На війні є робота, яку може виконувати той, хто готовий її виконувати. А жінка це чи чоловік, - значення не має.

Про це «Вголосу» розповіла бойовий медик 103 бригади ТрО Збройних сил України з позивним «Сонце».

За її словами, кожен українець повинен сам для себе вирішити як він готовий захищати Україну. Якщо від нього буде більше користі вдома, то краще не йти до війська, а працювати, сплачувати податки та допомагати тим, хто мобілізувався.

Але при тому бути готовим взяти зброю до рук або надавати медичну допомогу. А для цього треба вчитися, відвідувати тренінги та курси для цивільних.

 «Мій досвід доводить, що стать не має значення. Тому що це нелегко. Реально нелегко натискати на курок. Це тобі не по паперовій цілі стріляти чи на полігоні. Це – стріляти у ворога. Ворог рухається, з нього тече кров, така ж червона, як і наша. Має бути готовність ліквідувати ворога. Або має бути готовність допомогти пораненому товаришеві. А не панікувати», - говорить вона.

І додає, що якщо у чоловіка чи жінки така готовність є, то радить вчитися, записуватися у військовий підрозділ та йти захищати Україну.

Водночас її неприємно вразив факт, коли дружини бійців 103 бригади почали вимагати повернути їхніх чоловіків на Львівщину. Мовляв, територіальна оборона Львівщини повинна захищати тільки свою область і не їхати в інші регіони.

«Я – доброволець. І я просилася взяти мене захищати Україну, а не тільки Львів і Львівщину. Я просила аби мене мобілізували в будь-який підрозділ – у 24, 80, львівська територіальна оборона. Для мене має значення, щоби я приносила користь. І коли заговорили, що нас відрядять в іншу область, то я доклала всіх зусиль аби поїхати», - каже солдат 103 бригади ТрО ЗСУ з позивним «Сонце».

За її словами, коли три місяці тому йшли бої за Київщину, Харківщину та інші регіони України, то ніхто не знав чи росіяни дійдуть до Львівщини й чи не очікують нас такі ж бої. Проте через два тижні стало зрозуміло, що окупант піхотою до Львова не дійде. Тому піхота львівської територіальної оборони вирішила приносити користь там, куди ворог дійшов. Саме тому вона й погодилася на відрядження туди, де йдуть бої. При цьому, за її словами, бійці самі вирішували їхати чи ні.

«Тому мене засмучує поява оцього, так званого, «жіночого батальйону». Треба поважати рішення чоловіків, які вирішили захищати свою країну. Це – не ті, кого силою притягнули. Мій чоловік та мої двоє дітей поважають моє рішення. І Дружини моїх побратимів також повинні так чинити», - говорить Ірина.

Все інтерв’ю колишньої львівської айтішниці, мами двох дітей, а нині – бійця-добровольця читайте у «Вголосі».

ІА "Вголос": НОВИНИ

Всі свіжі новини на нашому Telegram-каналі Приєднуйся!