривавий для нас етап боротьби: від 1 липня уся європейська преса заговорила про несамовиті масакри, що їх влаштували більшовики українцям у містах Галичини напередодні свого відступу. Тисячі змасакрованих трупів у Львові, Станиславові, Рудках, Золочеві, Самборі, Яворові й інших містах ще раз показали жахливе обличчя комунізму та дали зайвий доказ, хто був їм найбільш нестерпним і непримиримим ворогом. …7 липня мадяри зайняли Станиславів і Коломию, 6 липня румуни – Чернівці.
Другий період боїв тривав всього три дні, від 9 до 12 липня. У ньому прорвано на цілому фронті «лінію Сталіна», внаслідок цього центральна група фон Бокка зайняла 16 липня Смоленськ, і кілька днів пізніше дійшла на лінію Ржев-Вязьма-Рославль-Жиздра-Брянськ, де і спинилася… У той же час група фон Лєба дійшла вже до озера Пейпус і почала марш на Ленінград, а на півдні румуни добули Кишинів і доходили до Дністра.
…12 липня, коли Верховне командування повідомляло про прорив «лінії Сталіна», висланець Англії, Кріпс, підписав у присутності Сталіна з Молотовим протинімецький договір, а 16 липня, тобто 4 дні пізніше, совєтський уряд утік уже з Москви до Казані. А між тим німецька армія почала передавати здобуті території під цивільну управу для реорганізації їх життя і вже 1 серпня у Львові святочно проголошено прилучення Галичини до Генерального губернаторства.
Серед менших і більших боїв минула друга половина липня. Німецькі війська підійшли до Дніпра, де більшовицькі сили спробували знову чинити спротив.
Так почався третій період боїв на Сході. Під час нього замкнено та зліквідовано вже у днях від 5 до 7 серпня котел під Уманню (103 000 полонених, 317 повзів і 858 гармат), а вслід за ним пішло звільнення майже цілої Правобережної України (15 серпня – Криворіжжя, 16 – Миколаїв і 20 – Херсон). На район Києва, що залишився одинокий в совєтських руках на правому березі Дніпра, прийшла черга згодом, серед стратегічної незвичайної операції: одне німецьке рам’я форсувало, розтрощивши більшовицькі війська, Дніпро біля Гомеля (на північ від Києва), інше біля Кременчука (на південь від Києва), потім обидві групи на Лівобережжі зійшлися, замикаючи в т. зв. київському котлі 4 совєтські армії та добуваючи врешті 18 вересня і сам Київ. Цього ж дня здобула німецька армія і Полтаву. Вислід цієї операції дав знову німецьким військам 665 000 полонених, 884 повзи і 3 718 гармат, а ще до цього окружного бою добуто 25 серпня Дніпропетровськ і 28 – Реваль. Водночас група фон Лєба, справивши Червоній армії черговий котел, підійшла під Ленінград, добула Шліссельбург і від 9 вересня почала облогу самого Ленінграду. У продовженні фронту цієї групи на півночі добули осяги й геройські фіни: вони взяли 30 серпня втрачений у совєтсько-фінській війні Виборг (Віпурі), місяць пізніше – Петрозаводськ. Отак не тільки відзискали територію, що її в мирі з 1940 р. приневолені були віддати Москві, але й здобули частину совєтської Карелії.
…14 жовтня в районі Мелітополя розгромлено совєтські сили, що прикривали Донбас і до двох тижнів він майже в цілості найшовся в німецьких руках. 20 жовтня німецькі армії добули вже Таганрог, 21 – впало Сталіно (Донецьк), 25 – Харків, 28 – Краматорськ, 30 жовтня німецькі та союзні італійські, мадярські і словацькі частини, що діяли в Донбасі, дійшли до Донця. Ще перед падінням Таганрогу німецькі й румунські війська взяли приступом Одесу; чорноморське побережжя від Прута до Дону, з виїмком Криму, перестало для більшовиків існувати.
