Що таке медична стратегія Львова і чи є нею та реформа, яка запроваджується у Львові. А також - чому лікарня не може бути просто бізнесом, коли один другого з’їдає, чому 25% онкохворих не лікується і яку вакцину від COVID варто обирати. Про це у програмі «Юркевич. Акценти» розповів відомий лікар онколог, очільник фракції ЄС у Львівській обласній раді Олег Дуда.
Якою має бути медична стратегія Львова
– Останні кілька тижнів у Львові активно обговорюється стратегія реформи лікарень Львова. Вона передбачає об’єднання медзакладів в три окремих блоки – ургентної невідкладної допомоги (1), відновного лікування і реабілітації (2) та акушерства і гінекологічної допомоги (3). Чи справді це потрібно і який буде від цього ефект?– Почнемо з того, що з 2018 року Україна увійшла в загальнонаціональну медичну реформу, за якою наші лікарні отримали можливість бути автономними. Тепер вони отримують кошти від Національної служби здоров’я України (НСЗУ) за послуги, які не входять в перелік медичних гарантій. Це дало можливість закладам розвиватися, використовувати кошти на зарплати медпрацівникам та на купівлю апаратури. Ця реформа має цілком вимірювальні показники: це відсоток ускладнень, летальності та інші.
Цього мала б досягти і стратегія, яку хочуть запровадити у Львові. Раніше ми говорили про агломерацію – об’єднання кількох лікарень. Тепер – про територіальні об’єднання за рівнем надання меддопомоги.
Важливо, що підхід до стратегії має бути комплексним. Не можна розписати два листочки і сказати, що це добре. Потрібно добре прорахувати економічний ефект, якість медичної допомоги, сервісу, чи ми будемо скорочувати персонал, яка буде співпраця з НСЗУ. І що досягнемо в майбутньому.
Маю приклад написання онкологічної стратегії, коли спільно зі Світовим банком була розроблена стратегія онкопревенції, тобто раннього виявлення онкологічних захворювань, зокрема, раку грудної залози і шийки матки. Було проаналізовано, скільки можемо виявити таких хворих на ранній стадії, яку кількість треба буде лікувати і чи зможемо це зробити.
Є індикатори, які мають бути прораховані в будь-якій стратегії. І лише тоді її впроваджувати. Основний з них – це продовження життя українців. Є такий показник – середня тривалість життя. В Україні він 71 рік (а Львівщині – 73 роки), в Європі – приблизно 81 рік, тобто на 10 років більше.
Маємо оцінити, які захворювання приводять до передчасної смерті. Зокрема, це серцево-судинні – в Україні приблизно 380 тисяч людей в рік помирає від цього. Далі онкологія – це ще десь 80 тисяч. Потім – хвороби кишково-травного тракту і різні нещасні випадки.
Тобто, маємо мати чіткі, прораховані показники, індикатори. За якими будемо бачити повну картину.
– Однак, міські депутати, зокрема з комісії охорони здоров’я, не раз заявляли, що конкретних цифр стратегії реформування лікарень Львова, їм ніхто не надавав. То чи можливо їх порахувати?
– Зрозуміло, що можливо. Спільно зі Світовим банком у 2017 році (зараз йде оновлення даних) було опрацьовано стратегію розвитку області. У ній йшлося про єдиний госпітальний округ з наявністю лікарень інтенсивного лікування. Навіть був прорахований час доїзду до лікарень – це мало б бути не більше, ніж 65 хвилин від місця, де мешкає хворий.
В нас є департамент охорони здоров’я ЛМР, Центр громадського здоров’я, тут є експерти по всіх напрямках, які можуть дати точну цифру захворювань в розрізі Львова та районів. Також маємо співпрацю з Національною службою здоров’я України, яка має розроблені певні пакети медичних гарантій, особливо по пріорітетних напрямках – де люди лікуються, де є матеріально-технічна база для цього лікування. На базі цих показників можна думати про розробку медичної стратегії.
Але вона має бути в розрізі обласної стратегії, в розрізі Львівського району, бо до Львова доєдналося дуже багато територіальних громад, які мають також свої лікарні.
– А існує обласна стратегія?
– Як такої немає, її треба розробляти. Однак обговорення окремо стратегії на рівні кожної територіальної громади, призведе до ще більшого дисбалансу, ніж той, який зараз є. Маємо розуміти, що зараз окремі об’єднані територіальні громади (не буду говорити про Львів, бо він є самодостатній), які мають низькі спроможності, можуть довести до занепаду, знищення окремих лікарень.
Потрібно все прорахувати. Розуміти, заради чого ми об’єднуємося. Навіть такий показник, як зменшення кількості керівників, не є завжди позитивний. Голова ОТГ може краще фінансувати лише якусь одну лікарню. Туди буде перетікати з іншої лікарні медперсонал, але тоді ми втратимо на доступності медичної допомоги. Адже не просто так будувалися лікарні: швидкої допомоги на одному полюсі міста, 8-ма – на іншому, госпіталь ветеранів війни – ще в іншому районі. Усе для того, щоб вони були доступні для людей. Ми не можемо людей з гострою хірургічною патологією, або з екстреною патологією везти через ціле місто.
