Сьогодні, 1 січня, виповнюється 113 років з дня народження очільника ОУН Степана Андрійовича Бандери. Він – уособлення могутності патріотичного духу та національної ідеї. Йому вдалося розбудувати ОУН, ініціювати резонансну шкільну акцію, здійснити атентан на польського міністра та стати співавтором тексту про Акт відновлення Української держави. Борця за Україну бояться і по смерті, а в Україні його постать домінує і донині. Заклик «Слава Україні! Героям Слава!» став головним вигуком Майдану 2013 року. А вже цьогоріч провідник об’єднав українців піснею, яка швидко переросла у всеукраїнський флешмоб. «Вголос» з нагоди свята спеціально підготував для вас низку фактів про життя видатного українця та намагався розібратися, чому ж він такий важливий для нас.
1. Паростки проросли
Народився поборник національного духу у сім’ї греко-католицького священника Андрія Бандери. Свідомий батько заклав у сина перші паростки любові до своєї держави, які згодом потужно проросли та стали єдиною метою та ціллю теоретика і практика національно-визвольної ідеї. Андрій Бандера був священником Української греко-католицької церкви, висвячений самим митрополитом Андреєм Шептицьким. Попри це, знаходив час і на громадське життя.
Відтак став культурно-політичним діячем, послом місцевого сейму та членом Наукового товариства ім. Шевченка. «Дім о. Бандери був осередком українського національного життя Галичини. Там зустрічалися Павло Ґлодзінський, брат дружини, – один із засновників «Маслосоюзу» і «Сільського Господаря», Ярослав Весоловський – посол до Віденського парламенту, скульптор Михайло Гаврилко та інші. Сам о. Бандера очолював калуський «Сільський господар», належав до «Просвіти», заклав свою омріяну приватну бібліотеку з виданнями НТШ, газети «Діло», «Літературного вісника», – розповідає громадська діячка та мовознавця Ірина Фаріон.
Як і кожної тогочасної проукраїнської сім’ї, його життя було сповнене постійної боротьби, катувань та погроз. Йому довелося пережити московсько-німецьку окупацію. Коли згодом Степан Бандера захотів перевезти батька на Холмщину, той відмовився. Аргументуючи тим, що буде там, де і його люди. А єдиним порядком в державі вважав соборну і незалежну Україну.
«Вони обоє боролися за Українську державу та були незламні духом. Втім, якщо батько, Андрій Бандера, робив це насамперед за допомогою релігії, то його син – у світському житті», – продовжує Ірина Фаріон. У 1941 році Андрія Бандеру розстріляли. Вже опісля його прізвище внесли до числа українських священників, яких визнали блаженними.
2. Непримиренна сила людського духу
Ще з дитинства маленький Бандера страждав від ревматизму, був невисокого зросту та часто хворів. Такі обставини точно не йшли на користь націоналісту. Розумів це і він сам.
Проте не змирився, а дав гідний відсіч. Відтак юний Бандера починає активно займатися фізичними навантаженнями. Зокрема баскетболом та легкою атлетикою. Більше того, привчає себе до катувань. Свою позицію пояснює тим, що таким чином готує себе до всіх мук, які на нього чекають.
«Заганяв під нігті голки, бичував свої плечі військовим ремонтним поясом із залізною пряжкою, затискав до крові пряжки, вклавши їх між двері і одвірки, припікав руки до скла нафтової лампи і навіть збирав із долівки розлиту зупу», – ділиться мовознавиця та громадська діячка Ірина Фаріон.
Такі наполегливі зусилля приносять свої плоди. З третього разу, зазнавши поразки у двох попередніх спробах, Бандера таки вступає до Пласту. І це стає лише початком. Загартована фізична сила допомагає йому не лише пережити катування, а й зміцнити силу духовну і вести націю до боротьби.
3. ОУН – шанс врятувати Україну
Одним з найвагоміших досягнень у діяльності Степана Бандери є, беззаперечно, розбудова ОУН. Продовжуючи невпинну боротьбу, вже у 1933 році за призначенням тогочасного очільника ОУН Євгена Коновальця він стає крайовим провідником ОУН у Західній Україні. На той час провідник спрямовує всі сили заради того, аби боротися проти польської влади. І йому це вдається.
Одною з найгучніших справ стає резонансне вбивство міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького. Через що згодом він 5 років перебуває у польських в’язницях строгої ізоляції.
«Він для нас є провідником з багатьох причин. Очільник ОУН – одна з них. Саме він зміг розбудувати ОУН у Калуському повіті. Що свідчило про неабияку єдність духу. І саме він зміг згодом стати потужним потугом для розбудови Української держави. Не було б Бандери – не було б проголошення незалежності у 1991 році», – акцентує Ірина Фаріон.
4. Суд, встати, – Бандера йде
Підпільна діяльність практика і теоретика визвольного руху призводить до того, що поляки засуджують Бандеру до смертної кари. Яку згодом замінюють на довічне ув’язнення. Найцікавіше починається під час судового процесу. Коли його вводять у судову залу, підсудні починають вставати і вітати його традиційним оунівцям вигуком: «Слава Україні!». Від такого дійства спантеличені прокурори, судді та присяжні теж підвелися.
Ось як описав цю подію адвокат С. Шухевич:
«Вони якось магічно попідносилися в переконанні, що на залу увійшов суд або якийсь великий польський достойник», – цитує Ірина Фаріон.
Після вбивства Євгена Коновальця, тодішнього очільника ОУН, у Роттердамі 1938 року, найкращою кандидатурою на цю посаду стає не хто інший, як Степан Бандера. Допомагає йому вибратися з в’язниці майбутній головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Він організовує втечу націоналісту. Кошти на це виділяє українська діаспора. Зокрема – 50 тисяч злотих.