Майже водночас… німецька армія генерала фон Манштейна і румунська генерала Димитреску прорвали надзвичайно сильні укріплення Перекопської шийки і ввійшли на Кримський півострів. До 10 листопада опинився він у цілості в руках цих армій, з Сімферополем, Феодосією та Ялтою, і тільки Севастополь залишився ще в більшовицьких руках.
…Совєтське командування робило, як зрештою і в літі 1942-го, одчайдушні спроби розхитати середину німецького фронту. У висліді цього дійшло до чергового окружного бою, на цей раз в районі Брянськ-Вязьма, який і став найбільшим котлом 1941 р. …Армія маршала Тимошенка втратила 83 дивізії, у полон потрапили 560 000 полонених, 1 200 повзів та 5 300 гармат. Крім цього, добуто 11 жовтня Орел, 16 – Калугу і Калінін (Твер), а цілий фронт середнього відтинку пересунувся небезпечно близько під Москву…
…25 листопада добуто Ростов та Солнєчногорськ. Натомість на східні простори несподівано прийшла рання зима, з тріскучими морозами і сніговіями, з місця така гостра, якої у цих районах не занотували від 100 літ. Верховне командування зазначило (5 грудня 1941 р.), що з цього часу військові дії залежатимуть від умов російської зими, а на сам латинський Свят-Вечір фюрер перебрав начальну команду над сухопутною армією… За його даними, Совєти втратили вбитими, раненими й полоненими біля 10 млн людей і 60% свого збройного потенціалу…
З настанням морозів на цілому фронті почалися масові безупинні та заїлі атаки Червоної армії, що, програвши літо й осінь, намагалися тепер «відробити» втрачене. …Коштом велетенських людських жертв більшовикам… вдавалося просмикнутись проміж німецькі острови-бази у запілля…, чи навіть захопити поодинокі міста, наприклад, Керч… Окремі совєтські частини, що проскакували за фронт, оточувалися і знищувалися, як це і сталося 22 лютого з одною совєтською армією на середньому відтинку фронту (27 тис. убитих, 5 тис. полонених, втрачено 187 танків і 615 гармат).
…Весною 1942-го більшовики вирішили перевести несподіваний наступ на німецькі позиції у двох місцях: із захопленого ними взимку Керчі на Крим та біля Харкова у напрямі на Донбас… На півострові вдалося їм зосередити, перекинувши через ще мерзлу Керченську протоку, близько 200-тисячну армію… Ще більші сили (під орудою маршала Тимошенка) зосереджено для наступу на Харків. Передбачалося вдарити з півдня та кліщовим рухом захопити регіон, при одночасному ударі інших совєтських військ з півночі міста. План був добре продуманий, але більшовицьке командування не зуміло зберегти його в таємниці. Німецькі війська і тут їх випередили… На теренах Криму три совєтські армії зліквідовано, у полон помандрувало 169 198 червоноармійців, німці захопили 358 повзів і 1 387 гармат (16 травня 1942).
Така ж гірка доля спіткала армію маршала Тимошенка в околицях Харкова. 30 травня Верховне командування повідомило, що німецькі війська взяли у полон 240 000 полонених, 1 249 повзів, 2 065 гармат, 538 танків.
Використовуючи переваги в районах Керчі та Харкова, німецькі війська у найближчих днях (6 червня) планували фронтову атаку на Севастополь. Ця найбільша совєтська воєнна чорноморська пристань в Криму була водночас наймогутнішою морською твердинею світу і мала легендарну славу ще з кримської війни… Совєти боронили Севастополь скажено, втрата цього єдиного доброго захисту для їх чорноморського флоту була однозначна з його паралічем. До того ж природні умовини Севастополя, розташованого над глибоко-врізаними в суходіл заливами та серед скельних гір, аж надто були корисні для його оборони, не згадуючи вже про цілу систему модерних фортів, з яких кожний був окремою твердинею та які диспонували найкращою технічною і людською обслугою.