В Польщі, наприклад, розроблена ціла карта послуг, яка є частиною медичної стратегії. Від географічного розташування залежить, що буде там розвиватися: чи там потрібен кабінет комп’ютерної томографії, МРТ чи онкологічний центр. Це все враховується і тільки тоді погоджується їхньою національною службою здоров’я. Це не може бути лише бізнесом, коли з’їдають одне одного.
– У Львові в одному блоці хочуть об’єднати дитячу лікарню з дорослою – чи доцільно це?
– Дитяча лікарня на Орлика – одна з найкращих лікарень в Україні, вона є окупна. Туди йдуть люди, везуть дітей. Лікарня швидкої допомоги також тепер дуже популярна. Але на базі однієї лікарні не може бути вся медицина у великому місті.
Все таки Львів – це мегаполіс. Львівська область – це 2,5 млн населення, яке має також десь лікуватися. При об’єднанні двох лікарень треба порахувати: в нас штат зменшиться на стільки-то, відкриємо чи закриємо відділення.
Бо якщо не буде людей, якщо ми не будемо надавати медичну послугу, то нічого з того не буде, НСЗУ цього не профінансує.
Не можна об’єднати керівництво двох лікарень і записати один апарат КТ на іншу лікарню. Він має бути доступним в тій лікарні, де надається послуга. Його не будуть возити з однієї в іншу.
Також говорять, що тепер працівники однієї лікарні будуть консультувати іншу. А що досі так не було? Онкослужба завжди консультувала будь-яку лікарню, хірурги ургентні – теж.
Лише об’єднанням не вирішуються всі проблеми, потрібно все прорахувати, щоб потім люди не вийшли з протестами на вулиці.
– Найболючіше питання – це ймовірне скорочення медперсоналу. Якщо Львів проголосує і обере цю медичну стратегію, чи може частина медиків опинитися без роботи?
– Це перше, що повинно аналізуватися, тому що зарплата медперсоналу в сучасній лікарні займає близько 30% всіх видатків лікарні. Якщо лікарі не матимуть пацієнтів, то їм буде складно отримувати конкурентну зарплату. Є відділення, де об’єктивно є менше хворих.
Також при об’єднанні є ризик, що будуть розвивати один напрямок, тоді як інший – може зникнути. А коли є два заклади, керівник буде розуміти, що треба працювати на конкурентному ринку, потрібно надавати якісні послуги.
Рання діагностика раку – це врятовані життя
– Ви сказали, що є відділення, які мають менше пацієнтів. Це означає, що люди не хворіють якимись хворобами?– Візьмемо протитуберкульозну службу. Не тільки у Львові, а й в Україні, колись була велика захворюваність туберкульозом. Пізніше зрозуміли, що цих хворих є менше і немає потреби утримувати таку величезну службу. Та й медицина розвивається, те, що колись лікували роками в медзакладі, зараз цим займається сімейний лікар.
Медицина завжди є живою, вона буде змінюватися. Коли говорити про онкологію, пацієнтів щороку стає більше на 1-2%, тому що зростає виявленість, тому що краще стали обстежувати, почали виявляти на ранній стадії, люди стали довше жити. В якихось лікарнях немає куди вже розширюватися і пацієнтів є багато, а в деяких – надають менше допомоги. Тоді можна думати про об’єднання, про оптимізацію, але це має бути прораховано.
– Коли почався карантин, лікарі-онкологи почали бити на сполох, що падає відсоток виявлення. Це не означає, що люди почали менше хворіти, а те, що стали менше звертатися до лікарів. Чи змінилась зараз ситуація?
– За 2020-й рік ми на 30% менше виявили онкологічних хворих. Це катастрофа, тому що раніше, кожного року, їх кількість зростала на 1-2%.
Для прикладу, у 2019 році ми мали 196 випадків меланоми, в 2020 році – 137, а це дуже агресивна хвороба. Отже 30% цих людей ми не виявили, але вони прийдуть пізніше.
З 2017 року ми працювали над програмою по ранньому виявленню раку грудної залози і раку шийки матки і досягнули певних результатів. Зокрема, у 2019 році ми на 80 жінок виявили більше таких хворих на першій стадії.
– Це правда, що виявлений на 1-й і 2-й стадії рак грудної залози на 100% лікується?
– Так, це виліковна хвороба. І навіть саме лікування не є затратним і складним для пацієнта. Ми не завжди навіть вважаєм це онкологічним захворюванням – це невеличка операція і людина йде додому.
Коли вже інша стадія, тоді йде комбінація лікування. Це серйозна операція, опромінення, хіміотерапія, це постійні загрози рецидиву.
– Якщо ми говоримо про похід до мамолога, то вважається, що йдеться про жінок, яким 45 років і більше. Чи справді так?
