До виборів ніхто не готується. Всі на пляжі чи закривають плодово-ягідні слоїки. Заговорити в компанії про політику вважається поганим тоном. Враження таке, що крім політиків, вибори нікому не потрібні. Вибори, які б могли стати чимсь позитивним в історії країни, але сумніваюсь, що так станеться.
Єдиним інтригуючим моментом могла б бути передвиборча рекламна кампанія. Просто цікаво, що ще новенького можуть понавигадувати політики, щоб всенародна любов до них забуяла з новою силою.
Але насправді й тут розчарування… Політики не забивають собі голову такими дурницями. Янучари кліпають (як і рік назад) дебільну рекламку, де дерев'яним совєтським голосом підсилюють ефект своєї стабільності. Їм та реклама і не потрібна, вони й так впевнені у своїй перемозі та непереможності адмінресурсу.
Юля впевнена справедливості є і що вона своє накосить. Пару транзитних поїздок областями, на щастя, на носі літо і тепла осінь, а не дощова зима та холодна весна – і електорат повалить голосувати за неї, як вівці на полонині.
Любі друзі сподіваються на президентський адмінресурс. Інші кандидати, також щось там заявляють, але якось невпевнено і приречено. Хтось ще говорить про якісь можливі зміни. Хіба що на валютних рахунках десь в Швейцарії.
Всі сподіваються тихенько перелізти з весняного парламенту в осінній, з мінімальними втратами та без особливих проблем для здоров'я. Вже навіть і не створюють ілюзія вибору. Всі, хто щось взагалі здатен зрозуміти, вже розуміють, що від їхнього голосу нічого не залежить. Нічого. Українські вибори – це вистава для Європи. Для демократії. Для Папи Римського.
Було б добре, якби народ забив би на вибори і не прийшов на дільниці, і не голосував би за тих парламентських уродів. Але такого не станеться. Не та країна і не той народ. Якщо навіть не проголосує вся західна і центральна Україна, то заставлять проголосувати всю східну і південну. В українців немає альтернативи. Вони знову змушені вибирати найменше зло. І це вже стало фішкою всіх виборчих кампаній.
Це фантастика, що люди самоорганізуються і будуть голосувати проти всіх. Відразу ж постають запитальні проблеми: "а що буде з моїм голосом, і чи не зарахують його іншій партії".
І справа навіть не у виборах. Якби люди могли нормально заробляти і не хвилюватись за майбутнє своих дітей, їм би було пофіг, хто ними керує. Це, напевне, і є єдиним виходом з цього лабіринту (але тільки на певний час). Та українська богема зажерлась та дорвалась до привілеїв, тому й не хоче ні з ким ділитись. Тим більше з власним народом. Але й народ такий. Коротше, замкнуте коло.
Тому на даний час і в даному контексті нічого не змінилось, і не змінитись. Нових людей, як не було на горизонті, так і не буде. Два клани вирішують між собою свої проблеми. На них працюють свої люди, чужих відсіюють. Вірити у якусь нову міфічну силу, яка щось змінить – тупо. Не той час.
При владі любі друзі. Всі вони любі друзі. І Ющ, і Яник. У відставку вони не збираються. Віддавати владу ще комусь впадло і заздрісно. Братва Леоніда Даниловича цвіте і пахне. Кучма пише мемуари в яких з батьківською любов'ю згадує про своїх синочків Віктора Андрійовича і Віктора Федоровича.
Це ще гірше, ніж про комунізмі. Там хоч якийсь ентузіазм і натхнення було. Світле майбутнє. Комунізм всім світив. А тут нічого. Безпроглядність і сірість.
Експерименти над власним народом проводять не Сталін і компашка, а свої патріотично налаштовані президенти, прем'єри, депутати і чиновники. І чим вони кращі за Сталіна чи Гітлера? Нічим. В тих хоч ідея була, а цих – тільки бабло.
Тому, жодного бажання відвідувати виборчу дільницю в мене немає. Ставити свої галочки навпроти тих імбіцилів – також. Як казав таваріщ Лєнін: "Ми пайдьом другім путьом".
фото: www.serduchka.com
ІА "Вголос": НОВИНИ