Ще у 2014 році у Росії встигли «федералізували» Україну, мовляв у ряді наших областей створені альтернативні органи влади. Тому імперська Росія знову вирішила застосувати собі на догоду старий принцип «поділяй і володарюй» і відірвати частину України, розколовши її у спосіб федералізації. Натомість українцям - напустити в очі туман і представити федералізацію як альтернативу європейському вибору.
Не наступити на граблі історії
А історія вчить: Андрусівський поділ України 1667 року між Московією та Польщею по Дніпру теж був своєрідною федералізацією, яка спричинила криваву громадянську війну із красномовною назвою «Руїна» і, зрештою, призвела до загибелі козацької держави. Саме тоді був закладений трагічний для нації поділ на «східняків» та «західників».Більшовицька Росія теж федералізувала Україну, створивши на її землях маріонеткові Донецько-Криворізьку Республіку та кримську автономію.
У міжвоєнний час Польща «федералізовувала» загарбані західноукраїнські землі, переконуючи лемків, що вони не українці.
Укотре «демократично» федералізувати Україну Кремль спробував за часів Горбачова, коли виникла загроза її відокремлення від радянської імперії. Тобто історія свідчить: федералізація України супроводжувалася тривалим кровопролиттям і закінчувалася її черговим поневоленням.
І от тепер однією з головних умов розв’язання воєнного конфлікту на Сході України Росія знову називає фактичну федералізацію України, зокрема надання автономії так званим «ДНР» і «ЛНР».
То ж чи справді зараз є загроза федералізації України і чим може завершитися для нашої держави такий сценарій, «Вголос» запитав у політичного експерта Олександра Кочеткова, політтехнолога Андрія Золотарьова та політолога Валерія Димова.
Чи справді загрожує Україні федералізація?
Олександр Кочетков:
Путін хоче отримати Україну як складову частину Російської імперії. І всі ці балачки про федералізацію та врахування думки Донбасу – це КДБістський туман, який напускають, аби Путін міг опісля отримати Україну у власне керування; аби наша країна була у форватері зовнішньо-політичної, стратегічної та військової позиції Росії.
Якщо говорити про федералізацію: вона в Україні можлива, але не за умови, що цього хоче Путін. Це можливо, якщо центр, як от зараз, не виконує свої функції, коли починаються проблеми фінансові, з державним бюджетом, коли регіони починають отримувати менше і весь тягар лягає на місцеву владу, яка починає шукати спасіння власноруч. Тоді і виникають декілька точок кристалізації і регіони починають вибудовувати власні економічні взаємини через те, що центр не виконує своїх обов’язків. І якщо утвориться 5-6 таких точок кристалізації, от тоді може відбутися і федералізація і навіть розпад України. Але це буде наша внутрішня проблема, хоча Росія й може нас до цього спонукати, провокувати, ускладнювати нашу економічну ситуацію і, власне, намагатиметься окупований Донбас на своїх умовах втиснути до нас, аби цю ситуацію ускладнити максимально. Але проблема це буде наша і прорахунок буде саме центральної влади, яка не в змозі впоратися з викликами, що існують. От таким чином і може відбутися федералізація, хоча й не без «допомоги» агресора.
Політика Зеленського вже призвела до того, що Путін вже висуває йому умови
Валерій Димов:Якщо чесно, то федералізація – це не найбільша загроза для України. Зеленський прекрасно має розуміти мету Путіна: агресор хоче зробити Україну залежною. А от якими будуть форма та ступінь цієї залежності, це вже залежить від міри поступок, до яких схиляє Путін Зеленського. І жодна з них остаточною не буде, тому що з часом цей довгий повідок перетвориться у короткий, а потім і в ярмо. А ми прекрасно розуміємо, до чого такий сценарій призводить. І навіть сам формат, у якому Путін вимагає від Зеленського зробити ті речі, які є лише у компетенції Верховної Ради, демонструє, що насправді Путін вже висуває йому умови. Однак Зеленський чомусь не хоче бачити цієї агресивної риторики.
Тому ми загалом бачимо дві принципові позиції: Президент Зеленський говорить про те, що він хоче отримати підпис Путіна під Нормандським договором, а «рот» Путіна, Пєсков, говорить про те, що Росія не гарантує дотримання всеосяжного перемир’я, бо вона не є стороною конфлікту. І якщо й далі так триватиме, то питання, як буде називатися форма залежності – федерація чи окремий статус окремих територій – це вже не буде мати значення…. Зрозуміло, що це буде ніщо інше як обмеження суверенітету і кінець унітарної держави Україна. І це буде, як мінімум, нав’язування точки зору іншої країни, яка воює у тому числі і на дипломатичному та інформаційному фронті. Це означатиме, що Україна насправді не зможе управляти своїми територіями, адже ними керуватиме агресор. Та й зараз ми прекрасно розуміємо, хто управлятиме окремими територіями Донбасу, якщо цей статус зафіксують у Конституції нашої країни.
