Вчора, 4-го жовтня, у Львівській філармонії відбувся концерт Леоніда Тимошенка. В оголошеннях було зазначено: піаніст, композитор, письменник, філософ, астрофізик (!), з чого не важко було зрозуміти, що йдеться про new age.
New age – жанр на межі академічної та поп-музики, покликаний виражати ідеї однойменного релігійного вчення. Ви не знаєте, що зто за вчення? Описати його повністю тут неможливо, але ось вам ключі: аура, енергетика, астральні тіла на Венері, аджна чакра, ера Водолія (власне, той, новий вік, від якого й назва), Рьоріхи, Блаватська, до комплекту – "великий філософ" Річард Бах.
Оцінити всю глибину, систематичність і послідовність цієї маячні ви можете, скажімо, на сайті самого "Звёздного маестро" Тимошенка.
Як і саме вчення, музика new age повинна виражати велич Космосу, гармонію людини з ним, допомагати при медитації і взагалі стимулювати духовне життя. Музика цього жанру може бути напрочуд складною для виконання, але завжди будується на простих і зрозумілих мелодіях і гармоніях, які можуть "взяти за душу" кожного, від професора до вуркагана.
Тут слід пояснити моє ставлення до подібної музики взагалі. Кожен твір слід оцінювати за критеріями того жанру, у якому він написаний. Так от, я люблю new age, хоч і не можу слухати його у великій кількості. Це своєрідних примітивізм від музики: технічно і складно для виконавця, просто і легко для сприйняття. Чимось подібним у живописі були картини Рьоріха: їм не можна закинути, що вони неправильно зроблені, що це профанація мистецтва чи щось подібне, бо вони створені у відповідності у зсіма канонами живопису (композиція, колористика і т.д.).
Однак, як картини, так і музика, не спонукають до напруження звивин для зрозуміння. Сприйняття їх максимально просто. Як правило, класична триакордова гармонія , "попсові", легкі й піднесені мелодії, що сприймаються, як щось "рідне" на рівні підсвідомості і багате аранжування й тембральний склад – це не погано й не добре, це закон жанру.
Тому в рамках жанру new age (читай – музичного примітивізму) музика Тимошенка є ОК, можливо, навіть більше, ніж просто ОК. Але її претензії на музику "нового віку" видаються бульш ніж кумедними. Це просто ще один з жанрів "легкої музики", який і повинен відповідно розглядатися.
Отож, Леонід Тимошенко, російський піаніст, приїхав єднати львівську публіку з астралом. Щоправда, тій публіці до астралу і так було недалеко, бо середній вік слухачів і слухачок, здається, тільки трохи не дотягував до 80-ти років. Натомість убранство сцени заставляло очікувати, хіба демонстрації досягнень техніки двадцятирічної давності перед в'язнями дитячої колонії: надодачу до рояля і синтезаторів стояли ще дві убогі дискотечні установки для світломузики і димова машина, яка весь концерт сумно курилася в кутку, на кулісах висіло пожмакане простирадло, що, як виявилося, мало відігравати роль екрану. Про відеоролики окремо.
Грав маестро, звісно чудово: як до техніки гри, так і до композиції я не зміг висунути претензій при всьому своєму скепсисі. Перфектно володіючи як роялем (незрозуміло, тільки навіщо до нього поставили підсилення), так і синтезатором, він демонстрував і вправність у формах творів: коротенькі п'єси, розлогі фантазії, імпровізація і навіть, як було оголошено, "концерт для струнних" (зіграний, правда, все на тому ж синтезаторі). Манера виконання створювала враження, що маестро дещо переграв в консерваторії Шопена, і тепер підсвідомо використовує його у виконанні, хоча я можу й помилятися.
Тимошенкова музика покликана зображати космос. Важко сказати, чим це викликано: чи законом моди "мінус 20 років", чи зацикленістю ньюейджерської фантазії, чи просто уподобаннями композитора (він же, не забувайте ще й астрофізик). Не покидало враження, що все це ми десь чули, чи то в Жана-Мішеля Жара й Майкла Олдфілда, чи то в Space…
Можна довго сперечатися, чи повернення до космічної теми є плагіатом, чи відродження незаслужено забутого, але звучить вона тепер дещо наївно і ретроспективно, тим паче, що з 80-х способи зображення космосу не надто змінилися: ті самі тембри, ті самі пасажі. Але слух тішить, душу захоплює – все, як тоді, все, як тоді… Але для кращої передачі месиджу Тимошенко вирішив користатися не тільки музикою, але й відео. Краще би він того не робив…
Проектовані на пожмакане простирадло кадри "прекрасної природи" провокували на здоровий сміх, а візуалізації з МедіаПлеєра – на нездорову істерику. Проектувалися явно видерті з фільмів нічим не пов'язані і, щонайгірше – невідповідні музиці кадри міст, літаків, природи, космосу, 3D-графіки, православних ікон etc.
Тимошенко, кажуть, якось грав 21 годину підряд, і з тим попав до Книги Рекордів. Слава Астральним Сутностям, вчора його на рекорди не тягло, тож концерт протривав, може, які дві з половиною години.
Після концерту, публіка (з тих, хто встиг повернутися з астралу) мала зможу купити якісь із 120-ти альбомів композитора, а також декілька його книг.
Сьогодні його концерт в Органному Залі, завтра – на Площі Ринок. Вхід вільний…
ІА "Вголос": НОВИНИ