І все ж, натиск німецьких військ виявився для Севастополя катастрофічним. Уже третього дня наступу впав могутній форт «Молотов», а в чергових днях і тижнях пішли за ним інші: «Сибір», «Горький», «Сталін» і врешті, після здобуття північного заливу, наймогутніший з них «Малахов»… 30 червня німецькі війська увійшли в місто… Водночас румуни добули Балаклаву. У дні 1 липня Верховне командування повідомило коротко: «Найбільша морська твердиня світу, Севастополь, впав». Совєти втратили позицію, з якої панували над усім Чорним морем… 2 липня 1942-го німецьке командування проголосило, що німецькі армії перейшли по всьому фронті в офензиву…
Здогадок було чимало…Мурманська залізниця, Ленінград, Москва?...
Але і на цей раз німецьке командування заскочило всіх несподіванкою: головний удар спрямовувався на Дон і з долішнього його бігу на південь на Кавказ – у те найболючіше, з огляду на нафту, місце не тільки Совєтів… 6 липня німецькі відділи форсували річку навпроти Воронежа і наступного дня захопили його. 12 липня німецькі частини перекинулися на правий берег Дону, атакувавши Ростов (захоплений 16 липня). До Царицина (Сталінграда) залишалося 80 км. У серпні-1942-го німці здобули значні терени Кубані й дійшли до передніжжя Кавказу. Відтяжні совєтські атаки в околицях Воронежа та Ржева не мали успіху – чорноземна, багата земля Дону і Кубані, славетні кавказькі цілющі води і сировинні багатства відійшли від них…
Йшов 15 місяць німецько-радянської війни… Автор матеріалу наприкінці своєї публікації висловив оптимістичне резюме: У тих важких днях нашого часу, коли ми поневолені зрікатись вигод та достачі, посилюватись у праці і поносити жертви, ми все-таки маємо право дивитись з вірою в недалекі щасливі дні і віра цих днів повинна вирівнювати нам здебільшого переходові та звичайно локальні прикрощі і труднощі. Зокрема ж, таку віру мусить мати в собі український народ, що позбувся у 1939 р. одного, а від червня 1941 р. позбувається і іншого свого смертельного ворога та має всі можливості позитивної творчої праці. Безпосередні наслідки війни, що проходили тільки що по його землях та умовини біля фронтових ділянок нашої території, ставлять ще до українців великі вимоги й обов’язки. Але які б вони не були, вони аж не такі, щоб пильністю, запопадливістю й ініціативою не можна було їх виконати, та щоб могли заслонювати нам усі остаточні перспективи й мету…
Дослухаємося й сьогодні до цієї прекрасної думки-заповіту – словом і ділом!
Вони вкрай потрібні нам для нинішнього розвою, поступу, трудової і ратної звитяги. Заодно запаленою свічкою пам’яті згадаємо всіх, хто втратив життя (1941-1945) на полі бою, помер від ран або в полоні від непосильної праці, хто не повернувся із війни до рідного дому… Поданий матеріал, можливо, не повністю відповідає тогочасним подіям, зокрема конкретним датам або їх перебігу. Зрештою, не в тому суть. На жаль, війна ніколи не має правди. І все ж правдою залишаються незліченні людські втрати, яких зазнав наш багатостраждальний народ. І саме в цьому його жертовність, яка не забудеться ніколи, бо стала невід’ємною пам’яттю сучасних і всіх прийдешніх поколінь.
22 червня 2017-го у Львівському національному театрі опери й балету імені Соломії Крушельницької у виконанні симфонічного оркестру (диригент Михайло Тупчак) прозвучить «Реквієм» Верді, присвячений пам’яті жертв нацизму та більшовизму в роки Другої світової війни.
Степан Боруцький, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