– Ми завжди опираємося на доведені факти. Це є певні фізіологічні й анатомічні особливості грудної залози, які дають можливість тільки з певного віку рентген-обстеженням, мамографією виявити ці проблеми.
Наприклад, в Німеччині скринінг раку грудної залози починається з 50-ти років. Вони з тисячі обстежених жінок виявляють десь 6-7 онкозахворювань грудної залози на ранній стадії. І рятують їм життя.
Ми цей скринінг робимо після 45-ти років. Я би порадив молодим жінкам звернутися насамперед до гінеколога на регулярні обстеження, бо рак шийки матки є більш агресивний, він з’являється в більш ранньому віці й потребує зовсім інших підходів. І вже там поговорити про грудну залозу.
Профілактичні огляди в лікаря
– Серед молоді вважається зараз правильним вести здоровий спосіб життя. Люди активно займаються спортом, п’ють вітаміни, але ще немає подібного культу регулярного звернення до медиків. Як змінити цю ситуацію?– Культ здорового способу життя – це ознака еволюції людини, суспільства. Періодично до нас приходять і хваляться, що вперше звертаються до лікарів. Немає чим гордитися, бо в таких людей виявляємо цілий букет хвороб, відповідно тут і лікування, і наслідки зовсім інші.
Інша проблема – раніше лікарні будувалися на іншій системі цінностей, коли пацієнт туди приходив, то був комусь щось винен, почував себе обмеженим. Лікарня має бути відкритою для пацієнта. Людина має туди зайти і отримати кваліфіковану допомогу. Їй треба пояснювати, що в нього і переконати, що треба боротися за здоров’я.
До слова, у США, якщо хворий дізнається, що в нього онкологія, він майже завжди готовий боротися за життя. Тоді є набагато більші шанси, що він одужає.
– Тобто в Україні є і такі люди, які відмовляються від лікування?
– У нас близько 25% людей, які виявляють в себе онкологічні захворювання, не отримують лікування. Тому що, по-перше приходять на пізніх стадіях, коли вже неможливо щось зробити. А є відсоток таких, які відмовляються, або звертаються до нетрадиційної медицини. На жаль, онкологія такого не вибачає.
Такими темпами до кінця року ми провакцинуємо 15% українців
– Чи вдасться в Україні досягнути колективного імунітету з такими темпами вакцинації?– Є країни, які розпочали вакцинацію з кінця минулого року і за 3-4 місяці провакцинували 60% – 70% населення. Ми вакцинуємо лише чотири місяці і, на жаль, маємо тільки 3% вакцинованих. Це не є добрий показник.
Якщо будемо рухатися такими темпами, то до кінця року провакцинуємо 15% і це нам нічого не дасть. Вакцинація має захищати не тільки ту людину, яка щепилась, основна мета – досягнення колективного імунітету в державі. Коли є великий відсоток вакцинованих і хвороба немає куди розповсюджуватись, тому що ніхто не хворіє. І тут темпи вакцинації є надзвичайно важливі. Тому Ізраїль провів вакцинацію за 3,5 місяці. В Ізраїлі були певні дні, коли вакцинували 2% населення держави в день. А ми провакцинували лише 3%.
Яку краще вакцину обрати? Також багато людей переживають, що першу дозу дадуть, а на другу не вистачить вакцини, або навпаки, провакцинуть спочатку Astra Zeneca, а на другу дозу її не буде...
Це є неправильно - чекати на якусь кращу вакцину. Маємо щепитися тим, що є. В мене колеги у США маму провакцинували однією вакциною, дітей іншою, але всі це зробили, тому що усі вакцини дають результат.
Людину може зупиняти будь-що. Навіть політична ситуація. Але насправді не потрібно такого лякатися. Тому що ще немає таких людей, які отримали першу дозу вакцини Covishield, і їм затримали ревакцинацію.
Особисто переніс COVID-19, це дуже важка хвороба. Вакцинація ж є набагато легшою, ніж будь-який її перебіг. Тому щепитися потрібно тоді, коли вона є і я би не робив пріоритетів.
– Зараз Європа планує з COVID-паспортами дозволяти в’їзд іноземцям і це, можливо, багатьох українців простимулює вакцинуватися.
– Насправді людина має думати, в першу чергу, про те, що вакцинація захистить її і її сім’ю. Стимул поїздки в Євросоюз – неправильна мотивація, але її також треба використовувати.
На прикладі Ізраїлю, люди, які отримали вакцинацію, вільно відвідують торгові центри. Ми бачимо зараз останні показники захворюваності в цій країні – це 3-5 випадків в день. Здебільшого, це виявлені люди в аеропортах, які приїхали в цю державу.
Нам треба вчитися як працювати і докласти максимальних зусиль для того, щоб якнайбільше людей провакцинувались. Але не треба забувати і про епідеміологічний режим – про маски, про дистанцію, про обробку рук – адже це рятує життя.
ІА "Вголос": НОВИНИ