Чого хочуть ісламісти у Франції?
Майже щороку у Франції відбуваються криваві теракти та заворушення у арабських кварталах, які призводять до десятків людських жертв. Минулого року, в Парижі 14 листопада, ісламістами було вчинено стрілянину, внаслідок якої загинули близько 140 осіб. На початку того ж 2015 року ісламськими радикалами було вчинено напад на редакцію газети «Charlie Hebdo» і вбито 12 осіб – як помсту за карикатури журналістів на мусульманського пророка Магомета. Щонайменше 84 людини загинули та ще 18 у критичному стані після нічного нападу 15 липня 2016 року в курортному французькому місті Ніцці. Вантажівка в'їхала у багатотисячний натовп під час святкування Дня взяття Бастилії на Лазурному березі Франції, а за кермом машини перебував 31-річний громадянин Тунісу.
Теракти та злочини, пов'язані з мусульманськими мігрантами, вже стали найвагомішою проблемою для низки європейських країн, а Франція в останні роки страждає від них чи не найбільше. «Мігранти напали», «мігранти вбили», «мігранти пограбували», «мігранти зґвалтували» – такими заголовками рясніють сторінки світових медіа, коли йдеться про новини з Європи. У європейських містах виникли цілі квартали та вулиці, компактно заселені арабськими мігрантами, на території яких, через розгул етнічного криміналітету не діють юстиція і влада поліції. Вони будують мечеті, гучні динаміки яких будять європейців у п'ятій ранку, ріжуть баранів на сходових клітках багатоповерхівок під час своїх національних свят, носять паранджі та хіджаби. Погроми, хуліганство й дебош під час арабських заворушень у Франції вже стали типовою картиною життя Парижа. Азійські й африканські нацменшини європейських міст дуже організовані, солідарні, скандальні, агресивні, байдужі до будь-яких форм толерантності й рішуче налаштовані битися з місцевими мешканцями за свої права на їхній землі. Кількість мусульманського населення Парижа разом з передмістями вже досягає 20 %, а загальна кількість мусульман у Франції вже сягає 7-8 млн.
Чим французи заважають мусульманам?
Однак мільйони мусульманських переселенців, які за останні роки покинули батьківщину в пошуках кращого життя, також мали на це вагомі причини. «Велике переселення народів», яке Європа спостерігає сьогодні, зумовлене соціально-політичною нестабільністю та значним погіршенням кліматичних умов на Близькому Сході. Глобальне потепління зумовлює обміління озер а річок, наступ пустелі та виснаження все менш родючих земель і змушує 100-200 тисяч мігрантів, щомісячно різними шляхами, натовпом прориваючи кордони та пливучи морем на саморобних човнах діставатися Європи, де є надія на краще життя.
Нещасним сирійцям, які не мають родичів у Йорданії, Туреччині чи Саудівській Аравії, більше нікуди втікати, крім охопленого війною Іраку чи розділеного терористами Лівану. Донедавна біженців із Сирії приймала Туреччина. Там знайшли прихисток два мільйони сирійців. Проте у таборах для біженців, які функціонують у Йорданії, Туреччині та Лівані, значно погіршились умови проживання. Єдиною надією на мирне і спокійне життя для стомлених війною людей залишаються країни ЄС. А враховуючи, що саме країни Заходу відіграли значну роль в «Арабській весні» – хвилі демократичних революцій проти диктаторських режимів Близького Сходу, то Європа несе частину відповідальності за зруйнований спокій хоч й авторитарної, але мирної Сирії. Та ж Франція, яка десятиліттями експлуатувала свої колонії - Сирію, Алжир, Туніс чи Сенегал також відповідальна за теперішнє відстале становище цих країн, а франкофонські організації дають жителям колишніх колоній Франції більші шанси на еміграцію на роботу до колишньої метрополії.
Однак у Франції, попри декларативну демократичну риторику рівності, багато мігрантів зіштовхуються з дискримінацією та упередженим ставленням. Мусульман дуже неохоче приймають на роботу престижні компанії та заклади, вважається, що мусульманські відвідувачі відлякують клієнтів у готелях та ресторанах. В мусульман значно менше шансів просунутися по службі чи зробити кар'єру у порівнянні з європейцями. Дискримінації піддається навіть культура та одяг мігрантів: так, у Франції заборонені паранджі та хіджаби, за які французький уряд ввів грошові штрафи.
