«Справжні чоловіки не плачуть»
Хлопчику 5. Він бавиться з іншими хлопцями у дворі. Якийсь місцевий «забіяка» забирає у нього улюблену іграшку. Хлопчика образили. Хлопчик голосно плаче.
– Ну чого ти рюмсаєш, ти ж у мене не слабак і не дівчинка!, – каже йому мама.
Ще одна сльозинка поволі скочується по дитячому обличчю. І ще одна. І ще.
– Перестань, а то татові розкажу! Ти вже занадто великий, щоб плакати, – знову повторює вона.
Хлопчику 9. У школі він отримує першу двійку. Через те, що залицявся до сусідки по парті. Під час уроку.
У неї – милі коси кольору пшениці та очі небесного відтінку. Дівчинка йому дуже подобається. Щоправда, вона зовсім не звертає на нього уваги. Ще й та дурна двійка. Боляче.
– Тебе що, вдома не виховували? До дівчат він залицяється! Замалий ще! Давай щоденника, – обурюється вчителька.
На уроці хлопчик ледве стримує сльози. А на перерві – ховається. Хоч би ніхто не побачив. Однокласники «тикають» у нього пальцями:
– Диви, спражня нюня! Плаче через двійку і якусь дівку, хаха! – вигукує хтось із однолітків.
Хлопцю 16. Через рік у нього ЗНО, а попереду – доросле життя. Хлопець зустрічає дівчину та вперше закохується по-справжньому. Він ще не знає, якими мають бути стосунки.
Перша серйозна сварка. Перша розлука. По щокам у дівчини течуть солені сльози.
– Ну чого ти, перестань, так буде краще, – каже він їй.
Він зовсім не черствий. Просто не знає, як реагувати. Можливо, якби йому було 9, він би теж заплакав. Але він не нюня. Не можна.
Хлопцю 25. Хлопець працює на престижній роботі та їздить на новенькій BMW. У нього є все – гроші, крута машина, гарні дівчата. Немає лише мами. Вона померла. Місяць тому. Від важкої хвороби.
Всередині у нього – порожнеча. Можливо, йому б хотілося голосно закричати, аби виплеснути свої емоції назовні. Але він не вміє. Він має бути сильним. Чоловіки не плачуть. Легше замкнутись у собі.
Чоловіку 40. У нього дружина та двоє дітей. Сімейне життя з плином років перетворюється у рутину. Шлюб – у формальність.
Дружина часто плаче. Він – просто ігнорує. Для чого звертати увагу на чужі сльози? Він вже колись намагався. Від цього стало лише гірше. Краще просто відійти в сторону. Сама заспокоїться.
– Невже ти не бачиш, що я плачу через тебе. Я втомилась. Ти не любиш мене, не цінуєш! – викрикує вона та йде від нього геть.
Зі спільного між цими людьми залишаються лише сини. Одному 9, а іншому – 13. Коли мама забирає їх, вони спокійні. Вони добре пам' ятають татові слова: «Чоловіки не плачуть». Не можна.
Невже тато такий поганий? Чому вони із мамою більше не разом?
Мабуть, тато зовсім не такий. У нього теж є серце та почуття. Йому просто легше закритись у собі. Він просто не навчився розуміти біль іншої людини. Тому що колись так само не розуміли його.
Безневинні фрази, родом з дитинства, закладають у свідомості чоловіків думку про те, що емоції їм проявляти не можна. Ніколи та за жодних обставин. Однак психологи переконують: насправді, у емоцій немає статі.
«Чоловіки так само, як і жінки, відчувають емоції: вони знають, що таке біль, розгубленість чи незадоволення. Але так сталось, що суспільство хоче бачити у них лише сильну особистість, непідвладну цим емоціям. Стереотип про те, що чоловіки не плачуть, їм закладають ще з малечку. Через це вони сприймають сльози як слабкість, а потім протягом усього життя приховують весь біль у собі» – розповідає психотерапевтка Інна Шинкаренко.