Андрій Золотарьов:
Підписання Мінських угод – це, власне, і був шлях до конфедералізації України. А велика політика – це не ринок, де можна щось пообіцяти і не виконати. Зеленський натомість зараз у дуже складному становищі, де-факто на шпагаті між обіцянками виборцям і тиском зовнішніх партнерів – не тільки Росії, а й Франції, Німеччини, які Мінські угоди пам’ятають до коми. А мирне врегулювання зайшло у глухий кут: треба щось робити, а далі – «червоні лінії». І навіть попри складну ситуацію із оголошеним перемир’ям, думаю, до виконання Мінських угод і утворення конфедерації не дійде. Проте Україна не може сказати, що «ми виходимо з Мінського процесу», тому й далі будуть тактичні рухи без суттєвого просування – тобто замороження конфлікту.
Зараз є якісь прояви відцентрових процесів?
Олександр Кочетков:
Зараз ми бачимо, що влада хоче підкорити собі місцеві громади. Саме підкорити, а не співпрацювати з ними. Якщо навіть кіоск хочеш відкрити, то треба радитися з Києвом. Схоже, вони повністю копіюють, але пародійно, систему влади в Росії, бо там все вирішує Кремль. Нашому «95 кварталу» дуже це сподобалось і вони теж хочуть нічого не робити, а з усіх отримувати грошенята, або політичні чи бізнесові дивіденди. Аби громади на місцях жили, як могли, а до Києва данину носили.
Відтак, якщо влада намагатиметься побудувати таку модель управління, це і може призвести до того, що регіони почнуть захищатися від такого тиску Києва. Кожен регіон захищатиметься власноручно, шукаючи можливості порятунку: Львівщина тяжітиме до Польщі, частина Одеської області - до Молдови і Румунії, частина Закарпаття – до Угорщини, а східні території – до Росії. Виключати такого сценарію не варто, враховуючи те, що такий план існує в Росії, причому досить давно, тільки з 2014 року він дещо модернізований. І неадекватність центру та послаблення України – це саме те, чого хоче агресор.
Андрій Золотарьов:
Головна загроза для єдності України – у внутрішньополітичних проблемах
Головна загроза для єдності України – у внутрішньополітичних проблемах, тобто у стосунках Києва і регіонів, аби Україна не перетворилася на тисячу хуторів. А цими внутрішніми чварами не те, що Росія скористається, а й Угорщина, і Румунія може, якщо внутрішньополітичні проблеми та чвари досягнуть апогею. Бо через слабкість влади регіони захочуть стільки суверенітету, скільки зможуть перетравити. При цьому варто пам’ятати: у сучасному стані Україна не перетравить ОРДЛО, можуть виникнути дуже гарячі проблеми.Які негативні наслідки для України мала б федералізація?
Олександр Кочетков:
Війни громадянської, звісно, не буде, але жити буде значно важче, бо банкіри у такому разі будуть з великим задоволенням влаштовувати нам фінансові перекази з однієї частини в іншу, як за кордон, з величезними прибутками для себе. От ми вже побачили, коли створили так звані «ДНР» і «ЛНР», що бізнес відразу скористався цим. От скористається і цими відцентровими процесами, якщо вони відбудуться, і почне на цьому заробляти.
Валерій Димов:
Якщо у нас будуть «окремі території» - це буде кінець суверенітету нашої держави
Якщо у нас будуть «окремі території», на які не поширюватиметься суверенітет України, то це буде прецедент для інших територій у тому плані, що, виявиться: можна захоплювати інші території і нав’язувати їх окремішність. Та й що тоді: Україна буде у межах Києва? Тому це просто буде кінець суверенітету нашої держави – а це мета Путіна.Відтак, не варто забувати: федералізація призведе до зникнення чи знищення унітарної Української держави. І це концепт Путіна і Росії та її шовіністичної, агресивної 350–річної політики щодо України. І, як вчить історія, будь-які домовленості з Росією призводили до того, що нашу країну просто позбавляли суверенітету, а тих, хто це підписував, згодом виселяли, або знищували.
Тому питання може бути не так в устрої, як у тому, що нам нав’язують обмеження суверенітету. При цьому завтра нам скажуть: ви не підете у Європу, потім – приєднуйтесь до нас, а далі будуть підприємства вивозити частинами, як вони це роблять на окупованій частині Донбасу. Згодом ми будемо змушені постачати воду в Крим окупантам, а вони там зброю розміщуватимуть, а наші поля на півдні натомість пересихатимуть, бо там не вистачатиме дніпровської води. При цьому порядок денний у нас формуватиме «п’ята колона». Тут можна багато апокаліптичних сценаріїв малювати, але головне - що нас просто позбавлять права управляти даною нам Богом територією. І якщо Зеленський цього не розуміє, то саме час згадати приказку - дурний заєць у лісі той, який хоче сподобатись вовкові.
Марія Волошин, ІА «Вголос»
ІА "Вголос": НОВИНИ