Перше покоління мігрантів, які втекли від диктаторських режимів, війни, голоду та злиднів у своїх країнах, таке своє становище громадян другого сорту ще терплять. Однак друге покоління - їхні діти, які народилися в Європі, переконані, що за правом народження повинні мати в цій країні такі ж права, як і європейці. У мусульманських кварталах багато арабської молоді радикалізується і звертається до ісламістських ідей, які закликають мусульман до священного джихаду проти невірних. Колись Антуан Сент-Екзюпері писав про араба, який дивувався, чому Бог дав французам жити «як у раю», а, мовляв, «правовірним» бедуїнам випалені пустелі. Однак сьогодні Франція стала батьківщиною мусульман, які ніколи не бачили Близького Сходу. Тож джихад проти невірних цілком справедливо може вестися в країні в якій народилися мільйони правовірних мусульман, і які «також мають на неї право, причому дане Аллахом».
Свого часу Франція сама санкціонувала політику багатомільйонної міграції мусульман з Магрибу та Близького Сходу, в якості дешевої робочої сили. Вважалося, що перебуваючи у меншості, вони невдовзі асимілюються та засвоять французьку мову та культуру. Однак політика мультикультуралізму, яка мала інтегрувати арабську меншість у французьке суспільство не спрацювала: в країні виникли багатомільйонні гетто, населенні чужорідними мігрантами, вороже налаштованими до місцевого населення. Їхнє злиденне становище, на фоні економічно успішного французького соціуму, викликає у колишніх мігрантів та їхніх нащадків заздрість, злобу та бажання помсти, одночасно з прагненням «соціальної справедливості» у їхньому розумінні – примусити багатих французів поділитися з бідними арабами, і не тільки грошима, але й соціальним статусом.
Нерозв'язаність міжнаціональних, міжрелігійних та соціально-майнових проблем за наявності багатомільйонної мусульманської спільноти в демократичній європейській країні в подальшому лише загострюватиме громадянський конфлікт у Франції. Це може призвести або до стрімкого «правішання» французького уряду та видання антиіммігрантських законів і посилення дискримінації під гаслами захисту національної ідентичності корінного населення Франції. Або ж до перемоги мігрантів – подальшої лібералізації французького законодавства в аспекті поступок мусульманам, що може призвести навіть до введення квот для мусульман при прийнятті на роботу та навчальні заклади та "позитивної дискримінації більшості", заради вирівнювання становища дискримінованих мігрантів. Це означатиме, що араби-мусульмани претендуватимуть у Франції на більші права, аніж французи.
Чим українці гірші за мусульманських мігрантів?
Однак, будучи толерантними до мусульманських мігрантів, водночас чиновники ЄС переконанні у необхідності відкладення безвізового режиму для України. На фоні злочинів, пов'язаних з іноземцями, європейська громадськість починає значно гірше сприймати ідею вільного переміщення іноземців в Європі. Європа чомусь готова радше приймати сотні тисяч агресивних сирійських біженців, аніж запровадити безвізовий режим для українців, які вирізняються працьовитістю та законослухняністю. Українські мігранти ніколи не дозволяють собі поводитися в чужій країні так нахабно, як мусульмани у Франції.
В той час, як сирійські та арабські мігранти агресивно прориваються крізь кордони ЄС, українці терплять принизливу процедуру отримання візи та кожного разу більш суворі умови реєстрації. Європа не поспішає відкривати кордони для українців, які швидко соціалізуються, які совісно працюватимуть, мають освіту, вивчать мову і насамперед є християнами. Сумнозвісний приклад 8-літньго українського хлопчика Володі Бобенчика, якому французьке консульство відмовилося надати шенгенську візу, попри те, що він мав квитки на матчі Євро-2016 та сплачений авіапереліт, засвідчує, що французькі чиновники готові швидше пускати до своєї країни ісламських терористів та російських хуліганів, аніж українських дітей.
Історія свідчить, що Римська імперія періоду свого занепаду була такою ж, як Європейський Союз сьогодні. Племена варварів – готи та вандали, які жахливо зруйнували Рим, прибули в імперію з дозволу намісників римських провінцій на правах біженців у римські гуманітарні табори. Тож на тлі багатомільйонного напливу мусульманських мігрантів, теорії про присмерк Західної цивілізації не виглядають утопічними, а історія Європи може двічі повторитися як трагедія. Примітно, що чи не найбільшу вигоду з кризи європейської цивілізації та ісламського терору в Європі отримує Росія, яка ще з радянських часів мала союзницькі зв'язки з арабськими терористичними структурами, які фінансувала, озброювала і навіть створювала.
Валерій Майданюк, політолог, спеціально для «Вголосу»
ІА "Вголос": НОВИНИ