5. Боротьба з трьома режимами
Висока цінність ідеологічного духу Бандери полягає і в тому, що він не приставав до будь-якої тогочасної влади, яка перебувала тоді на теренах України. А чітко усвідомлював, що спасіння цілого народу полягає лише в одному – у створенні власної сувернної держави. Це стає підставою для всіх ворожих сил його боятися. А звідси, і вести боротьбу: не лише переслідувати, а згодом і вбити, але й створювати міфи та домисли про ворожого для них Бандеру. Одним із таких стає вигаданий факт про те, що Степан Бандера колаборує з нацистською Німеччиною.
Приправою для цього стає проголошений Ярославом Стецьком у 1941 році текст про відновлення української державності, де у документі згадується ім’я Бандери як провідника ОУН. Такі вигадки точаться і донині. «Найбільша заслуга, коли тебе бояться навіть після смерті», – наголошує Ірина Фаріон.
6. «З москалями нема спільної мови»
Проводячи боротьбу, Бандера пише статтю, у якій ставить остаточну крапку щодо власного бачення стосунків з Москвою. Де і вказує основну мету та цілі: «Цілі визвольних змагань України і союзних народів є незмінні і цілком виразні: повне визволення від загарбницького і насильницького імперіалізму московської нації в цілому і його теперішньої форми, большевизму – зокрема.
Знищення комуністичної системи й режиму. Повний розрив будь-яких пов’язань із Росією. Побудова суверенних національних держав на етнографічному просторі кожного народу. Мета наших визвольних змагань – повне унезалежнення від Москви через побудову Суверенної Соборної Української Держави, – не може бути нічим підмінена. Сама зміна режиму й устрою Росії, при будь-якому узалежненні від неї України, не є ані суттю, ані етапом українського визволення.
Сучасна визвольна боротьба українського народу з большевицькою Москвою є одночасно боротьбою з імперіалізмом московської нації взагалі, так, як большевизм є формою і витвором цього імперіалізму».
7. «Смертний вирок приймаю»
Опісля років переховувань та прикриття Бандера знав, яка доля його чекає. І був готовим до неї. Радянська влада на той час вже вбачає в ньому найзапеклішого ворога. Тому вдається до повної дискредитації ОУН. Виконати цю місію доручають агенту Богдану Сташинському. За два роки до його смерті він вбиває одного з членів ОУН, публіциста Лева Ребета. Робить це за допомогою секретної зброї, яка викидає в обличчя жертві хмару отруйного газу, вдихання якого призводить до миттєвої смерті.
Перша невдала спроба вбити Бандеру була ще в травні 1959 року. Смертний день настав через кілька місяців потому – 15 жовтня. Степана Бандеру кілер вбиває у вестибюлі. Підходить впритул та натискає на курок. Дверей за собою не зачиняє.
«Чому його так ненавидять нині? Бо Бандера і його побратимство – дуже болючий докір виродженим нащадкам. Тому що слабкі духом ніколи не підтримають сильних, а хіба підло заздритимуть. Тому що не здатні осягнути правди про національно-визвольний рух того часу», – наголошує Ірина Фаріон.
8. Могила провідника
Нині могила Степана Бандери – на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф на 43 полі. Досі точаться суперечки щодо перевезення й перепоховання праху покійного. А також інших видатних націоналістів: Коновальця та Петлюри.
«Зараз комісія розглядає питання про розташування Пантеону у центрі Києва, на місці арки Дружби народів, на березі Дніпра. За моєю інформацією, Київська адміністрація позитивно це сприймає, як і Міністерство культури. Всі національні герої мали б бути в Україні, й тому є ідея створення Українського національного пантеону. Важливим є творення національного військо-меморіального кладовища, де були б поховані учасники та ветерани теперішньої війни і перепоховані борці за незалежність України. Тут є проблема з визначенням ділянки», – розповідає «Радіо Свобода» Святослав Шеремета, учасник оргкомітету зі створення Пантеону.
Мовознавиця Ірина Фаріон додає, що про перепоховання Степана Бандери йшлося. Партія «Свобода» порушувала цю тему ще раніше. Проте чи готові вже українці до зустрічі героя, сказати важко.
9. Бандера як символ відродження
Дух Степана Бандери та сила його вчинків дали про себе чути і в 21 столітті. А саме під час Майдану 2013 року. Коли виникло питання про європейськість держави, залунало потужне: «Слава Україні! Героям Слава». Вже цьогоріч прізвище провідника опинилося знову у всіх на устах. Пісня «Батько наш – Бандера, Україна – мати» заполонила українськомовний інтернет та розлетілася по всій країні.
Вперше цю пісню виконали священники тернопільської єпархії. Проте значного розголосу вона набула вже після того, як її переспівали львівські школярки та виставили відео у соціальну мережу. Згодом ініціативу підхопили учні з усіх куточків.
«Бо коли йдеться про Українську державу та єдність, то молодь згадала того, хто був першим її прибічником. То для нас він зараз є таким характерним. Що і свідчить про його могутність», – підсумовує Ірина Фаріон.
Тож Степан Бандера – видатний діяч не лише минулого століття, а й сьогоднішнього. Він є рушійним символом змін, бо став уособленням національно-визвольної ідеї та сили патріотичного духу. Адже навіть після завершення життя, викуваного з визначних вчинків, і до нині силою національної пам’яті закликає українців до боротьби.
ІА "Вголос": НОВИНИ