Понад 500 років жовтень був місяцем іспанської слави. Адже саме у жовтні 1492 року - одразу після завершення Реконкісти, яка тривала понад 7 століть, та остаточного вигнання маврів з Піренейського півострова - мореплавець Христофор Колумб відкрив Новий континент.
Це відкриття стало початком творення імперії іспанської Корони - імперії, де ніколи не заходило сонце. За той час Іспанія пережила періоди звитяг і втрат. Але ніколи мешканці цієї колоритної країни не губили гідності - навіть на початку XX століття, коли Іспанське королівство знаходилося у стані глибокого занепаду та економічної кризи, а баски і каталонці, які становили значну частину населення Іспанії, виступали проти централізованої внутрішньої політики Мадрида і вимагали автономії.
Серйозні проблеми для громадян країни Сервантеса розпочалися після повалення монархії і проголошення республіки у 1931 році. Поглиблення кризи призвело до активізації діяльності Народного фронту Іспанії, керованого комуністами. В лютому 1936 партії Народного фронту, за підтримки сталінського режиму, перемогли на виборах в кортеси і створили республіканський уряд.
Іспанські «червоні» діяли за тим же принципом, що й більшовики Московії. Місцеві загони «ЧК» без суду і слідства чинили репресії проти монархістів. Також, за прикладом своїх кремлівських соратників, уряд соціалістів та комуністів Іспанії розпочав переслідування служителів католицької церкви.
В таких нестерпних умовах генерал Франсіско Франко проводив підготовку до повстання проти носіїв «червоної чуми». Поштовхом до дії для іспанських військових стало вбивство республіканською поліцією депутата-монархіста Сотело.
Після спеціального умовного сигналу, переданого однією з радіостанцій міста Сеута на півночі Африки, - «Над усією Іспанією безхмарне небо» , - 17 липня 1936 військові під керівництвом Франко розпочали збройний виступ в Іспанському Марокко та на Канарських островах, а вже 18 липня - на території півострова.
Майже три роки іспанські націоналісти запекло боролися проти очолюваних комуністами і підтримуваних СССР республіканців. Нарешті, з Божою допомогою, у квітні 1939 року громадянська війна в Іспанії завершилася перемогою патріотичних сил, очолюваних генералісимусом Франко.
Через пів року після вищезгаданих кривавих подій на Піренейському півострові у центрі Європи розпочалася Друга світова війна, жахів якої Іспанія не пізнала завдяки мудрості каудільйо Франко, який був не лише успішним полководцем, а також досвідченим дипломатом.
Загальновідомо, що на фронтах війни проти московських більшовиків поруч із німцями воювала лише добровольча «Блакитна дивізія», тоді як виснажена внутрішнім конфліктом Іспанія офіційно дотримувалася нейтралітету.
У післявоєнний період каудільйо Іспанії Франсіско Франко продовжив розбудову держави за підтримки США та Великобританії. Вже від середини 1950-х тут почалося економічне диво, що вивело Іспанію зі стану однієї з найбідніших держав Європи на рівень розвиненої європейської країни. Тривалий час Іспанія займала друге місце у світі (після Японії) за темпами економічного розвитку. Багато міністрів, творців економічного дива, були членами католицького світського ордена Opus Dei.
Наприкінці 1960-х почалися політичні реформи, був прийнятий закон про пресу і дозволені страйки неполітичного характеру, розширено місцеве самоврядування, запроваджено декілька конституційних законів, що розширили права громадян і дозволили згодом мирний перехід до конституційної монархії. В той же час Франко ухвалив рішення, відповідно до якого після його смерті принц Хуан Карлос повинен стати королем Іспанії, що й відбулося у 1975 році.
Варто зазначити, що Вождь Нації дбав про примирення представників обох сторін громадянської війни в Іспанії і ще у 1940 році розпочав будівництво величного меморіального комплексу «Долина полеглих» із монастирем та базилікою, де поховано понад 30 тисяч загиблих - як республіканців, так і націоналістів. Там же у базиліці поруч із могилою засновника партії соціальних націоналістів «Іспанська Фаланга» Хосе Антоніо Прімо де Рівера було поховано також Франціско Франко, заслуги якого перед Іспанією викликають сумніви хіба що у засліплених класовою ненавистю нащадків прокомуністичних бойовиків часів громадянської війни 1936-1939 років.
І ось вони вкотре приходять до влади у Королівстві Іспанія - цього разу в результаті позачергових виборів, які відбулися весною цього року після корупційних скандалів правоцентристської Народної партії. Не змігши сформувати повноцінну коаліцію, «червоні соціалісти» очолили тимчасовий уряд, а їх лідер Педро Санчес почав процес ексгумації і перезахоронення останків Франсіско Франко - і все це на фоні крайньої нестабільності у країні, зростання сепаратистських настроїв в Каталонії, все ще триваючої економічної кризи, занепаду моралі тощо.
Родина Франко та його прихильники з усіх сил намагалися зупинити вакханалію «червоних». Однак всі потуги виявились марними - верховний суд Іспанії визнав правомірною ексгумацію і перезахоронення останків каудільйо.
І ось настав той контрастний день жовтня - день іспанської ганьби. Настав він рівно через 12 діб після урочистостей, приурочених дню іспанської слави. У четвер 24 жовтня було здійснено ексгумацію і вивезено з Долини Полеглих останки того, хто захистив католицьку церкву від комуністичних репресій, хто повернув Корону королівському двору, хто врятував Іспанію від «червоної чуми» і від лихоліття Другої світової війни, хто підготував країну до демократії!
Саме тому сьогодні втричі прикро і ганебно виглядає ситуація, що ні кардинал Мадрида, ні король Іспанії, ні військове керівництво збройних сил країни не стали на захист свого рятівника, благодійника і головнокомандувача...
Попрощатися з Вождем Нації сьогодні до цвинтаря в Ель Пардо прийшли і приїхали з усіх кінців Королівства до 500 осіб ( https://youtu.be/4p6qoW8xtq4 ), про що написав у мережі фейсбук лідер партії «Національний Альянс» Педро Пабло Пенья: «Франсіско Франко, капітан хрестового походу, який врятував Іспанію від комунізму, та засновник найсоціальнішої держави, яку мав наш народ, заслужив більше, ніж відвідування 400-500 іспанців. Але я відчуваю цю тривожну пасивність і забудькуватість, а тим більше - відсутність рефлексії Патріотичного Середовища. Або ми навчимося на своїх помилках, або будемо щоразу повторювати їх».
Р.S. День іспанської ганьби, звісно, не толеруватимуть місцеві патріоти, не толеруватиме його також Всевишній. Про це свідчать перші жертви прокляття, яке віками переслідує тих, хто порушує вічний спокій мертвих:
- 5 жовтня суддя Верховного суду Іспанії, консерватор Рекверо, керуючи мотоциклом, потрапив в ДТП і зламав ключицю правої руки, якою підписував ухвалу суду на користь уряду безбожників - https://www.elmundo.es/loc/famosos/2019/10/05/5d9740a821efa0ce1b8b4636.html,
- 12 жовтня під час військового параду в Мадриді з нагоди головного національного свята парашутист із великим державним прапором Іспанії перед приземленням зачепився за стовп і повис на ньому - https://youtu.be/bhZSUtMq5so .
Висновок - зі святими речами не жартують! Будьте уважні!
ІА "Вголос": НОВИНИ