Насправді ж, сльози не роблять людину слабшою. Фахівчиня наголошує: вони, напаки, дають їй можливість прожити ці емоції, цей біль. Вони здійснюють антибольовий ефект.
«Чоловіки повинні...»
«Сину, ти повинен заробляти більше грошей. Шукай іншу роботу. Інакше – нікому не будеш потрібний, залишишся до кінця життя сам», – каже матір 20-річному Миколі, який вже рік працює оператором одного із кол-центрів міста.
На вихідних хлопець підпрацьовує кур'єром: треба ж хоч якось заробити грошей, аби купити своїй Катрусі новесенький айфон. Катруся вже давно пригледілась до нового нареченого із більшим гаманцем. Але й від теперішнього, поки що, отримати черговий подарунок не проти.
«Чому ти не хочеш йти, як я, у армію? Знаєш, що про тебе люди скажуть? «Не служив – не «мужик». Ось що. Чоловік повинен...», – дорікає 18-річному Святославу батько. У нього – високе військове звання. Генерал-лейтенант, як не як. Присвятив армії майже половину свого життя.
Святослав поважає досягнення батька та дуже ними пишається. Але не хоче бути таким як він. У нього – талант до малювання, але батько цього не помічає. Святослав знає, що його покликання – мистецтво, він не хоче пов'язувати життя з військом. Але мусить. Бо він повинен. Люди точно скажуть: «Не служив – не «мужик».
Так, чоловікам ще з дитинства нав'язують думку про те, що вони усім щось повинні.
«Чоловіків виховують у такому ключі, що вони постійно щось комусь повинні. Винні своїй партнерці, винні державі, винні батькам. Це якось історично закладено. Наприклад, раніше було дуже багато неповних родин. Чоловіки виховувалися мамами та бабусями. Вони вкладали у них те, що хотіли б побачити в своїх партнерах», – зазначає фахівчиня Інна Шинкаренко.
Під тиском суспільства чоловіки звикають до того, що це норма. Але, насправді, це також стереотип.
Як стереотипи «вбивають» чоловіків
«Коли людина виплескує свої емоції назовні, плаче, зокрема, то вона проживає цю біль і її душевні рани загоюються. За таким принципом й психотерапія працює: аби дозволити людині проживати ті емоції, які наче б то забороняються суспільством», – переконує Інна Шинкаренко.
Стримання сліз та емоцій, навпаки, призводить до тривалих депресій, апатії та різноманітних хвороб. Таким чином, гендерні стереотипи, впливають як на психологічне, так і на фізичне здоров’я чоловіків.
Зокрема, у чоловіків нерідко виникають серцево-судинні проблеми, суттєву роль у виникненні яких мають саме психогенні фактори.
Через нав'язані суспільством соціальні ролі, чоловіки значно рідше відвідують лікарів, аніж жінки. Чоловіки звикли терпіти біль. Вони мають бути сильними.
До психологів та психотерапевтів чоловіки також звертаються не часто. Соціум їм постійно нагадує: ви не маєте права бути слабкими. Через це чоловікам складно зізнатись самим собі, а тим більше – комусь сторонньому, що із ними щось не так.
Через емоційну закритість, чоловіки частіше, аніж жінки здійснюють самогубства та потрапляють у автомобільні аварії. Емоції, які накопичуються у них всередині, чоловіки нерідко запивають алкоголем. Безперестанку палять. Багато думають. Тримають біль у собі.
Гендерні стереотипи «вбивають чоловіків». Перші фатальні вистріли вони отримують ще будучи маленькими хлопчиками. Саме тому, важливо, аби матері не забороняли своїм синам висловлювати емоції.
Це нормально, коли чоловік – відкривається своїм близьким. Це нормально – відчувати страх, злість, печаль, любов чи радість. Він – не робот. Він така ж людина, як і всі. Людина, яка має право боятися, сумувати, плакати, помилятися, співчувати та відчувати.
Емоції не роблять чоловіка слабким. Слабкими чоловіків роблять стереотипи.
ІА "Вголос": НОВИНИ